Вас запрошують постріляти у віртуальному Карабаху

На сайті посольства Азербайджану в Україні можна знайти банер із посиланням на сайт “Віртуальний Карабах”, де серед інших матеріалів є гра “Під окупацією”. Це звичайна “бродилка-стрілялка”, головний герой якої – азербайджанський солдат, який має пробратися у Карабах, де розташований табір вірменських військових, і вбити їх всіх за допомогою автомата Калашнікова та ледве не безкінечного набору гранат. Одна із задач гри – вивісити на башні старовинного мінарету прапор Азербайджану.

“Існування такої гри показує ті настрої, які зараз є в Азербайджані, – каже політичний оглядач з Єревану Аршалуйс Мгдесян, – Звісно, подібні ігри є абсолютно неприпустимими, адже вони підживлюють расизм та ксенофобію. В Азербайджані послідовно розігрівається ненависть до вірмен. До того ж грає в ці ігри здебільшого молодь, яка ще не має сформованої системи цінностей. Таким чином створюється образ певного ворога, який “винен у всіх наших бідах”, хоча насправді ці біди виникають через нестерпну корупцію”.  

На думку політичного оглядача з Єревану, азербайджанська влада розуміє, що Карабах – це один з небагатьох факторів, які згуртовують народ навколо неї. Граючи на націоналістичних настроях, вона посилюється. 

Вірменьска фотомодель спалила азербайджанський прапор

У Вірменії фотомодель Аніта Арутюнян опублікувала на своїй сторінці Facebook відео, на якому вона спалює прапор Азербайджану. “Я завжди підтримую наших солдат і пишаюся тим, що маю таку армію, – написала вона. – Спалювання ворожого прапору – найм’якший крок. Ти маєш зникнути з планети, ти не людина”. 

Пост і відео отримали величезну кількість скарг від користувачів з Азербайджану і дуже швидко були видалені адміністрацією соцмереж. Крім того, сама Аніта отримала багато коментарів від азербайджанців, де вірмен називали “боягузами, які тільки й вміють спалювати наші прапори та стріляти по мирному населенню”. 

Голова Об’єднаної діаспори азербайджанців України Хікмет Джавадов сказав, що ця “досі нікому не відома дама спробувала отримати свої “п’ять хвилин слави” в дуже огидний спосіб”. 

“В Азербайджані часто спалюють вірменські прапори, – прокоментував цю подію політичний оглядач з Єревану Аршалуйс Мгдесян, – у Вірменії іноді можуть спалювати азербайджанські прапори в якості політичного жесту. Я проти спалювання прапорів, але люди своєрідно реагують на ситуацію. Я не думаю, що спалення прапорів викличе загострення конфлікту. Військово-політичне керівництво Азербайджану не буде звертати увагу на те, що зробила у Вірменії якась дівчина”.  

Азербайджанці України рвуться в бій за Карабах

Влада Вірменії та Азербайджану явно не хоче війни, інакше би бойові дії не обмежилися локальними перестрілками на кордоні та загибеллю декількох десятків солдат і азербайджанського генерал-майора Полада Гашимова. Але за багато років обидві країни накопичили величезну кількість сучасної зброї та ненависті. Навіть на сторінці Об’єднаної діаспори азербайджанців України розміщені фотографії з київського мітингу, на яких – расистські карикатури із зображенням хитрих та агресивних вірмен, а у військову форму із національним прапором вдягають навіть маленьких дітей. Як нам це знайомо!

Хікмет Джавадов каже, що “Нагорний Карабах – це азербайджанський Донбас. Чорна діра в серці Євразії, яка не підпадає під дію міжнародного права”. Джавадов каже, що азербайджанці України вже рвуться в бій за Карабах. “Понад 400 осіб записалися до лав добровольців, готових вирушити в Азербайджан, для участі у відновленні територіальної цілісності нашої Батьківщини, – сказав він. – Я був першим в цьому списку. Інакше і бути не може. Азербайджанський народ не буде до нескінченності чекати повернення окупованих Вірменією наших земель. Це наше законне право. Це наш борг перед героями, що віддали життя за Азербайджан. Що ж до ще більшого загострення конфлікту, то його просто вже нема куди загострювати. І винна в цьому тільки Вірменія”.

Політичний оглядач з Єревану Аршалуйс Мгдесян звернув увагу на те, що вперше за декілька років конфлікт загострився не в районі Карабаху, а на вірмено-азербайджанському кордоні. “Наші експерти-тюркологи вважають, що підштовхує до цього азербайджанців Туреччина, яка хоче їхніми руками досягти своїх регіональних цілей, – каже Аршалуйс Мгдесян, – Ознакою цього є те, що Туреччина дуже активно відреагувала на це невелике зіткнення, ніби відбулася якась фронтальна атака. А отже Туреччина цілком може підштовхувати Азербайджан до війни. Не варто забувати про те, що азербайджанські військові та офіцери проходять підготовку в Туреччині. Існує така думка, що азербайджанські війська дуже поєднані з турецькими, тому міністерство оборони Туреччини має вплив на азербайджанську армію і здатне за необхідності підігрівати ситуацію”. 

Конфлікт між країнами не вирішений, становище дуже крихке, тому такі локальні зіткнення відбувалися і будуть відбуватися ще. На цей раз, на думку оглядача з Єревану, було помітно, що обидві сторони конфлікту намагаються покращити свої стратегічні позиції, щоб противник не зміг стріляти по позиціях чи по місцевим мешканцям. 

