Якщо приписувана Черчіллю фраза “сутичка бульдогів під килимом” характеризувала манеру політичної боротьби всередині закритої системи ЦК КПРС, то те, що коїться зараз з партією “Слуга народу” можна було б описати як бійку павичів на сяючій всіма кольорами веселки арені цирку.

Як у “Собачому серці” Калабуховського,  дім “Слуг” зникає через поліграф. “Титанік” йде на дно урочисто. Під звуки медійного оркестру і під феєрверк величезного корупційного скандалу. І попри  всі  намагання  Зеленського йому судилося впасти в цю  власноруч викопану братську могилу.

Скандал з гіпотетичною корумпованістю половини складу “Слуги” в податковому комітеті заради збереження схеми прокладок при оцінці майна лише набирає обертів. Публічне з’ясування стосунків між фігурантом скандалу нардепом Олександром Дубінським і главою фракції Давидом Арахамією вже виходить за рамки пристойності. Президент вимагає від членів комітету пройти поліграф. САП порушує справу про можливу корупцію. А сам Арахамія вже анонсував наявність таємничого інформатора, який готовий давати відповідні свідчення.

Ця ситуація звичайно ж має багато аспектів. Актуальним є питання про те, чому відправною точкою відповідальності депутатів повинна стати перевірка на поліграфі. Адже раніше сам президент не гребував призначати злодіями і корупціонерами людей на підставі опитувань на вулиці. Навіть більше, Зеленський неодноразово збирав наради силовиків з вимогою арештів представників попередньої влади.

Існує і цілком раціональне запитання про політичну відповідальність самого президента як за складені без будь-яких критеріїв списки партії, так і за делегування бренду партії на округах явним пройдисвітам з антиукраїнською позицією.

Утім  не можна не помітити, що центральними фігурами скандалу стають депутати з пулу Коломойського. І саме цей факт є справжньою відправною точкою конфлікту.

Звичайно ж зараз цей скандал подається під гострим соусом боротьби за чистоту партійних рядів. І президентська адміністрація  наполягатиме на тому, що все, що триває  безкомпромісна боротьба з корупцією. Без політичних преференцій.

Повірити в це можна було б у разі, якби ми жили не в Україні, а у  Швеції. У нашій же країні і корупція, і антикорупція є просто інструментами боротьби за потоки і владу.

Структурно  те, що відбувається, можна описати як поєдинок не пов’язаного з олігархом оточення Зеленського проти людей Коломойського, які підсилюють свій вплив і суб’єктність. Останнього місяця  олігархічні ставленики всередині “Слуги” обрали своїми цілями генерального прокурора, прем’єр-міністра і керівництво партії. Йшлося навіть про вихід групи Коломойського зі складу фракції. Включився і шантаж голосуваннями – саме люди олігарха саботували ключові для президента законопроекти. У тому числі законопроект про прослуховування для НАБУ.

На цьому тлі гіпотетичне отримання хабарів від Антона Яценка стало лише приводом для контрнаступу всередині парламенту. Але ніяк не першопричиною подій, що розгортаються.

Сам Зеленський в тому, що відбувається, грає швидше роль об’єкта, але ніяк не суб’єкта. У ці хвилини президенту доносять інформацію про реальні інтереси олігарха, про те, які течії тривають усередині парламенту. Моделювання конфлікту має спонукати його на прийняття рішень щодо Коломойського. Тих рішень, яких Зеленський уникає вже кілька місяців.

Апаратна логіка учасників протистояння зрозуміла. Мотиви показані як на долоні. І цілком можливо, що антибеніна коаліція матиме успіх. Сили перегрупуються. Вплив олігарха буде обмежено, а баланс відновлено. Також можливий інший сценарій – об’єднані сили Коломойського у вигляді “1 + 1”, Портнова, Дубінського і Ко, ДБР будуть кинуті в рішучий бій проти внутрішніх ворогів. І конфлікт сягне небувалого для української історії апогею.

Важливо інше – будь-який результат матиме для президента фатальні наслідки.

Апаратна логіка важлива. Але в публічній політиці підміна цією логікою логіки політичної завжди спричиняє  плачевні наслідки. Згідно з останніми опитуваннями, українські громадяни не знають навіть прізвищ прем’єр-міністра і спікера парламенту. Монобільшість забезпечує Зеленському гру з нульовою сумою. Концентрація влади призводить до концентрації відповідальності. І ця відповідальність маятників починає бити по самій особі президента.

Маневр всередині парламенту, який завжди забезпечувався наявністю коаліції, відсутній через відсутність коаліції. Нарікати немає на кого. Навкруги свої, і навіть якщо умовні сили “добра” зможуть перемогти умовні сили “зла”,  телеглядач  бачитиме лише одну картинку – депутати від “Слуги народу”, завірені печаткою якості самого Зеленського – такі ж хабарники і корупціонери, як і колишні. Як і колишні, вони – просто пішаки в системі олігархічних воєн за ресурси. І від колишніх  їх відрізняє лише  повна відсутність професіоналізму. Помножена на значно скромніші запити при виплаті сум за голосування. Звідси недалеко до природного висновку. Висновку про те, в якій реальній системі координат і олігархічного впливу існує   сам непрофесійний президент. І раз він не здатний контролювати власних депутатів, людей за чесність яких він відповідає власним ім’ям – то як він може контролювати країну і керувати нею.

Величезне мальовниче полотно Оскара Ласці “Корабель дурнів” зображує людську спільноту,  керовану неосудними капітанами. Спільнота, пронизана гріхом і дурістю. Спільнота,  що не помічає кістлявої смерті з косою, яка нависла над ним. Корабель дурнів “Слуги народу” прогнозовано йде на дно спільно з мріями українців про чесну владу простих хлопців з народу. Висновки з аварії корабля суспільство  робитиме на наступних виборах. Дострокових виборах Парламенту. Якими будуть ці висновки – наразі  спрогнозувати неможливо.