– Так, давайте спочатку з’ясуємо, куди я потрапила?

– Розповісти?

– Так! Ну, це дуже незвичайна назва.

– Нейронаука? Чому? Логічно. Якщо ми вивчаємо, як мозок реагує на якісь події, івенти, стимули, то відповідно – Neuro-knowledge – ми знаємо, як мозок реагує.

– Для України це, здається, така незвичайна сфера, вважається, що наша наука на примітивному рівні …

– Ми в даному випадку не наукова організація, ми не займаємося наукою, ми використовуємо вже теперішні  технології для того, щоб відповідати на конкретні, практичні питання. Є запатентовані технології, які використовуються. Вони застосовуються в лабораторіях, в тому числі й провідних університетів світу, в нейромаркетингових міжнародних агентствах. Методології, які використовуються, теж створені на базі досить тривалої роботи західних колег і нами вже трошки вдосконалені, тому що ми вже другий рік працюємо.

– Цей напрям  зараз популярний …

– Так, неймовірно … І від місяця до місяця зараз росте динаміка запитів.

Зараз ці технології вже можна використовувати в Україні. Зрозуміло, ми не найбагатший ринок, ми не Об’єднані Штати, не Великобританія. Але все ж напрямок набирає обертів. Бо якщо раніше це були дуже великі часові та фінансові ресурси, то зараз це стало доступніше і в більш-менш адекватні терміни, тому більша кількість компаній почали цим користуватися. І це з часом розвивається. Протягом останніх 2-3 років — просто бум нейромаркетингу. Якщо раніше технології та обладнання продавалися університетам і тим, хто наукою займався, то зараз нейромаркетинг — це просто запити з усього світу, дуже багато стали купувати, тому що люди стали розуміти, яку вигоду, які практичні вихлопи дає застосування цих технологій для вирішення конкретних завдань. Тому що ви бачите весь матеріал, розкладений, як на молекули.

– Така собі чарівна паличка …

– Чому чарівна паличка? Це просто адекватний зворотний зв’язок. Дуже важко домогтися від споживача відповіді, чому він зробив такий вибір. Тут же, ви чітко бачите — ось це зайшло, а це не зайшло. А у конкурентів ось це зайшло, а це не зайшло. Відповідно ось у моїй категорії це працює, а ось це не працює. Це як ніби брудне скло протерли, і ми побачили світ.

– Тобто ви можете протестувати продукт і відразу сказати, зайде він на ринок чи ні?

– З великою ймовірністю — так, тобто можуть бути якісь фактори, які не враховано в дослідженнях, але те, що це буде набагато точніше — це так. І буде видно внаслідок чого сподобалося або не сподобалося. Якщо, припустимо, ти тестуєш пакування, ти будеш бачити, що в тому пакуванні є. Якщо це пакування сподобалася, ти бачиш внаслідок чого вона сподобалася.

– Можна приклад?

– Давайте тестове дослідження пакування  двох пляшок Jack Daniels. Тестується поточне пакування й тестується редизайн. Оновлений дизайн тестується краще. Люди на нього швидше звертають увагу. Він їх більше мотивує на покупку. Внаслідок чого? Внаслідок того, що фокус на етикетці кращий. Тому що в старій пляшці було кілька фокусів — був ковпачок, який відволікав на себе увагу, була етикетка, яка читалася трохи гірше. А друга зараз краще, хоча на перший погляд складно віддати одній з них перевагу.

– Коли я вам написала, я побачила на Фейсбуці ваш пост про те, що ви тестували сторітеллінг,  і це вас вразило.

– Ну, не те, щоб вразило, але це дійсно цікаво. Тому що ми більшу частину тестували реклами, але зараз у нас багато проєктів з кіноіндустрією і проєктів з телеіндустрією. Тобто ми дивимося трейлери, ми дивимося якісь варіанти серіалів і цікаво, яким чином люди включаються. Що заходить, що не заходить. Що подобається, що не подобається. Як взагалі вся ця лінія розвивається. Це цікаво. Я вже полізла дивитися літературу, зрозуміти, що таке сторітелінг для мозку, як він взагалі сприймає сторітеллінг, ось це – так захоплює. Це дійсно цікаво, тому що це не просто казочки. А всі ці казочки вони насправді життєво важливі для нас.