Азербайджанцям подобається Зеленський

Хікмет Джавадов каже, що Росія, як і Вірменія, є “країнами-окупантами, державами-агресорами. Тоді як Україна, як і Азербайджан, є державами-жертвами агресії, території яких були окуповані сусідньою країною. Наші країни входять в ГУАМ і завжди відкрито заявляють про підтримку територіальної цілісності один одного. Зауважу, що після приходу до влади в Україні Володимира Зеленського, який здійснив офіційний візит в Баку, але не відвідав Єреван, відносини між нашими країнами вийшли на ще більш високий рівень”.

13 липня МЗС України виступило із заявою, в якій закликало сторони конфлікту докласти максимальних зусиль для деескалації ситуації і продовження пошуку шляхів мирного вирішення конфлікту на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також резолюцій Ради Безпеки, прийнятих в 1993 році.

“Українська сторона виступає за політичне врегулювання ситуації на основі дотримання суверенітету і територіальної цілісності Азербайджанської Республіки в її міжнародно визнаних кордонах”, – йшлося в заяві. Одразу ж після цього посла України Івана Кулебу викликали до МЗС Вірменії на неприємну розмову.

“Як відомо, ця справедлива позиція офіційного Києва викликала істерику в Вірменії, – сказав Хікмет Джавадов. – Дійшло до закидання посольства України в Єревані борщем. Причому, здійснили це представники молодіжного крила партії «Дашнакцутюн», про багатий досвід здійснення терористичних актів в різних країнах світу може прочитати кожен бажаючий в Інтернеті”.

Хікмет Джавадов нагадав також, що Вірменія підтримала “референдум” у анексованому Росією Криму. Сталося це під час голосування в Раді Європи з резолюції, яка засуджує референдум в Криму, Вірменія тоді проголосувала проти. 

“Прийти до взаємної згоди у цьому конфлікті неможливо, бо її кожен розуміє на свій манер, – каже Аршалуйс Мгдесян. – Обидві сторони кажуть про мир та про те, що потрібні якісь дії, щоб прийти до миру. Але для Вірменії мир – це Карабах, як незалежна держава, визнана світовою спільнотою. Азербайджан же хотів би повернутися до стану часів СРСР, коли Карабах був частиною Азербайджанської РСР”. 

Ідея Карабаха стала частиною ідентичності Азербайджанського та Вірменського суспільства, і багато людей просто не уявляють собі майбутнього без цього конфлікта та без розмов про нього, тому дуже важко відмовитися від них. 

Росія добре розуміє, що вирішити цей конфлікт не вийде, тому вона намагається його хоча би трохи пригасити і стабілізувати. “Для Росії є дуже небажаною війна під своїми “кавказькими ніжками”, – образно висловився Аршалуйс Мгдесян. 

Росія готова до дій, але до яких?

У Вірменії з 1995 року існує 102-а російська військова база. Договір про функціонування бази був укладений терміном на 25 років, і був продовжений ще на 49 років (до 2044 року) під час візиту президента Росії Дмитра Медведєва до Вірменії в 2010 році. Як пояснив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, питання, за які відповідатимуть російські військовослужбовці, стосуються території Вірменії, тобто в разі будь-якої зовнішньої загрози Вірменії це буде розглядатися як зовнішня загроза для Росії.

Після закінчення формування Об’єднаного угрупування військ Росії і Вірменії в 2017 році, військова база увійшла до складу угруповання разом з частинами Збройних сил Вірменії.

База оснащена зенітно-ракетними комплексами С-300В (988-й зенітно-ракетний полк), винищувачами МіГ-29, вертольотами Мі-24П і Мі-8МТ (входять в 3624-у авіаційну базу, аеродром Еребуні біля Єревана). Чисельність особового складу бази – близько 4 тисяч чоловік.

У 2019 року повідомлялося про рішення збільшення військового потенціалу бази в два рази за допомогою оснащення її гарнізонів новою і модернізованою військовою технікою.

У Нагірному Карабаху російських військ немає і зобов’язань щодо його захисту теж немає, але міжнародно-визнана територія Вірменії – це частина веденого Москвою військового альянсу, Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Єреван зажадав термінового скликання постійної ради ОДКБ, на якому союзники Вірменії «взяли до відома інформацію про збройні сутички». Російські інтернет-стратеги вже малюють плани майбутніх широкомасштабних військових дій за участю багатьох держав. І плани ці далеко не безпідставні, адже турецький міністр оборони Хулусі Акар оголосив, що турецькі військові «готові підтримати Збройні сили Азербайджану проти агресії Вірменії». 

Що ж станеться, якщо турецькі війська разом із азербайджанськими візьмуться разом “вирішувати вірменське питання”? Офіційна російська військова доктрина передбачає  ядерне стримування для запобігання катастрофічного розгрому союзника по ОДКБ. Росія може завдати обмеженого ядерного удару по Туреччині, яка, на думку російських стратегів, повинна злякатися і відступити. Але диванні аналітики не беруть до уваги, що Туреччина є членом НАТО, яке також буде зобов’язане її захищати. До чого призвели взаємні зобов’язання по захисту союзників, ми вже пам’ятаємо на прикладі Другої Світової війни. Цього разу лишається сподіватися, що прикордонний конфлікт обмежиться перестрілками, які тривають із перервами вже майже тридцять років.