Інтерв’ю для #Букв підготувала журналістка Валерія Цуба.

Нині спостерігається позитивна динаміка реєстрацій доброчинних організацій з питань підтримки армії, держави та вразливих груп населення. Так, у порівнянні із квітнем 2021 року, зафіксовано у 12 разів більше реєстрацій організацій, що спеціалізуються на благодійній діяльності. Станом на сьогодні, в Україні зареєстровано більш як 15 000 благодійних фондів. 

Одним із них є благодійний фонд “Твоя віра наша сила”, що організовує виїзди до деокупованих із фронтових та прифронтових міст та допомагає мешканцям, забезпечуючи їх базовими потребами.

Фото: особистий архів Юл

Про поїздку до Бахмута, фіксацію воєнних злочинів та живі емоції з лінії фронту в інтерв’ю із засновницею фонду Юлією Салій.

Якою була ваша діяльність до повномасштабного вторгнення?

До 24.02.2022 я була звичайною студенткою Київського університету, спеціальність “фізичний терапевт”, ерготерапевт.

З чого почалась ваша волонтерська діяльність? Що стало її головним рушієм?

Моя волонтерська діяльність почалась з квітня, після повернення додому з Київської області, де я перебувала два місяці. Приїхавши у Київ, я побачила велику потребу переселенців у допомозі, яка в рази перевищувала кількість фондів та волонтерів. Тому  було прийнято рішення поповнити ряди волонтерів. Розпочала зі створення чату в Телеграмі, де перші місяці збирала заявки на допомогу. Далі діяльність почала набирати обертів, я почала співпрацювати з іншими фондами, переїхала у більший штаб.

З вересня я почала відвідувати деокуповані території. Згодом познайомилась з волонтеркою Діаною, і ми разом почали відвідувати фронтові та прифронтові міста нашої країни. 

Можете, будь ласка, коротко розповісти про місію, головні напрямки діяльності фонду “Твоя віра наша сила”.

Місія фонду допомагати нужденним, тим, хто цього наразі найбільше потребує. Тим, хто не може самостійно впоратися з бідою, яка прийшла в їхній дім.

Напрямки нашої роботи це деокуповані міста та села, фронтові та прифронтові міста. Ми забезпечуємо людей продуктами харчування, ліками першої необхідності, засобами гігієни, одягом, водою. На свята обов’язково вітаємо діток солодощами, іграшками, подарунками. Ніколи не забуваємо про тварин  завжди з собою беремо корм для них. 

Звідки надходять кошти та як фінансується фонд? 

Фінансова складова фонду тримається на наших друзях, знайомих, які не залишаються осторонь проблеми та завжди простягають руку допомоги в нашій діяльності. І лише завдяки допомозі ззовні ми маємо можливість їздити майже кожного тижня, щоб допомагати людям. Самостійно ми б ніколи не змогли надавати людям допомогу в такому обсязі. Адже лише на дизельне пальне, для логістики допомоги витрачаються десятки тисяч гривень за одну гуманітарну місію. 

Запити про які потреби надходять найчастіше? 

Найчастіша потреба їжа, засоби гігієни, ліки. Там люди відчувають голод… Це потреба першої необхідності, яку зазвичай ми задовольняємо в першу чергу. 

Як організовувався й відбувся перший виїзд до фронтових міст?

Перший виїзд, як і всі подальші, організовувався спонтанно. За день вирішуємо, куди їдемо. І починаємо збори. На комусь лежать обов’язки щодо ліків, на комусь продукти, на іншому збір коштів на актуальні потреби для вибраного напрямку. Робота завжди злагоджена, тому проблем в організації поїздок у нас ніколи немає. 

Фото: особистий архів Юлії

Не так давно ви мали візит до Бахмута, в якому тривають одні з найзапекліших боїв. Що ви побачили? Якими змалюєте насамперед людей?

Бахмут це біль. Ми побачили мертве, розбите, понівечене місто. Вулиці порожні, їздить військова техніка. Люди живуть у підвалах та пунктах незламності. 

Більшість людей знервовані, розгублені. І ми їх розуміємо. Бо ніхто не знає, як він буде себе поводити, коли протягом п’яти місяців твоє місто бомблять 24/7.

Всю поїздку по Бахмуту нас супроводжували канонади артилерії. Постійні дуже гучні вибухи. Але Бахмут стоїть, люди тримаються…

На вашу думку, які основні причини того, що люди, попри значну загрозу життю, залишаються в фронтових містах?

