Нинішня криза з пандемією важлива  тим, що він зачіпає самі основи людської природи – нашу соціальність. Майкл Томаселло в книзі «Витоки людського спілкування» пише про те, що ми завоювали свій високий статус в еволюційній ієрархії завдяки двом здібностям – створювати спільні наміри та реалізовувати їх через спільні дії. Саме тому у людей вийшло так кардинально змінити планету, інші види і самих себе. Ще Томаселло відстоює гіпотезу про те, що вся наша мова розвинулася на основі жестикуляції. І досі в нашому спілкуванні часто буває так, що тільки одна невербальна інформація і має значення, а слова лише брешуть.

І ось ми всі раптово опинилися в ситуації, яка перевертає всю нашу соціальність з ніг на голову. Причому, що характерно, в цю ситуацію одночасно потрапила значна частина представників нашого виду. Якщо режим самоізоляції триватиме досить довго, наприклад півроку, то він дійсно може призвести до глибоких змін в людській поведінці. Не потрібно відразу лякатися, ми аж ніяк не приречені змінюватися тільки в гіршу сторону. Швидше, в нинішніх обставинах вірогідні два сценарії. Перший: наші соціальні навички погіршаться, а деякі і зовсім відпадуть за непотрібністю. Другий: наші соціальні навички сильно покращаться за рахунок накопиченого досвіду їх застосування в абсолютно нових обставинах.

Отже, давайте подивимося, які аспекти соціальності сьогодні порушені найсильніше, до чого це все може нас привести, і як підвищити вірогідність другого сценарію.

Дефіцит невербальної інформації

Ми мало це усвідомлюємо, але гігантська доза соціально-значимої інформації, яку ми отримуємо щодня – це невербальна інформація. Наш мозок ретельно обробляє, фільтрує і складує нескінченну кількість мімічних виразів, поз, жестів, запахів, голосових модуляцій оточуючих людей. Ця інформація дозволяє нам добре (автоматично добре) орієнтуватися в соціальному контексті і підтримувати фонову готовність до адекватної реакції на ту чи іншу ситуацію. Уявіть, що зараз для багатьох з нас цей бурхливий потік стиснувся до кволенького струмочка: ми не користуємося громадським транспортом, як і не відвідуємо заходів, менше ходимо по магазинах і вулицях і практично зовсім не беремо участі в спільній діяльності.

Зрозуміло, що базові навички розпізнавання емоцій і інших станів людей ми навряд чи втратимо за час карантину, якщо він триватиме навіть рік, але найтонші налаштування швидше за все постраждають. Ми можемо втратити якусь частину чутливості і емпатичних здібностей, в чому, звичайно, мало хорошого. Вихід – потрібно штучно збільшувати дозу невербальної інформації з доступних джерел. Наприклад, дивитися фільми з великою кількістю великих планів (нарешті є привід переглянути всього Бергмана!) Або грати зі своїми близькими в ігри-пантоміми типу «Крокодил». До речі, веселу пантоміму цілком можна організувати і в онлайн-режимі. З онлайн-версії цієї гри навіть може вийти відмінний тренажер невербалики, оскільки таке спілкування дозволяє задіяти тільки виразні ресурси обличчя та верхньої частини корпусу. Люди, що досягли успіхів в оволодінні нової невербальності, потім зможуть більш точно розуміти інших людей і більш майстерно на них впливати.

Ізоляція та скупченість

Кожній людині, незалежно від її установки на екстраверсію або інтроверсію, однаково потрібно і спілкування, і самотність. Просто в різних пропорціях, але обидва інгредієнта повинні бути присутніми в житті обов’язково. Зараз же багато хто опинився в парадоксальній ситуації, яка одночасно обмежує і спілкування, і можливість побути наодинці з собою – бо люди самоізолюється сім’ями і знаходяться в одному приміщенні цілодобово і безперервно.

Крім того, до багатьох в будинок прийшла робота з усіма супутніми обставинами у вигляді відеоконференцій, відеочатів тощо. Назвати це повноцінним спілкуванням складно, але при цьому воно всюдисуще і може застати людину, де завгодно. Зарубіжні колеги, всерйоз перейнявшись тим, як зробити віртуальні контакти між людьми більш осмисленими, рекомендують виділяти час на робочих нарадах для обміну особистою інформацією. Наприклад, проводити віртуальні ознайомчі екскурсії  своїми робочими кабінетами, показувати фотографії членів сім’ї і навіть самих членів сім’ї.

Однак в наших житлових умовах, де робочий кабінет – це одночасно і кухня, і спальня, і дитяча, а членам сім’ї теж не в радість цілими днями бути присутнім на незрозумілих нарадах, ця рекомендація звучить майже як знущання. Далеко не кожному хочеться впускати в будинок сторонніх, які, до того ж, норовлять вкрасти або час, або спокій.

Одна з навичок, який може постраждати в зв’язку з цим – це навичка усамітнення і внутрішньої зосередженості. І хоча з об’єктивних причин (тісні квартири і поламаний графік роботи) у нас не так багато можливостей цьому дієво протистояти, все одно потрібно користуватися будь-якою можливістю. У ті рідкісні хвилини, коли телефони замовкають, а близькі теж чимось зайняті, можна влаштовувати собі тихі паузи. Тут важливо не відволікати свій розум ніякими новинами, соцмережами і іншим «ментальним фастфудом». Краще просто помріяти на абстрактні теми або здійснити уявну подорож в яке-небудь приємне місце.

А ось умінь, якими ми потенційно можемо обрости в зв’язку з вимушеним ув’язненням, безліч. І в першу чергу це, звичайно, вміння домовлятися – безцінний дар, яким в звичайному житті часто нехтують. Тому що можуть. Адже завжди простіше відійти в сторону, ніж вступати в непотрібні дискусії. Що ж, тепер відходити нікуди. Золоті правила здатності домовлятися – чіткі формулювання, чесні наміри і взаємоповага. За час карантину ними можна оволодіти досконало, благо приводів, про що домовлятися, карантин підкидає в надлишку. Тільки уявіть собі, яким приємним місцем стане світ, в якому кожна людина – віртуоз доброзичливого спілкування.

Нові умови спільних дій

Не можна сказати, що спільні дії припинилися. Швидше вони сильно видозмінилися. Мало того, що людям все так же доводиться разом вирішувати звичайні завдання, так до них додалися і нові. На глобальному рівні уряду і вчені повинні швидко організувати обмін оперативною інформацією про поведінку вірусу COVID-19 і людей в умовах пандемії COVID-19 для того, щоб все закінчилося якомога швидше. На локальних рівнях люди беруть участь в безлічі нових спільних активностей – тих же відеоконференціях і відеоуроках, наприклад.

Зручність і, одночасно, підступність цих нових форм спільноти полягає в тому, що всі вони опосередковані гаджетами і різними технологіями, і тому ними легко управляти на свій розсуд – можна вимкнути свій мікрофон, або приглушити звук динаміків, або відключитися зовсім. Часто це відбувається поза нашою волею, мимоволі, але можна ж і з волі.

Навчання новим формам спільних дій в нових умовах, мабуть, найбагатообіцяючий з точки зору позитивних соціальних наслідків, процес, запущений епідемією. Освоюючи нову спільність, кожна людина сьогодні, по суті, кує майбутнє всього людства.

Хоча все одно трохи тривожно від того, що це майбутнє так сильно залежить від біологічної істоти, що складається всього з однієї РНК.