#Букви поспілкувалися з Яною Баріновою.

Рік тому в інтерв’ю #Буквам Барінова поділилася планами боротьби з корупцією в культурному секторі КМДА через прозорі конкурси та ставку на професіоналів. Як і намірами щодо збереження пам’яток міської архітектури та трансформування київської культури у столичну. Але 20 березня Барінова заявила, що її звільнили, поки вона евакуювала 13-річну доньку в Європу, хоча перед цим, за її словами, роботу Депкульту було переведено в онлайн, щоб працівники могли переміститися у безпечні для роботи місця. Вона називає своє звільнення незаконним та свідченням поверненням корупційних схем у КМДА. #Букви зустрілися з Яною Баріновою, щоб дізнатися, що сталося, як відреагував мер та про її подальші дії. Поки інтерв’ю готувалося до публікації, адвокат Яни Барінової повідомив про подачу позову в її інтересах проти КМДА та Віталія Кличка.

Селфі Барінової з мером Кличком у день призначення на посаду, Фото: пресслужба Яни Барінової

– Де ви були, коли почалася війна?

– Коли почалася війна, я була в Києві. Якраз повернулася з Одеси, де була у батьків у вихідні. Згадую, як на нараді у вівторок, 22 лютого, ділилася з колегами враженнями про море і спокій припортового міста. Ранок 24 лютого для мене, як і для всіх українців, став шоком. Вже 25 лютого я перевела Департамент на дистанційну форму роботи. Мене підтримали майже всі співробітники, оскільки 70% – це жінки, яким треба було забезпечити безпеку дітей та літніх батьків, як і власну. Вони – матері та усвідомлюють головну відповідальність за життя інших. Як і я.

Я була вдома в Києві, коли у сусідній будинок прилетіла ракета – ніколи цього не забуду. Тоді я вирішила евакуювати доньку до родичів у Європу. Це було на другому тижні війни.

– Чи була можливість евакуації доньки без вашої участі?

– Ні. Я сама виховую Мелісу, але я не збираюся жалітися на це, бо моя ситуація точно не унікальна. В Україні та світі загалом дуже багато жінок, які самі виховують дітей. Обов’язок яких – створити дитині безпечні та гідні умови життя. На жаль, українські жінки вимушені це робити ще і під час війни. Зараз в країні багато тих, кому набагато важче, ніж мені. Хто не мав можливості евакуювати дитину та хто втратив дітей – поки ми з вами спілкуємося, у мене перед очима кадри із Бородянки, Гостомеля, Бучі, Маріуполя та інших наших  міст. Я багато років працювала з комеморацією Бабиного Яру, мої рідні були жертвами переслідувань та розстрілу під час Голокосту. Але це інше. Коли ти при житті стаєш свідком геноциду –  це неможливо описати. Це біль, це відчай, це трагедія. 

2015 рік, Барінова та Кличко під час співпраці над проєктом Бабин Яр, Фото: пресслужба Яни Барінової

– Повернемося до вашого від’їзду для евакуації…

– Після евакуації доньки та облаштування її побуту (житла, школи, оформлення потрібних документів) я мала повернутись на роботу. Поки оформлювала документи (для цього була необхідна моя фізична присутність) дізналась із соціальних мереж, що мене звільнили.

Як вже сказала, рішення евакуювати доньку прийняла після вибухів біля мого дому, це було через тиждень від початку жахіть. У телефонному режимі погодила всі свої дії з керівництвом. Написала заяву на відпустку за власний рахунок. Цю заяву саботували, тобто умисно не завізували. Натомість сталося те, що сталося. Вважаю, що дехто власні інтриги мирного часу перетворив у прицільне знущання над своїми ж колегами у воєнний час. 

– Ви назвали звільнення незаконним. Поясніть

– Мене звільнено 18.03.2022 року розпорядженням Віталія Кличка. Це розпорядження порушує: статті 40, 41, 184 Кодексу законів про працю України, статтю 65 Закону України “Про державну службу”. Такі дії КМДА підпадають за класифікацією складу злочину, передбаченого частиною другою статті 172 Кримінального кодексу України. Порушення, що є у вказаних статтях, стосуються безпідставного розірвання трудового договору, переважного права на залишення на роботі одинокої матері, що виховує дитину тринадцятирічного віку та грубого порушення законодавства про працю.

У мене є неюридичне визначення ситуації – це типові практики нечесної конкуренції.

Доведеться йти за різними вказівниками у такий непростий час із мером Києва. Дороговкази руху, як на мене, були розплановані іншими людьми, яким він, очевидно, довіряє.

Маю офіційні підтвердження всіх уповноважених із захисту трудових прав органів щодо незаконності мого звільнення. Це підготовка до судового розгляду. За крісло не тримаюсь. Того й продовжую працювати для нашої перемоги.

З 2015-го року брати-чемпіони Клички були для мене моральним взірцем, як у проєкті створення меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”, так і в рамках КМДА. Я поважаю їх, як спортсменів, як державників, як амбасадорів України у світі та людей. Але я завжди дію згідно з законами, зараз – винятків не буде.

– Скільки ви працюєте та що вважаєте своїми досягненнями?

– Спочатку про роботу, а потім – про специфіку діяльності. Я пропрацювала у столичному муніципалітеті майже рік.

Готуючись до нашої розмови, звела короткий звіт про роботу, але він займає близько шести сторінок із сотнею пунктів. Спробую узагальнити, тому що не хочу досягти ефекту “звіту на табуретці”. І також я проти “господарського” чи “виробничо-заводського” підходу в оцінці КРІ, при всій повазі до реального сектору економіки.

Для мене Київ – і європейська, і світова інтеграційна, об’єднавча культурна столиця. Мені вдалося запровадити інноваційний філософський підхід в управлінні столичними культурними процесами з акцентом на якісний муніципальний культурний менеджмент та інтеграцію креативних індустрій в культурне життя Києва. 

Ми застосували іншу логіку пріоритетності, структурування та бюджетування комплексної міської цільової програми “Столична культура: 2022-2024 роки”. Одразу впровадили систему оцінки ефективності витрат бюджетних коштів з паралельною інвентаризацією майна та територій галузі.

Нам вдалося на прозорій конкурсній основі оновити керівництво культурних закладів столиці молодими, компетентними, перспективними управлінцями. Розробили механізми застосування державно-приватного партнерства у розв’язанні проблем, пов’язаних із пам’ятками культури Києва, працювали над запуском інвестиційних конкурсів та готували декілька пілотних проєктів спільно з Київським інвестиційним агентством.

Ми інноваційно підійшли до оновлення комунікаційної стратегії, айдентики та створення власного візуального стилю департаменту культури. Розробили декілька цікавих спільних проєктів з Projector Institute. До того ж, ввели на постійній основі навчальні програми для співробітників мережі різного спрямування – для підвищення їх професійного рівня.

Активно розвивали міжнародну співпрацю в контексті культурної дипломатії. Вибудували платформи абсолютно нових мистецьких та творчих колаборацій та форумів.

Наприклад, ініціювали створення щорічного форуму “Золоті ворота. Район сучасної культури“, творчою колаборацією організували різдвяний Kyivness у Шоколадному будинку. Сприяли інклюзивній виставці Photo Kyiv 2021 – [IN]VISIBLE LIVES, Double Triple Summer Fest 2021 та Double Triple Snow Fest та ін. проєктам.

Створювали наглядові ради при музеях, проводили публічні стратегії за для переосмислення деяких культурних локацій. Також розробили новий підхід до святкування Нового Року, перезапустивши конкурсну процедуру та залучивши різні команди. Київська ялинка 2022 була такою, що викликала позитивні емоції не тільки у мешканців міста, але й в експертних колах.

