Говорити про “нормадський формат”,  його поновлення і розширення Зеленський почав з виборів, а 8 липня навіть записав відеозвернення до Володимира Путіна.

“Надо поговорить, надо. Чей там Крым и кого нет на Донбассе”, – звертався український президент до опонента.

Але всупереч бажанню зустрічі, українська сторона не стала на ній законодавицею моди та напрямів дискурсу.

Україна почала відводити війська ще до того, як було домовлено про дату “нормандської зустрічі”.

У вересні Росія висунула умови для проведення зустрічі: зафіксувати на папері “формулу Штайнмаєра” й  провести розведення сил і засобів біля Станиці Луганської, Золотого і Петрівського.

На початку жовтня Україна пішла на імплементацію “формули Штайнмаєра”, при цьому повністю програвши Росії інформаційну війну в цьому питанні. У Кремлі просто злили своїм ЗМІ документ, а український президент мав оперативно скликати брифінг і виправдовуватися.

Далі у листопаді Росія висунула ще одну вимогу – підготувати спільний документ, з яким і   працюватиме “четвірка”.

“Зустріч заради зустрічі, напевно, нікому не потрібна. Потрібна зустріч заради результату, а саме реалізації Мінських домовленостей”, – заявив речник Путіна Дмитро Пєсков.

Запитом Росії перед цією зустріччю були давно відомі пункти: особливий статус Донбасу, проведення там виборів, амністія бойовиків, зняття економічної блокади, поновлення залізничного сполучення.

Вочевидь, розуміючи слизькість ґрунту, на який вони самі ж вийшли, представники української сторони вирішили, що мають привезти з Парижа “мінімалістичний пакет” “без юридичних зобов’язань”.

“Наше головне очікування від “нормандського саміту” і будь-яких інших форматів – це те, що я називаю RUxit: ми хочемо, щоб Росія і російські сили покинули Україну“, – заявив міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

“Ця зустріч – це вже перемога для нас, тому що це можливість зустрітися чотирьом лідерам. Можливість, яка з’явилася після трьох років тиші дипломатії … Це можливість почати реальний діалог для повернення всіх наших людей … Хочеться дійсно припинити вогонь і цю війну. А також під час цієї зустрічі не тільки підняти тему, але і вирішити її – це повернення наших територій”, – сказав президент у відеозверненні з бігової доріжки.

Водночас помічник президента України Андрій Єрмак на зустрічі у Королівському інституті міжнародних Chatham House у Лондоні заявив, що президент за результатами саміту в “нормандському форматі” у Парижі може внести на розгляд парламенту законопроєкт про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО.

Саме заяви Єрмака, який є неофіційним переговорником як зі Штатами, так і з Москвою, і спричинили по суті спільну заяву ЄС, “Голосу” і “Батьківщини” про неперетин “червоних ліній”.

В результаті за підсумками 8-годинних перемовин у Парижі ми отримали комюніке, яке передбачає:

Таким чином, Зеленський отримав бажану зустріч і звільнення полонених.

Путін продовжує стояти на спецстатусі Донбасу і амністії бойовиків.

Європа як бонус  отримала початок переговорів українського та російського президентів щодо газу.

Але на експертів зустріч часом справила кардинально різне враження.

Колишній член мінської переговорної групи Роман Безсмертний виділив ті деталі, які його стривожили.

За підсумками зустрічі у Парижі “нормандської четвірки” видно, що українська влада потроху заволодіває азами та прожитий час пройшов недаремно. Деякі тексти ми почали вичавлювати із себе, хоч і не повною мірою їх розуміємо. Значно гірше, що в нас немає інституцій, які ведуть питання від початку до кінця, щоб президент міг просто трьома фразами сформувати нашу позицію, а не читати з аркуша.

Перше загальне судження, що відучора зусиллями президента Зеленського в цьому процесі змінено статус Путіна. До вчоравін був ворогом, людиною, яка організувала анексію Криму, віддавала команди на збиття літака MH 17, віддавала команди почати бойовище на Донбасі, відправити туди Гіркіних, почати проєкт “Новоросія” в Одесі та Харкові, а з учорашнього дня він став партнером для президента Зеленського. “Так, ми розходимося, але Володимир Володимирович скаже, Володимир Володимирович подивиться, Володимир Володимирович дізнається”… Все це складало враження, що Путін  відучора дня став партнером Зеленського. Що очевидно треба занести в актив російської дипломатії та нефаховості команди самого Зеленського.