– Ви саме казки маєте на увазі?

– Ні, я маю на увазі — сторітеллінг. Річ у тім, що мозок з’єднує якісь факти, події, дії в послідовний ланцюжок. Йому треба це обробляти. Йому це доводиться з’єднувати в будь-якому випадку, тому що інакше він не буде сприймати інформацію. Звідси насправді велика кількість багів, які народжуються у нас в голові. Скажімо, я потрапив в аварію, тому що мені чорна кішка дорогу перебігла. Це ж явно не пов’язані події, але нам зручніше їх об’єднати, тому що тоді у нас з’являється якась послідовність подій. А коли у нас є якась послідовність подій, у нас з’являється можливість цим керувати. Тому, коли наступного разу ми бачимо чорну кішку, ми переходимо на інший бік і нам здається, що ми не потрапимо в аварію.

Розумієте, для чого це робиться? Тому що одна з основних функцій мозку — це готувати організм до реакції на те, що з ним може статися. Ось і потрібна якась можливість підлаштовуватися, контролювати події. Тобто якимось чином прогнозувати, що буде далі, щоб будувати якісь сценарії, тому ми сприймаємо все, що з нами відбувається, як історію.

Коли ви збираєтеся вранці на роботу, ваш ранковий ритуал теж виглядає як історія. Ви знаєте, що ви спочатку прокидаєтеся, що ви там далі робите? Зараз багато телефон перевіряють. Потягуються, встають, вмиваються, музику вмикають. Ставлять кавоварку. Тобто у вас є історія – послідовність якихось фактів і подій. І для вас дотримання вашої особистої історії збирання на роботу створює відчуття стабільності, врівноваженості, ілюзії контролю за всім. Якщо ви проспали і не можете виконати ритуал, у вас буде нервозність. Ви не помрете з голоду, якщо не вип’єте чашку ранкової кави або якщо ви не увмкнете  улюблену музику вранці. Але у вас буде відчуття, що вас розбили, щось пішло не так. Люди дуже погано реагують на розрив скрипта.

І ми весь час будуємо собі скрипт, як будуть розвиватися події. Запитайте кожного таксиста, наприклад, як будуть розвиватися події в політиці, і він вам розповість. Але якщо щось розіб’є його скрипт, він буде незадоволений. Якщо щось глобально розриває скрипт – це може бути прям суспільне обурення. Тому що люди звикли до якогось перебігу  подій, вони прогнозують в певному ключі. У будь-якому разі  ми весь час пишемо історії. Не всі з нас стають письменниками, сценаристами або журналістами, але мозок пише історії. Для нього це дійсно життєво важливо.

– Але є ж такі моменти, коли нас у психології вчать – не повторюйте одне і те ж, повертайтеся різними дорогами, пийте то чай, то каву. Змінюйте  все навколо …

– Змінюйте  свої скрипти, розширюйте свою сценарну базу, ясна річ. Тоді у вас буде більше варіантів реагування на якусь подію. Тому що, як відбувається? Візьмемо відому жіночу установку – “всі чоловіки козли”. Ну не всі чоловіки козли, а просто певна жінка робить якусь системну помилку, або, обираючи людей, які їй спочатку не підходять, або будуючи відносини таким чином, що вони прогнозовано закінчуються фіаско.

– Неробочий сценарій ..

– Вона потрапила у  скрипт. І для того, щоб їй цей скрипт змінити, їй потрібно побачити, що вона пише цей скрипт і де  в цьому скрипті помилка? Інакше вона його не змінить. Вона просто буде його повторювати-повторювати, ось, як ранковий ритуал – встав, кава, музика тощо. І ось, до речі, сон для чого потрібен? Сон показує варіанти події, варіанти реагування на несподівані події, на несподівані вузли. Тобто нам  часто сниться, що за нами хтось женеться, що якась хвиля цунамі, запізнився на потяг, у відносинах, якісь абсолютно божевільні речі стаються, так? По-перше, нас, таким чином, готують, що в житті стаються несподівані речі. По-друге, у нас з’являються якісь варіанти продумування, як ми можемо на такі речі реагувати. Ну, якщо грубо казати.