Саме під час візиту в Бахмут нам вдалося поставити питання жінці, чому вона не виїжджає та не вивозить свою маленьку дитину. Відповідь одна: я боюсь не повернутися додому. Люди не хочуть залишати свій дім, навіть під цілодобовою загрозою смерті. Адже знаходитися у таких містах це справжня рулетка, в якій у будь-яку секунду ти можеш програти. 

Поширюючи дописи про виїзди до фронтових міст, ви певною мірою фіксуєте воєнні злочини та показуєте сучасну буденність українців. Врешті, який меседж ви прагнете донести власній аудиторії?

Публікуючи фото та відео, я нагадую людям, які живуть у більш-менш «тихих» містах, що війна триває. Що десь всього за 500 км люди виживають, живуть в підвалах, відчувають шалений страх смерті кожного дня. Мій меседж не забувати про цих людей, і, за можливості та виходячи зі своїх ресурсів, допомагати їм, чим можемо. Бо кожен з нас може опинитися в такій ситуації, що ми, як і вони, сидітимемо у підвалі та виглядатимемо довгоочікувану машину з написом «гуманітарна допомога».

Фото: особистий архів Юлії

Деякі люди є прибічниками думки, що допомагати потрібно мовчки. Що думаєте щодо цього?

Я не згодна з такою думкою. Адже я почала волонтерити, дивлячись саме на публікації волонтерів. Тоді ж вирішила: якщо вони займаються цим, значить, і я зможу. 

Також я отримувала неодноразово фідбек від людей, що, переглядаючи наші звіти, також почали волонтерити і відвідувати гарячі точки із допомогою. Тому я вважаю публікації про пророблену роботу дуже доречними, як в плані заклику долучення до волонтерського руху, так і в якості звіту про виконану роботу. 

Бути волонтером – це моральний обов’язок чи радше покликання душі?

У моєму випадку це як покликання душі, так і моральний обов’язок. Я вважаю, що під час війни у нашій країні кожен повинен докладати зусиль до нашої спільної перемоги над ворогом. Я не виняток.

Найбільша подяка для волонтера – це?

Найбільша подяка для волонтера це посмішки та обійми людей, до яких ми завітали з допомогою. 

Як ваш моральний стан трансформувався у порівнянні з початком діяльності під час війни?

Перший час я все пропускала через себе, що змушувало мене дуже сильно страждати. 

Зараз я чітко можу брати себе в руки та абстрагуватися від жахіть, які доводиться бачити. Але все одно пізніше це дає про себе знати сльозами, нервами. 

Тисячі сюжетів проходять через вас. Чи є історія, яка найбільше вразила ваш розум і серце?

Для мене кожна людина, яка пройшла війну, це як окрема історія і книга. Вони всі мене вражають до глибини душі і серця.

Всі історії вражають та є болючими для моєї душі. Починаючи від тієї, коли люди смажили млинці з комбікорму та води, закінчуючи тим, як люди боронили свої міста від російських загарбників голими руками, без зброї, зупиняли танки та цілі колони російських катів. 

Зважаючи, що війна триває, чи плануєте волонтерити і надалі, до перемоги? Можливо є плани щодо розширення діяльності?

Від початку волонтерства я чітко вирішила: я залишаюсь вдома і до останнього дня війни я тримаю гуманітарний фронт настільки, наскільки це дозволяють мої сили та ресурси. 

Якою буде ваша настанова українцям, щоб вони продовжували допомагати волонтерам?

Мої друзі, ви не зміните світ, якщо допоможете одній людині, але світ назавжди зміниться для цієї людини, завдяки простягнутій вами руці допомоги. 

Не залишайтесь байдужими. Людині необхідна людина! 

Фото: особистий архів Юлії

Також, на прохання героїні, вказувати окремих членів команди, які працюють над фондом: 

  • Волонтерка Юлія: https://instagram.com/julia_animati_on?igshid=YWJhMjlhZTc=
  • Волонтерка Діана: https://instagram.com/dianamorozovaaaaa?igshid=YWJhMjlhZTc=
  • Волонтерка Наталія: https://instagram.com/nataligemera?igshid=YWJhMjlhZTc=
  • Посилання на фонд: https://instagram.com/tvoya_vira_nasha_sula?igshid=YWJhMjlhZTc=