Тепер по пунктах самого комюніке:

1. Давайте почнемо зі звільнення. З цього починаються різночитання. Домовилися, що звільнять. Але наш президент сказав “усіх на усіх”, а президент Росії “усіх визначених на усіх визначених”. Не знаю, хто з них косячить, але вже більше  ніж півроку мінський процес іде в режимі всіх “визначених на всіх визначених”.

2. Особливий порядок. Українська сторона перестала в цьому процесі вживати термін “особливий порядок самоврядування”, бо він говорить про звуження, а не розширення прав. Україна натомість слухняно повторила “особливий статус”, який продовжать зараз через закон, а потім його   наступного року  вдосконалять. Зверніть увагу на вимогу Путіна інкорпорувати його в Конституцію і законодавство України. Це є помилкою і наслідком непродуманості дій української сторони, коли це було озвучено і радником президента Олександром Єрмаком, який казав, що ми погодимося на перегляд Конституції. Тобто Росія нас повернула на позиції весни-літа 2016 року. А тепер згадайте через що вибухнула граната під Верховною Радою у серпні 2015. Це дуже ризикове і болюче питання.

3. Продовження Мінська. Якщо цей документ готувався з вересня, то щось вони довго готувалися і неясно, до чого. Бо там є одна теза, яка є запереченням всього того, про що говорилось у липні, серпні, жовтні. Учасники переговорів знову бачать Мінські домовленості в ролі священної корови. Але ще влітку українська сторона говорила про перегляд цих домовленостей.

4. Газ. Ось  такої дурниці я ніколи в житті не чекав від української сторони, яка ратифікувала і шостий протокол, і енергетичну хартію, і вивчила слово анбандлінг. Бо вінцем усього є заява Зеленського, що радники з політичних питань вестимуть  подальші переговори щодо об’єму експорту газу, тарифу тощо. Вони чи не вповні усвідомлюють, що в президента немає повноважень займатися цими питаннями, чи у нас як і 15 років тому газ стане президентським бізнесом. Розмова про газ на цій зустрічі свідчить, що його затягнули на Норманді саме задля цього, хоча питання було взагалі чужим і непотрібним. І те, що Путін на радостях стказав, що кінцевий споживач буде на 25 % нижче платити за газ – це просто пряма подачка. Путін просто розіграв свій спектакль – його посил для європейців, що до влади в Україні мало того, що прийшла недосвідчена команда, так її ще й легко корумпувати.

5. Нові ділянки розведення. Ніхто не сказав, як це впливає на ситуацію на лінії фронту – позитивно, негативно. З трьох пунктів про які іде мова – Золоте, Петрівське і Станиця (останню треба виключити), бо вона не потрапляє під загальні правила. Треба дивитися більше на Петрівське, бо в Золотому такий самий однобічний перехід, як і в Станиці Луганській. Які три нові пункти розведення — не озвучено, хоча можна було і про більше говорити, бо від початку ще 2016 році до 20 пунктів було визначено для такої роботи. Що означає, що сторони не в повній мірі розуміють для чого це робиться і які наслідки можуть бути.

6. Вибори. Серед тих пунктів, які змушують задуматися – це те, що вибори мають відбутися згідно з законодавством України, відповідно до норм і правил ОБСЄ і позиції прикінцевого Копенгагенського акта. Законодавство замініть на слово закон і це звучатиме по-іншому. Правила і норми ОБСЄ нічого не варті, якщо звідти вилучити БДІПЛ. Я не знаю, чи це через недогляд, чи нефаховість — БДІПЛ вискочив з тексту. Щодо завершального Копенгагенського акта, то він ставить загальні політичні вимоги до процедури: участь політичних партій, доступ ЗМІ. Але ми маємо розуміти, що такі речі забезпечуються лише при контролі території урядом. А позиція – заберіть війська і ми через день проведемо вибори – свідчить, що люди не в повній мірі володіють матеріалом. Там не діє ні реєстр виборців, там нема представництв партій та не працюють українські ЗМІ.