Так ось я недавно читала, що якщо щурам не давали бачити сни, то вони вмирали. Не те, що не давали спати, адже  позбавлення сну веде до смерті – це зрозуміло. Але там був експеримент, коли щурам не давали бачити сни. Адже є різні фази сну. Є фаза швидкого сну, під час якої ми бачимо сни і є фаза глибокого сну. Так ось, щурів позбавляли фази сновидіння, а спати їм давали. І пацюки через 2-3 тижні почали помирати. Саме через нестачу сновидіння. Тобто виходить, що ця функція для мозку життєво важлива.

– А є люди, які кажуть, що вони ніколи не бачать сни.

– Вони не пам’ятають. Все залежить від того, на якій фазі сну людина прокидається.

– Що таке сценарій, серіал або фільм? Це моделі поведінки, які ми використовуємо в реальності? Або той механізм, за допомогою якого ми намагаємося уникнути реальності й  відпрацювати свої проблеми або бажання у віртуальній?

– Це частково і те, і те, тому що ми часто любимо дивитися фільми про таких людей, якими не є. Класична помилка початківця сценариста або письменника, з якою я часто стикаюся – бажання написати про життя звичайної людини. Не якоїсь особливої, а звичайної. Ніхто про це не пише. Тому що це нікому не цікаво. Це всім спадало на думку, але всі, кому це спало на думку, не стали популярними авторами, тому що це нецікаво. Люди будуть дивитися про щось незвичайне. Про щось, що в звичайному житті з ними ніколи не трапиться. Якщо у вас життя, як у фільмі, ви будете менше фільмів дивитися. Тому часто люди дивляться про те, чого не вистачає. Про якісь пристрасні стосунки. При чому мелодраматичні фільми більше дивляться люди не надто  щасливі в якихось особистих стосунках.

Чоловіки дивляться бойовики або трилери, хоча часто не є героями. Чи не той типаж. З одного боку, це природно. Це цікаво, тому що цього не вистачає в житті, це йде якесь доповнення до свого реального життя. З іншого боку, ми відволікаємося. Проводили дослідження. Є таке поняття, як серіальний марафон  або телевізійний марафон. Зараз навіть телеканали будують сітку таким чином, коли вони у  вихідний ставлять всі серії серіалу поспіль – з ранку до вечора. І чимало  людей цим користуються.

Ось у них, наприклад не буває часу протягом тижня подивитися серіал, але є можливість подивитися на вихідних. Ось хтось, наприклад, включає в суботу серіал і цілий день його дивиться. Такий запійний перегляд. Досліджували цей феномен. Що відбувається з людиною?  У неї насправді знижується рівень гормону стресу – кортизолу, підвищується рівень серотоніну, вона відпочиває, у неї з’являється задоволення в житті. Тобто вона справді  розслабляється якимось чином і отримує задоволення. Це є.

З іншого боку, що працює в серіалах, фільмах? Працює момент несподіванки. Ось щойно  починаються передбачувані, повторювані дії,  зацікавлення  втрачається. Коли йде якась незвичайна дія, якийсь різкий поворот або ще щось, ось там вмикається зацікавлення, ось там одразу багато задоволення. Навіть якщо це трагічний поворот, але він несподіваний,  і це класно, люди відчувають задоволення.

– А з чим це пов’язано?

– Ну, ви розумієте, що може бути по-іншому. Ви щойно  розширили багаж пізнання світу, реагування на події світу. Це вже стало вашим.

– Уже привласнили собі цей досвід?

