З одного боку, цей державний актив давно треба було продати, оскільки це джерело корупції та неадекватно зростаючої заборгованості, що становить понад 600 млн гривень. З іншого – конкуренція на аукціоні була вкрай низькою, виглядало так, ніби три суб’єкти “розіграли” між собою цей державний завод.

Спробуємо без зайвих емоцій розібратися, що саме було продано, які кошти отримано і чи дійсно треба було притримати завод, очистивши від проблемних моментів, до найкращих часів?

Перш за все, предметом приватизації було 100% акцій АТ “Київський перший машинобудівний завод” з усіма активами і пасивами. Також не варто забувати, що в бізнесі існують певні ризики, які по факту також “передали” новим власникам. Окрім цього, земельна ділянка, на якій стоїть завод, не виділена і належить місцевій громаді.

Щодо активів варто зауважити, що будівлі без оригіналів правовстановлювальних документів, земля на Шулявці належить киянам та перебуває у заводу на праві постійного користування.

Туристичні бази з тимчасовими спорудами без права на земельні ділянки або без наявності оригіналів документів, які було вкрадено задовго до 2019 року. Про устаткування, на якому нібито можна відновити бодай якесь виробництво, можна сказати лише одне – середній вік верстатів становить 50 років. Просто уявляємо, що ми повернулись у часи розквіту правління Леоніда Брежнєва.

Щодо пасивів зазначимо, що завод має приблизно 500 млн гривень боргів, включно з боргами щодо сплати єдиного соціального внеску. Як наслідок – працівники не можуть вийти на пенсію, бо вони є заручниками такого стану справ. Додатково завод має 150 млн гривень штрафів і пені, які обов’язково будуть нараховані відразу після сплати податкових боргів. Окрім цього, є певні інвестиційні зобов’язання в розмірі 57 млн гривень на виробництво, витрати на переміщення обладнання до Жашкова та збереження виробництва. Це вже не кажучи про збереження соціальних гарантій та колективного договору.

Щодо ризиків зауважимо те, що є судові справи щодо відновлення права власності на 5 будівель, незаконно відчужених на СЕТАМ у 2019 році через виконавче провадження. Їх переоформлено на незаконного набувача і передано в іпотеку. Нагадаю, що Фонд держмайна у лютому 2021 року переміг у Верховному Суді, рішенням якого підтверджено незаконність вибуття нерухомого майна з власності заводу та визнано оборудки відчуження недійсними. Наразі продовжується розгляд справ щодо скасування запису про державну реєстрацію за незаконним заволодінням та справи щодо визнання протиправними дій державного виконавця щодо передачі майна заводу для реалізації на СЕТАМ.

Крім цього, слід згадати про труднощі під час оформлення необхідних документів для початку девелоперського проєкту. Корупційна складова в діяльності уповноважених органів влади – відома історія. Також не забуваємо про попередньо укладені нотаріально завірені довгострокові договори оренди. З цим усім має навести лад новий власник.

Як продавали “Більшовик”?

Для підготовки до приватизації Фонд держмайна залучив консорціум міжнародних структур, зокрема одну з чотирьох найбільших аудиторських компаній KPMG. Додатково для аудитів було запрошено ТОВ “БДО Корпоративні фінанси”, ТОВ “Бюро Верітас Сертифікейшн Україна”, Cushman & Wakefield, інжинірингово-консалтингову групу “Asset Expertise”. Як наслідок – для ознайомлення з усією документацією ФДМУ створив віртуальні кімнату даних, де всі потенційні інвестори могли ознайомитись з потрібними даними. Аудити консорціуму – понад 1200 сторінок, первинна документація заводу – тисячі сторінок.

З метою залучення великої кількості конкурентів до аукціону проведено десятки зустрічей на міжнародному рівні, залучено UkraineInvest для поширення інформації, проведено зустрічі з окремими іноземними компаніями, здійснено розсилання 27 бізнес-асоціаціям, 281 девелоперській структурі, а також потенційному 21 зацікавленому інвестору.

На аукціон з’явились лише 3 конкуренти – ТОВ “Дженерал Комерс” (бенефіціари – Хмельницький, Іванов, Баранов), ТОВ “Інвест Новація” (бенефіціар – Степан Черновецький), ТОВ “ДК Каскад” (бенефіціар – Віталій Хомутинник).

Стартова ціна – 1,4 млрд гривень. Її визначено радником KPMG, що встановив ринкову ціну активу. Варто розуміти, що сюди треба додати близько 650 млн гривень боргів, які сплатять протягом наступних шести місяців. Іншими словами, ціна активів на початок торгів уже становила 2 млн доларів США за 1 гектар або ж 23 тисячі доларів США за сотку неоформленої землі на праві постійного користування та з цільовим призначенням “Землі промисловості”.

Для порівняння наводжу приклади ціни продажів державного майна та цінових пропозицій на ринку Києва у попередні роки:

Тепер порівняймо з іншими випадками приватизації подібних ділянок на комерційному ринку, зробивши відповідні висновки.

Далі можна підрахувати економічний ефект для держави. