Посудіть самі. Одна частина фракції «Слуг народу» боготворила Олексія Гончарука, співала йому дифірамби, вишукувала перед журналістами пристойні пояснення прорахункам його уряду. А потім взяла і проголосувала за його відставку, причому супроводжуючи це фразами на кшталт «Це був уряд, яким можна пишатися!».

Якщо уряд, котрим ви пишалися – то чого ви його розігнали? Чому ви у лютому аплодували прем’єр-міністру (непоганому хлопцю, слід визнати), а у березні взялий  відправили його з будівлі  на Грушевського на всі чотири боки?

Може, пояснення у тому, що більшість – провладні конформісти, котрі бояться слово сказати поперек політики владної верхівки?

Але ні. Є так звана внутрішня опозиція, котра не страшиться транслювати свою власну думку, котра – постійний головний біль для Зеленського. Часом з відверто антиукраїнськими поглядами і хамською поведінкою, на кшталт Максима Бужанського.

І вона теж поводиться нелогічно!

Жорстко знущалася з урядовців, усіляко висміювала й принижувала їх, відверто виходила за межі пристойності у своїй до них демонстративній зневазі – взяла й підтримала перепризначення об’єктів власної критики і кпинів на посадах!

Якщо ви по-людськи, ідеологічно та морально не сприймаєте цих урядовців, то чого ви практично без обговорення голосуєте за їх повторне призначення? Де логіка?

Можливо, хтось скаже, що це просто якість нової політики. Набрали випадкових людей, котрі нездатні осягнути свої дії у політиці, котрі сьогодні говорять одне, а завтра роблять зовсім інше, і думають, що ніхто їх не піймає на цьому?

Можливо, так і є. Але на  такі дурні вчинки своїх депутатів впливає особисто Президент Зеленський.

Він відверто критикує свого прем’єра – людину, котру підібрав і призначив сам, котра кроку не могла ступити без того, щоб не узгодити свою з ним позицію, котра ні на міліметр не відходила від визначеного Банковою курсу. І цю на 200% лояльну людину Зеленський відправляє у відставку.

І не тоді, коли Гончарук приносить на Банкову для показу заяву про готовність піти з посади, а пізніше, через півтора місяця.

І ці півтора місяця  йдуть зовсім не на те, щоб ретельно підібрати склад нового Кабінету міністрів – бо відчайдушні пошуки міністрів тривають лише в три останні дні перед голосуванням.

Аналогічна ситуація з відставкою генерального прокурора. Президент протягом усього часу регулярно спілкувався з Рябошапкою, фактично, керував Генпрокуратурою у телефонному режимі.

Я не готовий сказати, що це якось відрізняє нинішнього гаранта Конституції від своїх попередників. У той чи інший спосіб і Порошенко  й інші хазяї Банкової порушували Основний закон і Кримінальний процесуальний кодекс і надавали незаконні вказівки, як слід приймати рішення Генеральному прокурору. Така давня українська народна традиція – але ж.

Після такого щоденного спілкування і безперешкодного виконання побажань президента – звільняти за «відсутність посадок»?

А чи не Президент дав доручення Рябошапці в незаконний спосіб змінити запобіжний захід тим співробітникам «Беркуту», котрі були обвинуваченими у суді, і відпустити їх у підконтрольні Росії землі – чим  взагалі унеможливити їх притягнення до кримінальної відповідальності у вигляді реального покарання? Хіба тоді Рябошапка винуватий, що посадок немає?

Словом, якесь грізне у своїй сліпоті нагромадження суперечностей.

Очевидно, що нинішні заходи щодо ротації ключових персон – це гра для виборця у поганих виконавців і хороших начальників.

Чи сприйме такий маневр виборець, чи народ виявиться наївним і повірить – покажуть соціологічні опитування і вибори восени.