– Так. Певною мірою. Якщо ви читаєте інструкцію, ви нічого не запам’ятовуєте, ви нічого не відчуваєте. Коли ви читаєте історію, ви реагуєте емоційно. Тобто ви цю історію проживаєте. Є така штука, як дзеркальні нейрони, які допомагають краще усвідомлювати і повторювати дії. Ось коли дивляться на мозок людини, яка спостерігає за танцюристом, вона – танцює в мозку! Коли ми дивимося, як Джеймс Бонд вбиває всіх поганих, ми теж в голові вбиваємо всіх поганих, тобто ми це проживаємо. І саме шляхом споживання контенту ми дуже багато знаємо. Ми знаємо, що було в стародавньому Єгипті, ми знаємо, як живуть люди в Бразилії …

– Так, але ми досить  швидко забуваємо …

– Ми забуваємо, тому що у нас надто  великий потік інформації. Але все одно повірте, ми це знаємо. Якщо потрібно, знання залишаються.

– Від чого залежить популярність серіалу? І якщо, припустимо, популярні серіали задають матрицю поведінки, це означає, що багато людей тоді користуються одними й тими ж навичками?

– Ну, я не знаю стосовно того задають вони матрицю поведінки чи ні. Вони дещо розширюють наші можливості реагування на ті чи інші події. Але якщо ми живемо в якомусь замкнутому суспільстві, як наприклад, в Радянському Союзі, в якому ми жили, то більшість контенту, який ми споживали, безсумнівно, задавала певний  напрям. Чомусь багатьом країнам хочеться мати пропагандистську машину. Тому що таким чином ви виписуєте людям скрипт, як вони мають  поводитися. Коли у вас фрагментований медіапростір, вам важко це нав’язати, тому що кожен   братиме те, що його зачепило. У вас не буде глобального скрипта.

Ваше питання було – які серіали подобаються? Подобаються ті, що відповідають внутрішнім потребам – якщо ви зараз переживаєте почуття закоханості, вам меншою мірою  буде цікавий бойовик, вам буде цікавий фільм про стосунки. Тобто це ваша внутрішня інтенція.

Є такий ефект, він називається ефект коктейльної кімнати. Ось уявіть, ви потрапляєте на якесь прийняття, презентацію, в приміщенні надто  багато людей і всі стоять спілкуються. Стоїть таке – жу-жу-жу … навколо гомін. І, спілкуючись зі своїм візаві, ви налаштовуєтеся  на нього і відповіно чуєте, що він говорить, через те, що ви не чуєте, що говорять інші люди. Але  якщо хтось в іншому кутку  кімнати назве ваше ім’я, ви його почуєте, бо це для вас є важливою інформацією. Ви його виокремите  підсвідомо з усього гомону, тому що цейгомін все одно фільтрується, з нього обираються ті речі, які можуть бути вам цікаві.

Точно так само відбувається зі споживанням контенту. Якщо ви стурбовані пошуком відповіді на якесь питання, ви будете реагувати на речі, які якимось чином пов’язані з пошуком. Ось протестувальники в Гонконгу дивилися на площі фільм про Майдан. Люди в Китаї не дивилися, тим більше на площі – він їм не цікавий. А в Гонконгу дивилися, бо   цей момент він для них значущий, бо він теж про боротьбу, про відстоювання своїх прав, розумієте, як це працює?

– Гаразд, тоді в Україні, які серіали дивляться і чому?

– Хм, які серіали люди дивляться … Ну, ви ж знаєте, який серіал у нас   минулого року люди подивилися .. і чому? :))))

– Ви про Слугу народу? Ну, якщо вже ми зараз сміємося і торкнулися цієї історії, давайте згадаємо вашу тезу про те, що всі держави хочуть мати пропагандистську машину. Слуга народу – це пропагандистський фільм?

– Це спекулятивний фільм, я вважаю. Чи можна його називати пропагандою, напевно ні, тому що у той момент він не знімався офіційною владою і не була офіційна машина залучена  і в будь-якому випадку це була частина контенту, який виходив на ринкових умовах, тому це не пропаганда. Але це спекуляція. Медійна спекуляція.

– Але у нього дуже добрі  рейтинги,  тож  він відповідає потребі людей?

