Польща обирає майбутнє: розрив між кандидатами у президенти мізерний

Найважливіші вибори   останніх 25 років

У неділю, 12 липня, громадяни Польщі в другому турі президентських виборів обиратимуть між висуванцем нинішньої партії влади, чинним президентом Анджеєм Дудою, та головним кандидатом опозиції, чинним  мером Варшави Рафалом Тжасковським. Двоє конкурентів — однолітки. Їм обом по 48 років. Дуда, до того, як став президентом, був членом Сейму та Європарламенту від партії Право і Справедливість. Мер Варшави Рафал Тжасковський раніше був міністром в урядах Громадянської платформи.

Обоє кандидатів мають докторські ступені. Дуда від Ягеллонського університету із права, Тжасковський – від Варшавського, із суспільних наук. Але зараз вони представляють протилежні напрями майбутнього розвитку Польщі. Дуда пропонує виборцям “традиційні цінності” та національну гордість, Тжасковський – лібералізм та більшу європейську відкритість. Кандидатуру Тжасковського на спільній пресконференціъ відкрито підтримали колишні президенти Александр Квасьнєвський та Броніслав Коморовський. А частина коментаторів заявляє, що його перемога на виборах буде гарантією проти Полекзіту (можливого виходу Польщі з ЄС).

Хоча президент Польщі  за Конституцією  має значно менше повноважень, ніж його український колега, президентські вибори 2020 є критичними для найближчого політичного майбутнього країни. Вперше після 2015 року, нинішня опозиція має шанси зруйнувати моноліт влади, який партія Право і Справедливість (ПіС) здобула, вигравши спочатку президентські, а потім і парламентські вибори. Тоді на тлі втоми від восьмирічного правління партії Громадянська Платформа та кількох пов’язаних із нею репутаційних скандалів, за доволі низької для Польщі явки, ПіС спочатку отримав свого президента — Анджея Дуду, а за кілька місяців і абсолютну більшість в парламенті. Відтоді ця партія взялася  за перегляд результатів польської посткомуністичної трансформації.

Від 2015 року партія влади ПіС встигла запровадити, або спробувати запровадити ряд контроверсійних змін. Серед них — “націоналізація” сфери фінансів (викуп у закордонних власників їх часток колишніх державних банків), докорінні зміни в системі судоустрою, які підважили її незалежність від виконавчої гілки влади (серед недавніх змін — закон, який забороняв суддям звертатись до органів ЄС по роз’яснення чи конкретна правова новела в Польщі відповідає нормам права ЄС), посилення контактів влади із католицькою церквою (що вилилося  в спроби повністю заборонити в Польщі аборти, хоча вже зараз аборційне законодавство в країні найжорсткіше в усій Європі) та виразне посилення націоналістичної риторики (включно зі змінами до шкільних програм з історії, деклараціями про події на Волині 1943 року та змінами до закону про Інститут Національної Пам’яті, які фактично оголосили Українську Повстанську Армію злочинцями). Наростання в Польщі риторики в стилі “вставання з колін” (цю фразу вживав публічно лідер ПіС Ярослав Качинський) могли відчути  як українці, що проживають у  Польщі — збільшилась кількість інцидентів на етнічному ґрунті, так і в Україні — зросла кількість взаємних польсько-українських коментарів про зловживання історичною пам’яттю.

Польща — парламентська республіка, і для здійснення цих змін партія влади потребувала, передусім, стабільної більшості у парламенті. Але “свій” президент також мав значення. Серед вагомих конституційних повноважень президента Польщі — набрання чинності  нових законодавчих актів (або їх оскарження в Конституційному суді чи повернення до парламенту із зауваженнями). Від 2015 року  ПіС не мала жодних проблем із втіленням в життя найсміливіших своїх планів — включно із радикальними змінами в системі судоустрою, щодо яких керівні органи ЄС вже заявили про їх невідповідність правовим нормам Євросоюзу.

Президента Анджея Дуду через це прихильники опозиції називають “авторучкою презеса” (лідера партії ПіС Ярослава Качинського), бо він не вагаючись ставить підписи під усіма документами, які отримує від парламентської більшості. Президентські зауваження до законопроєкту  нижня палата парламенту — Сейм — може подолати 3/5 голосів  присутніх на голосуванні (за умови кворуму), що за нинішнього складу парламенту буде зробити важко (якщо опозиція не   “прогулюватиме” пленарних засідань). Подолати вето Сенату Сейм може простою більшістю голосів   присутніх на засіданні (що керівна  більшість може зробити майже завжди). А обрання президента від опозиції могло б стати критичним запобіжником щодо прийняття справді одіозних змін у  законодавстві.

Парламентська влада ПіС дещо похитнулася  після парламентських виборів 2019 року. Тоді ПіС втратив більшість у верхній палаті парламенту — Сенаті. Це, зокрема, дало змогу  опозиції домогтися перенесення президентських виборів із травня на червень 2020 року, завдяки чому вибори не відбувалися  в розпал карантинних обмежень. Це створило можливість  організувати голосування в традиційний спосіб — особисто на дільницях (для тих, хто боїться вірусу, є опція голосування поштою), та провести, хоч і обмежену в часі, але активну кампанію — із зустрічами з виборцями та передвиборчим турне.

З точки зору міжнародних відносин роль президента має значення, оскільки саме він за Конституцією Польщі призначає послів до інших держав та організацій (хоча в закордонній політиці загалом він координує свої дії із Міністерством закордонних справ).

