30 березня депутати ухвали Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, законотворці запропонували статтю 443 «Порушення правил щодо карантину людей». Нею встановлено розміри штрафів за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами – у розмірі від 17 до 34 тисяч гривень (від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Ця стаття вже встигла наробити шуму в суспільстві і медіа – захмарні, як для середнього розміру зарплат українців штрафи, поєднані з драконівськими, і не завжди обґрунтованими правилами карантину, які були встановлені Кабінетом Міністрів України в постанові № 211 від 11.03.2020 та розширені у постанові № 255 від 02.04.2020, якими фактично і був запроваджений карантин на всій території держави.

Однак, доки українці обговорювали нові правила життя, поліція не дрімала і активно застосовувала нову статтю на практиці. Так, вже в понеділок, 06.04.2020, в Єдиний реєстр судових рішень було внесено кілька сотень постанов судів щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 443 КУпАП, і протягом тижня це число продовжувало зростати.

Поки суди не поспішають штрафувати українців за порушення правил карантину, мотивуючи своє рішення чималим спектром аргументів, від банальних порушень при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення та відсутності складу адміністративного правопорушення, до посилань на норми Конституції України та практику Європейського Суду з прав людини.

Так, наприклад, Подільським районним судом міста Києва повернуто на доопрацювання протокол про вчинення адміністративного правопорушення у зв’язку з допущеними при його складанні порушеннями та відсутністю доказів, які б підтверджували обставини правопорушення щодо якого був складений протокол .

Зазначу, що даний протокол був складений щодо особи, що надавала послуги по догляду за тілом в одному з салонів краси Києва. Аналогічні рішення були прийняті і щодо продавців продуктового магазину та магазину мобільних телефонів, а також менеджера одного з підприємств металургійної промисловості на малій батьківщині президента, Жовтневим районним судом міста Кривий Ріг (в даному випадку, матеріали були повернуті судом повторно).

Часто суди взагалі закривали провадження у справах про адміністративні правопорушення, мотивуючи своє рішення відсутністю складу правопорушення або ж малозначністю діяння.

Наприклад, Зарічний районний суд міста Суми закрив провадження у справі щодо громадянина, який здійснював торгівлю засобами особистої гігієни , підприємця, що здійснювала продаж гарячих напоїв в пекарні , Святошинський районний суд міста Києва закрив провадження у справі щодо продавця біжутерії, пославшись на норми статті 62 Конституції України, згідно якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічні постанови були винесені щодо продавця одягу , оскільки в суді жінка заявила, що зайшла в приміщення лише закрити вітрину, та працівника станції шиномонтажу, бо його діяльність взагалі не підпадала під обмеження постанови Кабміну.

Також на норми статті 62 Конституції України послався Чугуївський міський суд Харківської області, закриваючи провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо продавця непродовольчих товарів .

Крім того, судом враховано правові висновки, викладені у справі «Романаускас проти Литви», у якій ЄСПЛ зазначив, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим. В усіх вказаних випадках суди зробили висновок про те, що працівниками поліції, якими складено протоколи про адміністративне правопорушення – не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували факт порушення закону особами, щодо яких було складено протоколи про адміністративне правопорушення.

Марганецьким районним судом Дніпропетровської області з посиланням на правові позиції ЄСПЛ у справах «Кутіч проти Хорватії», «Меньшакова проти України», «Карелін проти Росії» та «Малофєєва проти Росії», а також норми статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосував доктрину «розумного сумніву» та принципи справедливого розгляду і презумпції невинуватості, закриваючи провадження про справах притягнення до відповідальності  продавців книжкового та магазину роздрібної торгівлі.

Окремо хотілось би наголосити на постанові Кельменецького районного суду Чернівецької області, якою також було закрито провадження щодо громадянина, який перебував на зупинці громадського транспорту без захисної маски.

Суд в даному випадку наголосив, що фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, водночас, громадяни не зобов’язані за власні кошти купувати чи виготовляти захисні засоби, як того вимагає Кабінет Міністрів.

Крім того, судом зазначено, що на даний час в Україні не визначені відповідні медичні критерії та не прийняті нормативно правові акти, щодо випадків та необхідності носіння засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски для захисту органів дихання, у тому числі виготовлених самостійно.

Втім не завжди представники Нацполіції програвали у суді.

В деяких випадках судами все ж приймались рішення застосувати до правопорушників заходи адміністративного впливу, проте – мінімальні, у формі усного зауваження. Так Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області звільнив від відповідальності обмежившись усним зауваженням підприємця, яка здійснювала продаж непродовольчих товарів у кіоску на території ринку . Суд мотивував своє рішення складними життєвими обставинами порушниці та відсутністю шкідливих наслідків для суспільства у її діяльності. Святошинський районний суд міста Києва аналогічним чином обмежився усним зауваженням стосовно продавця одягу. Чернігівський районний суд Запорізької області прийняв рішення обмежитись усним зауваженням щодо громадянина, який перебував біля магазину без документів, що посвідчують особу.

Також суди і застосовували штраф.

Так, Зарічний районний суд міста Суми оштрафував на 17000 гривень громадянина, який з явними ознаками сп’яніння перебував біля продуктового супермаркету без засобів індивідуального захисту органів дихання (маски чи респіратора) . Суд розцінив відеозапис з нагрудної камери поліцейських, згідно якого порушник в нецензурній формі проігнорував зауваження щодо заборони перебування в громадських місцях без засобів захисту органів дихання, як належний доказ правопорушення та підставу для накладення штрафу. Аналогічно Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська (назва суду як юридичної особи, а не офіційна назва міста) було накладено штраф на водія маршрутного транспортного засобу, який перевозив 21 пасажира .

Аналогічне рішення в аналогічній справі прийняв і Вінницький міський суд Вінницької області . А ось Тернівський районний суд міста Кривий Ріг в аналогічній справі (перевезення у громадському транспорті понаднормової кількості пасажирів) дійшов висновку про малозначність правопорушення та закрив провадження.

Як бачимо,  в переважній більшості випадків суди не притягали до адміністративної відповідальності осіб, щодо яких надходили матеріали про адміністративні правопорушення, закриваючи провадження по справі, або повертаючи поліції матеріали на доопрацювання. До основних аргументів таких відмов можна віднести:

  • недоведеність факту і події правопорушення поліцією;
  • відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення;
  • незазначення в протоколі про адміністративне правопорушення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються правила, яких особа не дотрималась;
  • малозначність правопорушення щодо якого був складений протокол;

Відмовляючи в притягненні до адміністративної відповідальності та закриваючи провадження, суди зазначають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо винуватість особи не буде доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Окремо варто зазначити низький рівень підготовки поліції, що виражений у численних порушеннях, допущених при складанні протоколів про адміністративне правопорушення. Найбільш поширені помилки при складанні протоколів – відсутність вказівки на конкретний нормативно-правовий акт та його норму, які порушила особа, щодо якої складається протокол; відсутність доказів, які б підтверджували дійсну наявність події правопорушення; відсутність доказів, які б підтверджували факт правопорушення.

Отож, отримавши розширені повноваження та інструмент примусу виконання правил карантину, поліція виявилась не готовою до його належного застосування, що знайшло вираження у переважній більшості відмов судів притягати до відповідальності осіб щодо яких складали протоколи.