Почати, напевно, слід з вершини, принаймні тієї, яка є публічною, тобто самого пана Фіали. Йому 47 років, більшу частину з яких він провів в Україні, працюючи у сфері інвестицій. Як розповідає його сторінка у Вікі, пан Фіала приїхав до Києва у 1995-му в статусі директора регіонального офісу Wood&Co, інвестиційного банку, який зосереджує свою діяльність в країнах Східної Європи. Через три роки ненадовго покинув київський офіс заради варшавського. А у 2000 році повернувся до Києва вже як співзасновник Dragon Capital, яку очолює і досі в статусі генерального директора.

Саме з інвестиційним, брокерським бізнесом та управлінням активами найчастіше асоціюють Dragon Capital і Томаша Фіалу. Однак, це не єдиний напрям його діяльності. Пан Фіала володіє значними медійними активами, а також вибудував стосунки з рядом громадських організацій.

Медійні активи Фіали до придбання “УП”

Перш за все тут слід згадати “НВ” (раніше “Новое время”), яке охоплює онлайн-видання, друкований журнал та радіо. З останнім пов’язаний цікавий факт – до того, як стати “НВ”, це радіо називалось “Ера” і формально належало Антону Симоненку, проте у ЗМІ реальним власником називали підсанкційного сьогодні нардепа Андрія Деркача. Такі чутки не в останню чергу були пов’язані з тим, що Деркач скаржився на тиск стосовно “Ера-медіа”. Перехід права власності відбувся у 2017 році, а повноцінно перейменована станція запрацювала з 2018-го. Проте в історії радіо “НВ” свою передісторію не надто афішують.

Загалом, на холдинг “НВ” (який юридично є ТОВ “Видавничий Дім “Медіа-ДК”, як зазначено на їх сайті) Томаш Фіала витратив понад 10 мільйонів доларів (за його словами) станом на 2019 рік. Тоді ж він заявляв про плани вийти на показник беззбитковості протягом 3-4 років, хоча на момент запуску “НВ” планував досягти порогу беззбитковості уже у 2017 році, через 3 роки роботи. Заразом пан Фіала зробив цікаву і доволі симптоматичну, з огляду на подальший розвиток подій заяву – про те, що не розглядає медіабізнес “чисто як бізнес”.

Наступним кроком розширення медійних володінь пана Фіали стало придбання у січні 2021 року видань “Мінфін” і Finance.ua. У Dragon Capital, яка купила компанію-власника видань, своє рішення пояснювали очікуванням зростання попиту на фінансові продукти. Попри те, що обидва видання є спеціалізованими, їх сумарну аудиторію оцінювали у 8 мільйонів відвідувачів щомісяця, що є досить значним показником.

Загалом темпи розширення сфери впливу у медіа значно прискорились саме у 2021 році, адже вже через 4 місяці після придбання “Мінфіну” і Finance.ua, пан Фіала зробив головну свою покупку (принаймні на цей момент) – видання “Українська правда”. Щоправда, тут є ряд нюансів.

Як Фіала купував “Українську правду”

Якщо з юридичною стороною попередніх надбань Томаша Фіали все було більш-менш прозоро, то історія придбання “Української правди” є загадкою, зашифрованою в ребусі. Перш за все, виникає запитання: що ж все-таки придбав пан Фіала? На сайті Dragon Capital опубліковано пресреліз, в якому йдеться про те, що компанія отримала у власність 100% корпоративних прав “на видання та всі його активи”.

 

Проте юридичних осіб з назвою “Українська правда” є щонайменше кілька. Тут і ГО “Українська правда”, і ПП “Українська правда”, і ТОВ “Інформаційне агентство “Українська правда”. З них до Олени Притули, попереднього власника, а після продажу – “редактора-засновника” видання, мають стосунок громадська організація та приватне підприємство.

В першій з них, крім пані Притули, є ще два співзасновники, і про одноосібний продаж ітися не може. Крім того, вказана ГО має статус неприбуткової, що є доволі дивним, якщо не сказати – неможливим для ЗМІ, тим більше такого, як “УП”.

Статус неприбуткової організації не дає права займатися комерційною діяльністю. Наприклад, втрачається дохід від реклами, один з дуже небагатьох стабільних та “відчутних” способів для ЗМІ заробити на свою діяльність. В іншому випадку ГО втратить статус неприбуткової та буде сплачувати податки на загальній системі. А одержання доходу означатиме втрату “неприбуткового” статусу і перехід на загальну систему оподаткування, де ЗМІ просто не виживе.

Якщо ж говорити про приватне підприємство “Українська правда”, то власник у нього дійсно лише один, і ним є Олена Притула з часткою 100%. Проблема тут у “теперішньому часі” – за даними сервісу Youcontrol, Олена Притула досі залишається єдиним власником ПП “Українська правда”, тоді як усі учасники угоди оголосили про перехід права власності як про завершений факт.

Однак розгадка є, і ховається вона у власнику знаку для товарів і послуг “Українська правда”. Ним є компанія з дуже поетичною назвою: ТОВ “Сакура парк”, яке нещодавно змінило її на менш поетичну, але більш “точну” ТОВ “УП Медіа” (не плутати з ТОВ “УП Медіа Груп”, це зовсім інша компанія, яка також займається виданням журналів і періодичних видань, так вийшло).