– Так. Він відповідає потребі людей підтвердити прекрасний міф – знаєте, дуже багато казок таких є – було у батька три сини, два розумних, а третій дурень. Дурень дурнем, але надто  привабливий і в результаті у нього все добре вийшло, і він став королем.

– Тобто, по суті, ми живемо дитячими казками?

– Зачекайте, це не дитячі казки. Казки – це ж серйозні речі, глобальні скрипти. Ми дітей програмуємо, казки їм читаємо. Саме такі сюжети. Якщо ви почнете їм читати інші казки, вони у вас виростуть іншими людьми.

– Ну, зрозуміло, що нас всіх виростили на певних казках, тому ми подивилися всі «Слугу народу» …

– Ми не тому подивилися «Слугу народу». «Слуга народу» чому став популярним? Тому що він потрапив у запит, який притаманний  людській природі. Питання в тому, чому наш народ продовжує жити казками, які в принципі розраховані на вік 5-7 років. Чому він не перейшов на   складніші скрипти, ось де питання.

– Можна це якимись серіалами, фільмами, підтягнути? Розвинути ці складніші скрипти?

– Це розвивається не серіалами, фільмами. Це загальний розвиток культури.

– Ну, а якщо ми говоримо, що серіали й  фільми дають певні моделі поведінки?

– Дивіться. Серіали й  фільми – це частина культури. Що таке культура? Культура з віком ускладнюється. Нам всім у дитинстві подобалися прості й зрозумілі  речі. Потім ми їх переростаємо, переходимо на   складніші.  Додаються нові герої,   складніші  ситуації, неоднозначність. Тобто якщо в казках – цей поганий, цей – добрий, в результаті  добрий має перемогти поганого, і це зрозуміло дитині. Це природно для молодого віку і для молодої нації. Але коли дитина дорослішає, вона розуміє, що варіантів розвитку події може бути більше. Що умовно поганий може бути не завжди поганий, а  в чомусь поганий, а десь добрий. А цей умовно добрий – не зовсім добрий. І поганий іноді може чинити добре, а добрий  – погане.

Якщо згадати свій розвиток, то мені в 5-6 класі подобався поет Едуард Асадов. Зараз я не зможу його читати. Він примітивний для мене, тому що мої скрипти ускладнилися. А є люди, яким досі подобається цей поет, їх скрипти не ускладнились. Людей потрібно розвивати. І це завдання гуманітарної політики. Це насправді дуже важливо. Тому що, те, що зараз відбувається глобально у всьому світі – це не лише   українська проблема. Але ми, напевно, стрибнули в найглибшу калюжу. З розбігу.

– Добре. Давайте ще раз повернемося до «Слугу народу» в  дещо іншому контексті. Ось в 60-х роках у Голлівуді була створена національна ідея – ми багато працюємо, багато заробляємо, досягаємо  всього, чого хочемо. Так народилася американська мрія. Ось якщо ми зараз поставимо собі за мету повторити цей шлях і створити українську мрію, якою вона має бути?

– З того, що я бачу, по суспільству, зі спілкування з респондентами, в Україні зараз  надто важливим є питання: «хто ми?», «які ми?». У нас дуже важливе питання національної ідентичності, тому що не для всіх і не на всіх рівнях воно закрите. Тобто, у нас немає добре виписаного національного скрипта. Він добре прописаний для Західної України. Він слабо прописаний для Центральної і майже не прописаний для Східної та Південної України.

– Як так вийшло?

– Ну, тому що ніхто цього не робив. Україна була колонією. Який нам скрипт  виписали? Що Росія – старший брат. Ви чули таке?

– Так звичайно.

– А як вона може бути старшим братом, якщо Київ – мати міст руських. Що відбувалося в 19-му столітті? Чому Шевченко в тюрмі сидів? Українській національній ідеї не давали розвиватися. Вона суперечила імперському скрипту.

– Зараз ми можемо починати розвивати українську ідею.

– Можемо, але чомусь її не почали вчасно розвивати.

