Переговори «Нафтогазу» і «Газпрому»: зрада чи перемога?

Нагадаю, що переговори між Росією, Україною та ЄС про транзит “блакитного золота” розпочалися після зміни влади в Україні. Нині діючий транзитний контракт завершується, і “Газпром” гучно обіцяв о 10 ранку 1 січня 2020 року припинити прокачувати газ територією України за відсутності нових домовленостей. Перекриття вентиля вже відбувалося (в інших умовах) у 2006 та 2009 роках (події називають “газовими війнами”), тоді ЄС повністю грав на стороні “Газпрому”.

Зараз у Брюсселі діють з позиції “чесного брокера”, демонструючи власну зацікавленість у стабільності транзиту. Цьому сприяють, до речі, приєднання України до Європейської енергетичної хартії та анбандлінг “Нафтогазу України”, втілений в життя у високому темпі.

Хоча формат переговорів був тристороннім, кілька разів українська та російська делегації зустрічалися без європейських партнерів. Очевидно, обговорюючи найбільш делікатні питання енергетичних взаємин.

Схоже, переговори Володимирів Зеленського та Путіна у Парижі 9 грудня були присвячені саме газовим справам. У Кремлі бізнес з продажу енергоресурсів називають “президентським”, і геть не проти досягнути порозуміння з українським колегою. Підпис помічника президента Андрія Єрмака під оприлюдненими протоколом про наміри – підтверджує цю тезу. Раціональних причин появи його підпису під протоколом наразі не помітно.

Буквально днями Путін під час традиційної підсумкової пресконференції назвав рішення Стокгольмського арбітражу політично обумовленим, проте підтвердив, що Росія готова зберігати транзит газу українською територією навіть після запуску Nord Stream 2. Господар Кремля швидко зробив висновки з рішення США запровадити санкції проти компаній, які беруть участь у побудові Nord Stream 2, та здійснив ефектний кульбіт. До речі, не зайвим буде нагадати про те, що від завершення спорудження до початку експлуатації першої черги Nord Stream минуло півроку. І час у даному випадку працює на Україну.

Виникає враження, що українські переговорники були не впевнені у оперативному запровадженні Сполученими Штатами санкцій. Це щонайменше дивно, оскільки керівники “Нафтогазу України” за океаном часті гості. Вірогідна причина поспіху у досягненні домовленостей з Росією – політичні директиви керівництва держави, які можна охарактеризувати просто – не як у Порошенка. Такий підхід не лише знаходить позитивне сприйняття з боку російського керівництва, але створює можливості для подальших домовленостей.

Угода про транзит газу ще повинна бути підписана, поки оприлюднено лише її майбутні рамки. Очевидно, головна перемога – готовність “Газпрому” виплатити 2,9 мільярди доларів “живими” грошима як компенсацію за рішенням Стокгольмського арбітражу (ці кошти російська енергетична монополія вже давно зарезервувала, очікуючи політичного рішення). Для України це – серйозний успіх не лише у фінансовому аспекті, але підтвердження спроможності відстоювати інтереси держави у міжнародному арбітражі. Якщо Зеленський у Парижі говорив “готові взяти газом”, то зараз на порядку денному отримання фінансових коштів.

П’ятирічний термін договору про транзит також можна назвати цілком прийнятним для України варіантом. Річ у тому, що кон’юнктура газового ринку Старого Світу змінюється, туди активно проривається новий потужний гравець – Сполучені Штати. Думаю, саме з інтересами американських енергетичних гігантів пов’язані санкції проти Nord Stream 2. Заокеанський газ дорожчий, проте у нього є потужна політична підтримка та потенційні споживачі (Польща, наприклад, офіційно відмовилася від закупівлі російського газу з 2023 року).

П’ять років – це період, протягом якого українську ГТС необхідно вписати до системи європейської енергетичної безпеки, і тут будуть потрібні насамперед політичні рішення, які спиратимуться на економічні розрахунки.

Росія використала принцип, який застосовувала і у 2009 році: у перший рік дії контракту умови кращі (у даному випадку – транзит 65 мільярдів кубометрів газу), у наступні – лише 40 мільярдів щороку, що виглядає мінімальним обсягом для підтримання рентабельності української ГТС. Звучить не надто оптимістично, але нинішня ситуація навколо завершення побудови Nord Stream 2 дозволяє припустити можливість підписання нових протоколів про збільшення обсягів транзиту газу територією України. Звісно, після проведення нових переговорів.

Відмова “Нафтогазу України” від позовів до “Газпрому” виглядає доволі прийнятним компромісом, хоча на слух виглядає як “подарунок Кремлю”. Насправді важко уявити, що російська енергетична монополія виконувала б рішення Антимонопольного комітету України. Щодо позовів про порушення умов транзиту “Газпромом”, то укладання нового транзитного договору відверто зменшує шанси отримати належну компенсацію.

Тут зіграв принцип “синиці в руках”. Зауважу ще один важливий момент: Україна буде транзитером російського газу за європейськими правилами з мінімізацією політичної складової, і цей факт повинен суттєво зміцнити її позиції на енергетичному ринку континенту. Але є ще один важливий момент: тариф на транзит газу територією України виросте, порівняно з нинішнім, як і надходження до бюджету.

Андрій Коболєв у інтерв’ю “Лізі” кілька тижнів тому відверто говорив про те, що в разі припинення транзиту газу низка країн ЄС гратиме на стороні Росії у питанні його відновлення. Можливо, не настільки активно, як у 2006 та 2009 роках, проте цей фактор є помітним важелем для ухвалення рішень офіційним Києвом. До речі, публічні позиції Андрія Коболєва та Юрія Вітренка у переговорах з російськими візаві дозволяють припустити зміну керівника правління НАК “Нафтогаз України” після завершення контракту у березні 2020 року.

І профільний міністр Олексій Оржель, і Юрій Вітренко наголосили, що домовленостей про прямі поставки російського газу в Україну немає, і Україна не має намірів відмовлятися від позову до Росії з приводу втраченого внаслідок анексії Криму майна “Нафтогазу України” на півострові (так звані вишки Бойка та решта інфраструктури).

Але увага експертного середовища та суспільства до ситуації у енергетичній сфері не повинна зменшуватися з низки причин. Прямі поставки газу – неодноразово апробований Росією механізм впливу на українське керівництво, і нема підстав вважати, що Путін не намагатиметься переконати Зеленського у доцільності наповнення атмосфери формування двосторонньої довіри природнім газом. Звісно, не в прямому сенсі. Є ще фактор заборгованості за поставлені на територію ОРДЛО обсяги газу, які “Газпром” постарається навісити на Україну. Плюс повернення до купівлі “блакитного золота” в Росії позбавляє Україну морального права вимагати від ЄС дотримання санкцій проти РФ.

Згадуючи новітню історію російсько-українських газових взаємин, важливо, щоб у транзитній угоді не було таємних параграфів або секретних протоколів до неї.

В сухому залишку: Європейський союз буде і надалі вітати домовленості про транзит, адже європейці хочуть перезимувати у комфортних умовах. Росія розглядає ці домовленості як тактичний відступ у процесі приборкання України. Україні ж варто не впадати в ейфорію, а використати отримані час та гроші з максимальною користю. Без жодних але.