Так, “Правда” весь цей час ховалась за “сакурою”, і це було б навіть трохи романтично, якби не всілякі нудні слова про “прозорість”, “відкритість” ЗМІ і так далі. В цьому контексті цікаво згадати судовий процес між блогером-політиком Анатолієм Шарієм і ТОВ “ІА “Українська правда”. Тоді позов Шарія до інформагентства суд задовольнив, однак в “Українській правді”, яку ми всі знаємо, заявили, що не мають стосунку до цієї компанії. Інститут масової інформації припустив, що “УП” юридично є ПП “Українська правда”, власником і директором якого дійсно була Олена Притула. Як бачимо, приховати “Правду” пані Притулі вдалось від обох.

Проте варто віддати належне Інституту масової інформації – у них були достатні підстави припускати, що юридичною особою видання “УП” є саме ПП “Українська правда”, хоча б тому, що сайти підбору вакансій вказували сайт “УП”, зазначаючи роботодавцем саме ПП “Українська правда”. Погодьтесь, залишається досить багато запитань до реальної структури “Української правди”.

А ще про тотожність видання “Українська правда” та ПП “Українська правда” говорять рішення судів. Наприклад, це. А як нам підказує сервіс Youcontrol, ПП “Українська правда” (ЄДРПОУ 31565711) досі належить Олені Притулі одноосібно, і вона ж залишається його керівником. То що ж все-таки купив Томаш Фіала?

Хоч би що там було, наразі сервіс Youcontol відбиває кіпрську “Драгон Капітал Інвестментс Лімітед” як 100% власника ТОВ “УП Медіа”, раніше відомого як ТОВ “Сакура парк”, а пана Томаша Фіалу як кінцевого бенефіціарного власника “УП Медіа”.

Що в цій історії залишається таємницею, то це те, з якою сумою пану Фіалі довелось розлучитись заради такої романтичної угоди. Вартість “100% корпоративних прав на видання та всі його активи” тримають у суворій таємниці, однак зі слів пані Притули, щонайменше 600 тисяч доларів вона планує передати донькам вбитого Георгія Гонгадзе, виділити на стипендії імені Павла Шеремета та премію імені Георгія Гонгадзе. Цікаво, що ще у 2007 році “УП” оцінювали у 5-10 мільйонів доларів, коли вона була ще далекою від свого нинішнього становища в медіасфері. Тому сума угоди, найімовірніше, є не менш “романтичною”, ніж історія з “сакурою”, хоча навряд ми про це дізнаємось.

Фіала і громадський сектор

Однак історія про медіаімперію Томаша Фіали була б явно неповною без згадки про його взаємодію з громадським сектором. Dragon Capital не приховує щедрого фінансування різноманітних проєктів антикорупційного, реформаторського та медійного спрямування, публікуючи пресрелізи про виділення їм коштів.

Зокрема, в компанії згадують такі громадські організації як Центр економічної стратегії, VoxUkraine та її проєкт VoxCheck, Центр протидії корупції, Transparency International, проєкт “Нові Лідери” тощо.

Проте йдеться не про фантастичну щедрість (щорічно Dragon Capital звітує про десятки мільйонів гривень, які виділяє цим та іншим громадським організаціям), а про цікаві взаємозв’язки.

Так, наприклад, співзасновником ГО “Вокс Україна”, членом її редколегії та наглядової ради є пані Олена Білан, яка водночас є головним економістом Dragon Capital та працює в компанії з 2006 року.

А в ГО “Центр економічної стратегії” співзасновником є сам пан Фіала, а заодно і членом наглядової ради разом з уже згаданою пані Білан.

У ГО “Тренсперенсі Інтернешнл Україна” пан Фіала вказаний просто як “член команди”, що вкрай скромно для людини його розмаху та масштабів. Хоча, наприклад, на сайті Київської школи економіки можна знайти згадки про те, що Томаш Фіала був обраний членом правління Transparensy International Україна у жовтні 2016 року та переобраний у 2018-му на два роки. Те ж вказано в дописі на сторінці ТІ Україна у Facebook.

До речі, про КШЕ – у жовтні 2018 року Томаш Фіала увійшов до складу ради директорів школи.

Ну і не можна не згадати Європейську бізнес асоціацію, президентом якої він є і в контексті якої пан Фіала згадується чи не частіше, ніж в контексті Dragon Capital.

До речі, президентом ЄБА Томаш Фіала є з 2010 року, за винятком невеличкої перерви у 2015-2016 роках, яка, можливо була пов’язана з “невеличким” скандалом навколо досить пікантного набуття права власності на одне горище в центрі Києва. Разом з паном Фіалою в скандал виявились втягнутими ще й консул Швеції, Печерський райсуд Києва і суддя Вовк. Ну, буває…

Завершуючи цю розповідь, важко відмахнутись від нав’язливих думок про іншого “бізнесмена”, який свого часу також активно скуповував медійні активи – “Кореспондент”, “Forbes Україна”, “KP.UA“, “Аргументи і факти в Україні”, та ще купу видань різного профілю, які на той час входили до холдингу під назвою UMH Group. А ще цікавився громадською діяльністю та спортом…

Звісно, пан Фіала не з’явився нізвідки, він володіє достатньо прозорими активами і напевне може пояснити походження своїх статків та джерела доходів, зокрема і на дороговартісні придбання на зразок “Української правди”. Однак, памятаючи Гегеля: “Історія повторюється двічі: спершу як трагедія, потім — як фарс”. Знати б, з чим ми маємо справу цього разу.