Святкування Нового року, Фото: пресслужба Яни Барінової

Святкування Нового року, Фото: пресслужба Яни Барінової

До речі, 17 лютого ініціювали створення музею війни Росії проти України. І після 24 лютого, спільно з державним кіноархівом “Довженко-Центр”, організовували кінопокази українського кіно у метро, де тижнями під час тривоги змушені були жити кияни.

Я все зроблю для того, щоб ці проєкти продовжили своє життя, бо це величезна праця команди. Ці “тимчасові незручності”, пов’язані з примусовим зміщенням мене з офіційної позиції, ніяк не мають вплинути на важливі проєкти для міста.

Зараз трохи про висновки, що йдуть з практичної площини. Перехід на посаду керівниці Департаменту культури з Міністерства культури не був для мене простим рішенням. 

У МКІП України в мене була цікава й захоплююча місія  – створення Національної служби та інспекції охорони культурної спадщини. Цей проєкт – мій природний масштаб. Поєднання управлінського і наукового підходів.

Головною причиною вибору КМДА стали процеси трансформації в міністерстві, де фактор бюрократичної вантажності був вирішальним. Тому я вибрала КМДА, вважаючи структуру більш реактивною і мобільною для реалізації культурних проєктів та задумів.

Що ж було на вході до структури. Поділюся вкрай суперечливими враженнями від роботи. Сама мережа закладів культури – величезна. Муніципальний ДепКульт – найбільший балансоутримувач серед усіх департаментів КМДА. При цьому технічний стан багатьох об’єктів – жахливий, культурний продукт викликає питання щодо відповідності вимогам часу, менеджмент галузі має ознаки агресивного консерватизму, що є несумісним із сучасними культурними трендами та мейнстримом, а тим паче – з викликами, які стоять перед галуззю. І все це треба корелювати із завданнями, які справедливо диктує столиця та країни. 

Зараз про систему управління КМДА, що в багатьох аспектах є нелогічною та ситуативною. Розподіл об’єктів та напрямів відповідальності між департаментами часто є заплутаними. Як приклад, на балансі Департаменту культури знаходиться чомусь Зоопарк. Те саме із садибою Мурашка, що теж є ознакою рандомної належності до галузі. 

Вважаю, що теперішня структура КМДА більше схожа на результат компромісів між дотичними до системи людьми, відповідальними за управління процесами. Це непродумана, невиважена управлінська вертикаль. Ефективному менеджменту таке, з одного боку, дуже заважає, а з іншого – стимулює й мобілізує до максимального включення всіх навичок.

Також очевидною проблематикою стали стратегічні упущення культурної галузі, що мають рішення виключно в законодавчій площині. Цього року завершився п’ятирічний термін перебування на посаді тих директорів, які вперше обирались згідно з Законом України “Про культуру”. Тож Департамент провів близько півсотні нових конкурсів. Це дало розуміння, що необхідні зміни до законодавства стосовно конкурсної процедури. Практичні зміни, а не бюрократичні формулювання.

Також треба вдосконалювати законодавство, що регламентує залучення до розвитку культури приватного капіталу. Законодавство радикально може видозмінити стан галузі разом із прийняттям відповідних регуляторів  меценатства та концесії. Бюджетне фінансування галузі має низхідну динаміку. Є вагомі причини: ковід, війна. Це можуть компенсувати приватні інвестиції до культурної інфраструктури. Через відсутність прозорих і зрозумілих, а головне – легальних механізмів співпраці, зацікавлений бізнес не готовий проактивно взаємодіяти з нами. Це об’єктивно.

До того ж, є необхідність переглянути законодавство у сфері культури загалом. Мова йде про оновлену кодифікацію галузі (розробку Кодексу законів у сфері культури). Безліч питань та процесів впирається у застарілі норми, що не відповідають вимогам часу.