Бази підтримки

Рівень підтримки ПіС у  самій Польщі залишається доволі високим. Серед їх виборців — люди, для яких важлива “національна гордість” (керівництво ПіС, окрім, України грає на історичній неприязні частини суспільства до Німеччини та Ізраїлю), люди, які вважають справедливою і правильною соціальну політику ПіС (соціальні виплати на неповнолітніх дітей, зміни в трудовому праві, які посилили захист прав найманих працівників), частина практикуючих католиків, яким не подобалася секуляризація Польщі. Саме на цих чинниках тримається високий рейтинг Анджея Дуди.

За Рафала Тжасковського збираються голосувати широка група прихильників ліберальної опозиції (включно із групами, які борються за права етнічних меншин, права ЛГБТ). На сьогодні чисельні дані соціологічних опитувань не дають підстав впевнено очікувати перемоги жодного  з них, оскільки  всі вони  дають обом конкурентам в другому турі майже  48-49% голосів.

В одних опитуваннях Тжасковський має дещо   більше ніж  Дуда, в інших — навпаки. І в усіх них різниця між результатами кандидатів менша за типову статистичну похибку 2%. На підставі цього аналітики підрахували, що різниця кількості голосів між конкурентами буде менша ніж  100 тисяч. Тому конкуренти намагаються використати час передвиборчої кампанії до останньої хвилі, і мотивувати своїх прихильників на високу явку в неділю.

І якщо Анджей Дуда намагається консолідувати консервативний електорат, Рафал Тжасковський пробує розширити свою ліберальну електоральну базу   частиною консерваторів. Наприклад, Рафал Тжасковський публічно заявив, що не є особистим прихильником права для одностатевих пар на всиновлення дітей (після того, як про пряму заборону такої можливості заявив Дуда), хоча Тжасковський обіцяв сприяти узаконенню партнерських союзів одностатевих пар, а як мер Варшави відомий запровадженням в місцевих школах занять із сексуальної освіти.

Такі заяви Тжасковського можуть відвернути від нього найбільш палких прихильників та членів ЛГБТ спільноти, але багато хто  з них голосуватиме за Тжасковського як “за менше зло”. Тжасковський  також  заявив, що не   підтримуватиме  скасування  соціальних платежів, які запровадив ПіС (так званої програми 500+, в рамках якої батьки неповнолітніх дітей отримують від держави щомісячну дотацію по 500 злотих на кожну дитину), сподіваючись на підтримку частини виборців, для яких важлива соціальна підтримка   держави.

У зв’язку з очікуваними близькими результатами двох конкурентів також радикально зросло значення голосів поляків, які зараз мешкають  за кордоном. За даними Державної виборчої комісії Польщі, у першому турі виборів вже досягнуто рекорд за кількістю громадян, які взяли участь у голосуванні за кордоном. Всього за кордоном взяли участь у голосуванні 387 тисяч осіб, із них 349 тисяч — кореспонденційно (отримали пакет із бюлетенем завчасно і надіслали його поштою до консульств у своїх країнах проживання).

На виборах президента у 2015 році в першому турі за кордоном голосувало менше ніж 200 тисяч громадян. І ця кількість може зрости в другому турі (дедлайн на декларації для виборців за кордоном був 29 червня). За підрахунками експертів, всього за кордоном  проживає  близько трьох мільйонів поляків зі “свіжих” хвиль еміграції. Окрім того польський уряд традиційно прихильний до ідеї надання громадянства особам польського походження, які народилися й виросли за кордоном. Ці особи також можуть голосувати під час президентських і парламентських виборів. Для них навіть організовують закордонні виборчі дільниці поза межами дипломатичних установ, в країнах які це дозволяють (наприклад у США).

Важливим чинником також будуть голоси тих виборців, які за кілька днів до голосування іще не визначилися  з вибором. За даними опитувань, таких до 10%  усієї кількості. На думку соціологів, такі виборці зазвичай  віддають свій голос тому  з кандидатів, кого вважають найімовірнішим переможцем і можуть прийняти рішення вже безпосередньо перед кабінкою для голосування.

Вибори і ЗМІ

В цій кампанії Анджей Дуда отримав потужну медійну підтримку державних та правих ЗМІ, в той час, як незалежні приватні ЗМІ із більшою прихильністю ставилися  до Рафала Тжасковського. Прихильники партії влади навіть заявили, що у  польські вибори через ЗМІ втручаються іноземні держави. (Серед співвласників польських приватних ЗМІ — німецькі та американські медіаконцерни). Особливо заяви посилились після того, як таблоїд Fakt оприлюднив інформацію про те, що президент Дуда помилував чоловіка, засудженого за зґвалтування власної неповнолітньої доньки. Fakt належить німецькому концерну Axel Springer, що дало прихильникам влади підстави заявляти про німецьке втручання у польські внутрішні справи.

За два дні до вирішального голосування польське суспільство поділилось майже на два рівні табори. Вага, яку польське суспільство надає цим виборам, проявилась у показниках явки.

Явка в першому турі виборів становила  64,3%. Це третій за величиною показник за всі роки виборів президента після 1989 року, і другий — для явки в першому турі (дещо вищим — 64,7% — він був у першому турі на виборах президента аж в 1995 році). Соціологи очікують рекордної явки в другому турі (до цього часу на президентських виборах вона була найвищою в тому ж 1995 році й становила 68,2%).

Оскільки шанси на виграш у обох кандидатів майже рівні, хто б з них не виграв президентські вибори, поділ у  суспільстві збережеться надалі. Але можна сказати із впевненістю, що переобрання Анджея Дуди на другий президентський термін “законсервує” правий ухил в політиці польських державних органів, що може призвести до подальшого погіршення відносин Польщі із ЄС та симптоматичного погіршення у двосторонніх відносинах із Україною.