 Наші герої – досить суперечливі. Для когось одна особистість є  героєм, а для когось –  антигероєм. Такого не буває, якщо  виписаний національний скрипт. Всі знають, припустимо, у Франції, що Наполеон – це такий, а Робесп’єр – це такий. Немає такого, що половина Франції вважає – Наполеона добрим, а Робесп’єра поганим чи навпаки.

– Ви вважаєте, що ми можемо в таких умовах створити загальний скрипт?

– Я вважаю, його потрібно почати писати. Зараз дуже великий запит на українську історію, на те, що відбувається, на усвідомлення себе.

Люди дивляться українські фільми з великим задоволенням попри те, що за певними параметрами вони поступаються західним. Але це наше, люди впізнають свої теми, свої краєвиди в серіалах, вони цьому радіють. Ми це бачили на тестуванні. Людям цікаво. У них мало цієї інформації. Вони з задоволенням будуть ходити на це. Це є сенс вибудовувати, це є сенс виписувати. Хто ми? Звідки ми? Як ми стали такими – це зараз найважливіші питання, на це є величезний запит. Скрипт же не пишеться в небесній канцелярії. Він пишеться культурноб спільнотою. Хтось подасть історію в такому вигляді, хтось в іншому. Але в результаті, коли у вас є досить велика кількість контенту, у вас вимальовується якась загальна лінія.

– Навіть уявити собі не можу, скільки часу може піти на створення такої лінії.

– Але її треба будувати. Її треба розвивати, тому що український контент потрібно розвивати. Тому що якщо український контент не розвивати, то врешті  нічого не буде. Нам потрібні герої, які будуть перемагати. І має бути багато таких.

Ось моя колишня колега розповідає про свою онучку, як вони підходять в Одесі до пам’ятника кошовому отаману і онучка запитує:

– Бабуся, а хто це?

– Це козацький кошовий отаман.

– А чому він такий сумний?

– Він думає про долю України.

Потім приїжджаємо до Києва, приходимо до пам’ятника Шевченка і внучка запитує:

– Бабуся, а хто це?

– Тарас Шевченко.

– Чому він такий сумний?

– Він думає про Україну.

– Бабуся, а чому ті, хто думають про Україну, такі сумні?

Розумієте, дитина зловила скрипт. І це реально була частина імперського скрипта. Тобто вони всі тужили за долею України і лише  в складі Російської імперії все було добре, тому що переможний міф був лише  в  російської нації. Подивіться класичну українську літературу, там наприкінці всі померли, така дуже сумна історія.

– Логічно, що у нових поколінь повинні бути нові герої, а що зараз? Чи можна назвати улюблені фільми нового покоління?

– Я, на жаль, не можу сказати, що дивиться нове покоління. Але у кожного покоління є якісь свої ключові тематичні штуки і вони залишаються. А нові покоління потім кажуть: «Що ви в цьому знайшли?» І це можна відстежити – й за американськими фільмами,  й за нашими.

Змінюються культурні акценти, з’являється акцент на толерантності, на те, що людина сама по собі цінна, тобто менше поляризації. Змінюється культурне середовище.

– Я все хотіла запитати, ось картина «Іронія долі або з легким паром!», з інфантильним головним героєм, на якій виросло кілька поколінь. Чи вплинула вона на ці покоління? Адже ми все частіше говоримо, що чоловіки у нас дуже інфантильні.

– Ну, не факт, що у нас таке покоління чоловіків зросло, тому що Рязанов зняв такий фільм. Ймовірно, що Рязанов зняв такий фільм, і він став популярним, тому що на той час було вже досить багато інфантильних людей.

– Тобто не можна говорити про вплив?

– Тут поміняли місцями причини та наслідки.

– Він просто потрапив у вже існуючий тренд?

– Так, просто система була така, що у нас люди ставали млявими й  безініціативними, тому що інакше чинити не мало сенсу. Система виховувала таких людей, і він зняв про них фільм, але це не його фільм створив таких людей.

 – У мене залишилося, певно, останнє запитання. Ось весь час з’являється новий контент, додаткова реальність і виходить, що вигаданий світ, в якому ми живемо, він значно  цікавіший за реальний. І як людині не втратити інтерес до звичайного життя.