Подолання корупції знаходиться не в площині додаткових законодавчих актів, спрямованих на подолання проблеми, та полягає не у збільшенні ваги контролюючих органів, що займаються розслідуванням корупційних справ. 

Питання корупції закладено в самій системі управління державних та муніципальних органів влади, що дозволяє безкарно вчиняти корупційні діяння, або ж обходити антикорупційні норми в легальний спосіб. Спробую пояснити, щоб не накликати праведний гнів захисників антикорупційного законодавства і його досконалості.

Це про призначення “зручних” та лояльних виконавців, повністю підконтрольних керівництву осіб. Це про таємні системи викривленого інформування ключових осіб закритим, внутрішнім колом. Це про підміну понять, де будь-яке непогодження з позицією керівництва трактується як “смертельний гріх”, і є всі шанси згоріти у полум’ї “інквізиції” засуджень та принижень. Це про встановлення додаткових “наглядачів” за ключовими галузями, які не мають на те жодних повноважень, а користуються довірою, здобутою в незрозумілий спосіб. Це про “благі наміри”, під які підганяють абсолютно меркантильні, господарські інтереси. Це про використання попередніх досягнень для прикриття абсолютно неприпустимих у правовому полі дій, користуючись механічною складністю та заплутаністю процесів. На перший погляд – все легально, а по суті… Утримуюсь від оціночних суджень. Словом, десь так.

– Де ви зараз?

– Зараз я у Відні. Планую повернутись в Україну, а поки що все, що можу і що буде потрібно для країни, роблю тут.  

Працюю над інтеграцією інтелектуального та управлінського ресурсу для відбудови нашої країни. Проводжу щоденні зустрічі з австрійськими представниками бізнесу, дипломатичним корпусом та авторитетними діячами різних галузей, які допомагають у зборі коштів, які запустять антикризовий гуманітарний фонд допомоги Україні та Український правозахисний гендерний фронт. Ці проєкти мають базуватись на платформі Creapolis, міжнародної організації із представництвами як в Україні, так і за кордоном.

Також шукаю можливості для відкриття Української культурної резиденції у Відні в рамках дипломатичної співпраці. А ще допомагаю з евакуацією біженців та їх адаптацією в інших країнах. 

Тобто, працюю у звичному для себе режимі. 

Фото: пресслужба Яни Барінової, фото: пресслужба Яни Барінової

– Ви казали про юридичні процеси. Як має відбуватися процес поновлення на посаді?

– Дуже просто: 1) рішення суду про поновлення порушених прав, скасування незаконного розпорядження та відновлення ділової репутації; 2) виконання рішення суду. 

Можу додати, що після винесеного на мою користь судового рішення я звільнюсь за власним бажанням. Так буде правильно.

– Чому звільнитеся?

– Працювати в Депкульт мене запросив Віталій Кличко, якого я дуже поважала та поважаю. Мета, яку він переді мною ставив – реформа Депкульту та перетворення на європейську установу, яка перетворить Київ на європейську столицю. Де немає корупції, де головна цінність – це повага до людей, повага до історії, повага до культури. Але, коли почалася війна я  вимушена виправдовуватися, що я мати. Я втратила роботу, тому що не стала наражати на небезпеку доньку. Це не мої цінності. Якщо зневага до людського життя є нормою для КМДА, то для мене – ні. При цьому немає жодної претензії до мого професіоналізму чи до моєї роботи.

– Ви говорили з Віталієм Кличком? Як він пояснює, чому вас звільнив всупереч закону?

– Ми не говорили, він відповів лише на одне повідомлення, яке нічого не прояснило в цій ситуації. 

– Чому? Ви ініціювали розмову?

– Так, але розмова не відбулася.  Віталій Кличко, як людина, яка приймала мене на роботу та була моїм безпосереднім керівником,  прийняв рішення про звільнення без жодних пояснень. Попри відсутність питань до мого професіоналізму чи до моєї роботи на посту очільниці Депкульту та попри нашу довгу історію плідної співпраці.