У 2024 ми святкуватимемо 1000 річчя чернігівського князівства. Дата умовна, але саме в 1024 1024 року брат Ярослава Мудрого Мстислав Хоробрий зайняв чернігівський престол. І ця дата увійшла в літописи.

Чернігів – одне з найстаріших міст України,  перша згадка про який датована 907 роком, коли київський князь Олег в результаті успішного походу на Візантію уклав з греками угоду, за якою ті мали «даяти уклады на рускыя грады: первое на Киевъ, та же на Чернигов, на Переаславль, на Полтѣскъ, на Ростов, на Любечь и на прочиа грады…»

Свідки величі князів

Місто виникло як торгове на перетині шляхів купців і стало центром Чернігівського князівства, яке в часи свого розквіту було розміром з Францію. Міські укріплення складали 350 гектарів.

Оскільки місто було торговим, то не дивно, що його центральний храм був  присвячений великомучениці Параскеві-П’ятниці – покровительці торгівлі, сільського господарства, сім’ї.

Цей храм було споруджено як трапезну церкву П’ятницького монастиря в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття. За однією з легенд П’ятницьку церкву збудовано волею та коштом князя Iгоря, того самого князя – головного героя «Слова о полку Iгоревім».

За іншою легендою під час набігу татаро-монголів церква залишилась останньою фортецею міста, в якій заперлися і оборонялися ченці, жінки та діти. Попри всі атаки, загарбники ніяк не могли її взяти, і більша частина завойовників пішла на Київ. А коли закінчилися останні запаси хліба і води – захисники-ченці піднялися у верхню частину храму і викинулися на списи кочівників.

За вісім століть церква на раз горіла, руйнувалась і добудовувалась, зокрема і XVII столітті коштом Івана Мазепи. Але найбільшої шкоди їй завдали під час другої світової, коли церкву підірвали зсередини. Екскурсоводи кажуть, що були це не німці, а комуністи. Відновили церкви силами архітектора Барановського, і не в бароковому вигляді, а так, як це мало бути в часи чернігівських князів.

Церков княжої доби в Чернігові чи ненайбільше в Україні – це і Спаський собор, який за однією з версій почали будувати раніше ніж Софію київську, добудований в 1033-1034 роках, де зберігається прах князя Ігоря.

Також варто подивитись Борисоглібський собор(1120-1123 рр.) — усипальницю князів роду Давидовичів, пізніше головний храм кафедрального монастиря, ліквідованого указом російської  імператриці Катерини ІІ в 1786 р.

Якщо хочете подивитись на спадок Івана Мазепи, то прогуляйтесь до Троїцького собору, зведеного в  1695 на гроші гетьмана. Тут варто піднятися на соборну дзвіницю і подивитись на місто з 58-метрової висоти.

Ще одне місце, пов’язане з легендарним гетьманом –  резиденція Мазепи в Чернігові – будинок Лизогуба або Полкова канцелярія. Будинок було споруджено полковником Яковом Лизогубом, а пізніше його викупив Іван Мазепа у вдови полковника. Будинок Лизогуба багато разів міняв своє призначення. Він  був і  полковою канцелярією, і чернігівською ратушею, і міським архівом. Хтось розповідає, що тут сховане золото гетьмана, хтось, що тут живе дух коханої гетьмана Мотрі Кочубей.

Від садиби Мазепи можна прогулятися до Дитинця, щоб подивитися вниз на чернігівський Поділ, де ще збереглись будинки оздоблені в стилі дерев’яного мережива.

Найчастіше на дитинці роблять фото біля гармат, які чи то подарував місту, чи забув Петро І. Насправді  Чернігівська фортеця втратила своє стратегічне значення і в 1799 році була ліквідована. На місці колишніх укріплень з’явився Костянтинівський бульвар. І аж через 100 років за ініціативи місцевої влади в південно-західній частині було вирішено встановити фортечні гармати, частину з яких передали з Києва.

Крім Дитинця обов’язкового треба зайти на Болдині гори — це правий високий берег Десни. Тут ростуть старезні дуби – деяким по 200-400 років.