У керівника Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії ім. Геннадія Удовенка Андрія Веселовського навпаки позитивні враження:

Ми знали, чого не можна буде досягнути. Наприклад, розуміли, що не віддасть Росія Крим. Ми й не чекали цього. Ми знали, що нам не повернуть кордон, у всякому разі в цьому конкретному випадку. І цього теж не сталося. Ми розуміли, що всіх полонених не віддадуть, і тому Володимир Путін весь час вставляв слово “встановлених”, але, мовляв, оскільки “ми цього не встановили, то ми й не віддамо, бо ми не хочемо”. Тобто обміну “всіх на всіх” не буде. Ці речі – природні. Однак відбулося кілька речей, на які хотілося внутрішньо сподіватися, але ми не знали напевне, чи вдасться цього досягти. Передусім, маю на увазі чітке проголошення Володимиром Зеленським пріоритетів і інтересів України. В цьому переліку був і Крим, і кордон, і проведення виборів на тимчасово окупованій території Донбасу згідно з українським законодавством. Все це пішло в ефір. І цього раніше в ефірі не було. На Заході цього не знають… Було акредитовано 450 іноземних кореспондентів – це щось, забагато навіть для Парижа.

Тобто було зрозуміло, яка позиція в України, і ця позиція виглядала справедливою для неупередженого глядача. За таких обставин глядачеві було незрозуміло, чому російський президент “командує”, скільки кордону віддавати, які вибори проводити тощо. “Це написано у Мінських домовленостях”, – казав Володимир Путін. Дуже важливо, що Україну в цьому випадку підтримала Ангела Меркель. Вона сказала: “Так, часи змінилися. Отже,   домовленості повинні змінюватися”. Це другий важливий момент. Третій момент — тон. Путін був надутим і злим. І це не жарт. Це загальна картинка для всіх. Ефір дивилися мільйони людей в усьому світі, і десятки тисяч високопосадовців зараз переглядають записи спокійно у своїх кабінетах, а не вночі, аналізуючи кожну посмішку, жест, рух лідерів країн.

Якби у Путіна в цей момент у руках був олівець, він би його поламав. Він не був головним, він не був таким, який все визначає. Ми вперше побачили дві сторони, які не сперечалися, і в одної з яких була груба сила, а в іншої — право і справедливість. Європейці тут відіграли хорошу роль. Ангела Меркель підтримувала Зеленського – це не було занадто сильно, але це було очевидно. І Еммануель Макрон двічі під час пасажів Зеленського схвально посміхнувся. В одному випадку повернувся до Меркель і сказав: “Дивися, як він”. Коли несподівано Зеленський перейшов на російську мову і продовжив говорити, Макрон із Меркель переглянулися вдруге. Тобто Зеленський “його зробив”.

Ці всі моменти мені здаються дуже важливими, оскільки тепер немає демонстративної злості. Ми розуміємо, з ким ми маємо справу. В той самий час уже відсутня невпевненість України. Ще й надто, є якась внутрішня впевненість, що ми продавимо і нікуди вони не дінуться, і що це нова реальність. Це дуже добре. Це дасть велике зрушення, адже зараз у Путіна немає тієї великої психологічної переваги, як було раніше. А без психологічної переваги рухатися переговорним шляхом затяжко. Не забувайте, у Росії, окрім України, є багато питань: ядерні роззброєння, Кавказ, Північна Корея, Китай, санкції Європейського Союзу… Коли ти маєш психологічну перевагу, ти навіть без додаткових активів можеш виграти ситуацію. Психологічну перевагу Росія мала у 2014-2015 роках, коли диктувала Мінські угоди. Україна не могла нічого сказати проти. А зараз може і говорить. Це дуже важливо.

Щодо визначення трьох додаткових ділянок розведення президент України висловився дуже обережно. Він сказав, що наші військові дивитимуться, де менше всього небезпеки. Тобто, ми розуміємо, що це спроба “розмити” нашу добре організовану оборону, і ми тому ставитимемося до цього спокійно. Три, так три, а згодом побачимо… Одне слово, Володимир Зеленський вчора показав, хто тепер господар. Ось це найголовніше.