– Ну, це вже кожна людина повинна вирішувати самостійно. Кожен для себе, бо універсального рецепту немає. Нам справді  використовувати сурогатний досвід проживання легше й  приємніше. Тоді ви перебуваєте в безпеці, вам нічого не загрожує. Ви живете в режимі  – хочу подивитися мелодраму, а зараз – бойовик. В реальному житті ви так не перемкнетеся. Наприклад, сьогодні я хочу, щоб у мене все в житті було романтично. А спробуйте швидко знайдіть і організуйте собі цей івент. Якщо у вас підготовки до цього не було, то нічого не вийде.

– Є відома фраза Нетфлікса, їх, по-моєму, слоган, що у нас є лише  один конкурент – сон. Ми, по суті, перетворюємося на якийсь додаток до телевізора, який сидить і поглинає контент, така собі інформаційна обжиралівка. І мені здається, що людям вже час  обмежувати себе.

– Ну, з переїданням уже почали боротися. Коли дійшли до критичного рівня. І є сенс боротися і з інформаційним переїданням. Але на своєму, особистісному рівні – нам треба згадувати, що спілкування з живими людьми важливіше. Адже, подивіться, як люди спілкуються в ресторані – сідають один навпроти одного й  дивляться в телефони.

– І ще хотіла запитати про мистецтво. Чи можна насправді порівнювати вплив високого мистецтва на людину і вплив серіалів, наприклад? Адже не секрет, що люди багаті все ж таки віддають перевагу відвідуванням опери і   виставок, а не перегляду серіалів, тому що це абсолютно різні рівні емоцій.

– Ну, мистецтво воно, безумовно, має більшу силу впливати і змінювати. Його часто складніше сприймати, тому що для того, щоб його сприймати, ви повинні щось вкласти. Коли ви вкладаєте й  отримуєте щось у відповідь, у вас зовсім інший інсайт, ви більше отримуєте. Тому що те, що легко сприймається, воно менше цінується. Той, хто більше сприймає високі речі, наприклад класичну музику, якесь образотворче мистецтво, театральне, вони до цього готові, вони розвинені в цьому напрямі. Може бути, в якихось країнах це корелюється з багатством, але у нас  я не впевнена. Є ще такий момент, як особистий піар. Ви, звичайно, не будете піаритися, що ви дивитеся серіал якийсь.

Ви, швидше, будете піаритися на поході в оперу, бо так ви   виглядатимете вище в очах суспільства. Зрозуміло, що це доступно не всім, відповідно це має відтінок елітарності. Відповідно, якщо ви хочете потрапляти у  прошарок елітарності, ви будете підсвідомо тягнутися і піарники вам підкажуть, що давай краще знімемо, що ти в оперу ходив, ніж на комедію «Свінгери», бо твоєму образу це нічого не додасть, скоріше навпаки.

Чи варто вкладати в культурний розвиток? Так, коли ви розвиваєтеся, ви себе змінюєте. Ви починаєте бачити речі, які раніше не помічали.

Мені взагалі здається, що у нас багато проблем в Україні спричинені  провалом гуманітарної політики. При чому раніше я так не думала, тому що я сама філолог, але після університету пішла в бізнес, і мені довго здавалося, що всі ці гуманітарні речі – це такий прекрасний надлишок. А коли почали відбуватися останні події у нас в країні, стало абсолютно зрозуміло, що всі ці речі відбуваються через провал гуманітарної політики.

Ось цікава річ – гормон тестостерон, він вважається гормоном агресії, класично. Тестостеронові чоловіки – це такі агресивні самці, домінуючі  тощо. Нічого подібного, він пов’язаний з цим  лише  опосередковано. Тестестерон відповідає за отримання лідерства в суспільстві, тож якщо в цьому суспільстві  особа може стати лідером, якщо вона займається благодійністю і розвитком культури, енергія тестостерону буде спрямована на благодійність і розвиток культури, а не на те, щоб одягти  золотий ланцюг і гойдатися в залі. Тестостерону головне бути першим, а хто стане першим, визначає ціннісне поле суспільства.