Назва місцини походить від давньоруського слова «болд», що означає дуб. Можливо, тут колись і були язичницькі капища, але їх ніхто не знайшов. А похованнями давніх руських воїнів знаходяться саме тут – найбільший некрополь на 232 кургани. У 1872 р. археолог Самоквасов розкопав у кургані «Гульбище» меч довжиною 126 см, його власник мав би мати зріст 2,5 метри. Меч приписали билинному Іллі Муромцю, який міг походити з села Морівськ Чернігівської області.

Місця натхнення Глінки і Шевченка

Після того як ви погуляєте Черніговом та скуштуєте місцевого борщу та вареників, їдьте до Качанівки. Тут знаходиться маєток Тарновських, де гостювали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Микола Маркевич, Михайло Врубель.

Насправді садиба збудована у 1770-ті графом Рум’янцевим-Задунайським. А Тарновські вже її треті власники. Але саме вони її зробили осередком культурного життя.

Останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Павла Харитоненка Олена та її чоловік Михайло Олів. За історичними свідченнями очевидців, в день їхнього весілля вся алея від палацу до садибної церкви протяжністю 500 метрів була всипана цукром як символ майбутнього солодкого життя молодят. Щось таке ми вже чули на Житомирщині про Терещенків…

Під час президенства Віктора Ющенка до відновлення Качанівки чимало сил доклав нардеп та віце-прем’єр Микола Томенко.

У інтер’єрах садиби колись було використане червоне дерево, дуб, мармур, метлахські кахлі та кольорове скло. Але зараз садибі явно не вистачає історичних артефактів, знищених за совка.

По дорозі до Качанівки можна завітати в Сокиринці.

Тут стоїть садиба в романтичному стилі родини Галаганів. Вона була зведена за наказом прилуцького полковника Павла Галагана українським архітектором Павлом Дубровським упродовж 1825-1831 рр. у стилі класицизму. Землі родина Галаганів отримала від царя Петра за таку собі послугу – зраду Івана Мазепи та перехід на бік Москви.  Але шостий з нащадків роду прославився як меценат, етнограф і видатний громадський діяч.

Він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем, а також брав активну участь у розробці селянської реформи 1861 р.

Увесь палацовий комплекс складається з трьох головних корпусів – центрального та двох бокових, причому центральний виділяється своїм масивнішим об’ємом. Композиція головної будівлі є типовою для садиб, збудованих на початку XІX ст., до центрального корпусу прилягають симетрично розміщені флігелі, які сполучаються з ним критими одноповерховими переходами.

На палац в Сокиринцях значно цікавіше дивитись зовні ніж всередині – перетворення на радянський учбовий заклад не минуло дарма.

Але подивитися його варто. Так само як і відвідати тростянецький дендропарк.

Наслідуючи Ротшильдів

Нащадок гетьманського роду Іван Скоропадський, дослуживши в гусарах, вирішив збудувати собі на чернігівських землях в Тростянці садибу.

Дерев’яний палац з баштами з прибудовами, господарськими й гостьовими флігелями, будується в Тростянці в 1833-му році.На струмку зводиться гребля, навколишні заболочені балки поглиблюються, завдяки чому утворюється Великий став завширшки метрів в 100 і довжиною понад кілометр. А через рік він починає висаджувати навколо озера дерева. Перші рослини гинуть і Скоропадський вирішує створити власний розсадник. Розлучення з дружиною Єлизаветою Тарновською змушує Скоропадського ще більше захопитись паркобудівництвом. До роботи він запрошує садівників з Петербургу. Відвидини парку Джеймса Ротшильда у містечку Фер’є надихають Скоропадського створити щось подібне. Штучні рельєфи створювались протягом 20 років. Потім власник захопився розведенням рідкісних дерев.

Оскільки палац успадкував Павло Скоропадський, то його садибу спалили більшовики. А ось парк нищити не стали і створили на його базі дендропарк.

По дорозі на Чернігів з Києва варто також заїхати в містечко Козелець, яке за Гетьманщини було центром київського полку. Головною пам’яткою міста є собор Різдва Пресвятої Богородиці 18 століття, збудований графинею Наталією Розумовською, матір’ю Кирила Розумовського.

Біля собору знаходиться збудований в тому ж стилі будинок полкової канцелярії , а на околиці міста збереглась садиба Парщина, також пов’язана з родиною Розумовських.

Якщо їдете на Чернігівщину на кілька днів, то можете зняти будиночок на Десні (такого сервісу там багато) і насолодитись річкою, яку так любив Олександр Довженко.