Традиційно ліберальному українському Фейсбуку є що відсвяткувати. США внесли до списку своїх санкцій за втручання у вибори наближеного до Коломойського депутата “Слуги народа” Олександра Дубінського. Крім нього санкції були введені щодо ексдепутата Онищенка, автора нашумілих плівок. Співробітника посольства США Теліженка, який активно контактує з адвокатом Трампа Руді Джуліані. Близького до Коломойського прокурора Кулика. І ще трьох  осіб з орбіти вже підсанкційного Андрія Деркача – народного депутата, якого Вашингтон прямо називає агентом впливу Кремля.

Емоційної реакції громадськості Дубінський,  утім,  заслужив  не просто від “великої любові”. А зокрема через свою реакцію на внесення до списку санкцій. У публікації Дубінського – цього непримиренного борця з зовнішнім управлінням – дивним чином були відсутні слова про керований Соросом всесильний вашингтонський обком. Навпаки, тон відповіді був витриманий в стилі “я – не я, і хата не моя”. І Деркача я знати не знаю. І ні в чому такому участі не брав. Не притягувався. Американських друзів ввели в оману! Дотягнувся проклятий Шабунін! Товаришу Байден, сталася жахлива помилка!

Така цікава реакція цілком зрозуміла. І лежить вона в площині неймовірного цинізму частини української еліти. Еліти, яка своїм стилем поведінки мало чим відрізняється від російської. В країні формальної приписки можна міркувати про велич, замилювати очі громадянам, боротися з зовнішнім управлінням – сподіваючись під цими гаслами захистити свою вивірену корупцію. Красти, іншими словами “заробляти” гроші. Але витрачати їх – там. Без зовнішнього світу і його можливостей все нажите непосильною працею швидко перетворюється в золото царя Мідаса. Воно є. Але щастя не приносить.

Не можна сказати, що результат спецоперації проти Байдена, розгорнутої російським спецслужбами за участі оточення Дональда Трампа міг би бути іншим. Наших героїв як завжди підвів надзвичайний цинізм, що трансформується в дурість при контактах із зовнішнім світом.

З нашої пострадянської дзвіниці може звичайно здаватися, що зовнішній світ оперує такими ж законами подвійної моралі: лохів-виборців розводимо, за їх спинами вирішуємо. Але тільки падіння з неї прояснює: ні, цивілізований світ керується принципами та правилами гри. І не терпить порушення цих правил гри на своїй території. Звичайно ж, коли вся ця історія з “плівками Байдена” розгорталася, герої списку санкцій США могли думати, що їх пронесе. Зрештою, на тій стороні океану їх візаві виступали люди, які за набором  своїх цінностей і принципів недалеко пішли від пострадянських еліт.

З точки зору бізнесмена Дональда Трампа, людини, що патологічно не розуміє нічого навіть в устрої власної держави, нічого такого і не відбувалося. Здавалося б, все логічно. Байден прийшов до влади — Байден мстить. Інше може не вкладатися в голові фігурантів. Але це припущення звичайно ж не вірне.

Розкрутка кримінальної справи щодо втручання у вибори почалася задовго до передвиборчої кампанії. Два посередники в цих переговорах – Фруман і Парнас поміщені  під слідство. Імпічмент Трампу Конгресом оголошений більше як рік тому. Та й сам Деркач внесений до списку санкцій ще в жовтні минулого року. Саме тому, поточне рішення – це ніяке  не вітання від дядька Джо. Це набагато страшніша для всіх героїв і нашої держави історія. Це вітання  від самого Дядька Сема – американської держави як такої.

Що відрізняє американських політиків, чиновників і державних діячів від наших? Здатність мислити не просто інтересами Америки, зрештою розуміння цих інтересів може розходитися. Але мислити категоріями інституцій, тобто категорією держави у відриві від того, хто які кабінети займає сьогодні. І з точки зору інституційних наслідків санкцій процес вже не виглядає так смішно. Абстрагуючись від прізвищ, як виглядає нинішній пакет санкцій щодо семи друзів Коломойського і Кремля?

До санкцій, присвячених впливу Росії на вибори в США,  внесені люди олігарха Коломойського. Тобто, люди близькі до олігарха, проти якого ФБР веде масштабне розслідування, і прирівняні в цих санкціях до кремлівської агентури. Це по-перше.

По-друге, в них внесено чинного народного  депутата від президентської партії. Це для нас Дубінський може бути просто Дубінським. З усіма його, вибачте, особливостями. Для будь-якої людини, що володіє інституційним мисленням, Дубінський насамперед представник чинної влади. Влади президента Володимира Зеленського. У перекладі з американської англійської на українську (або більш зрозумілу Зеленському російську) санкції США означають  питання: з ким ви, майстри культури? Визначтеся нарешті Володимире Олександровичу, пане український президент, хто вам рідніше – Кремль з  Коломойським або принципи та цінності цивілізованого світу, який  підтримує Україну в боротьбі за державність ?

Для всіх політиків, які володіють мистецтвом політичних сигналів – це дуже зрозуміле  “вітання”  з-за океану. “Вітання”, яке не залишає жодних варіантів дії крім двох. Або різко відмежуватися від Коломойського і Кремля. Виключити Дубінського з фракції. Почати розбиратися з агентурною мережею Кремля в українській політиці. Або нічого не робити.

Судячи з останніх заяв глави “Слуги народу”  Корнієнка, який сказав, що фракція зайнята  актуальнішими питаннями, обрано  саме другий варіант – зіграти дурника і на державному рівні відповісти США в стилі Дубінського. Мовляв, не в курсі ми. Не розуміємо! No comprendo! І означає це ось що. У найгіршому варіанті з країн-союзників США Україна може бути переміщена в іншу теку. Теку безнадійних країн третього світу. Чиїми інтересами можна пожертвувати в переговорних процесах з сильними світу цього.

Нам загрожує поступова трансформація з країни-суб’єкта зовнішньої політики в країну-об’єкт. Держава такого зниження статусу може не пережити. Втім, мені здається, що реалізовано буде інший сценарій. Як вже було сказано — при всій своїй практичності, США — це держава з дуже сильними морально-етичними установками. Американська еліта, тим більше та її частина, яка прийде до влади разом з Байденом, прекрасно пам’ятає і Революцію Гідності, і героїчний опір українського народу агресору.

Сумнівів в ідеалах і прагненнях українського суспільства не буде. Що буде — так це сумніви в тому, що нинішня керівна  еліта України на чолі з Володимиром Зеленським відповідає цим ідеалам і прагненням. А отже, нещодавні санкції можуть виявитися просто дитячою розминкою в порівнянні з тими діями, які американська юстиція може запровадити щодо вже самого Зеленського і його олігархічного оточення.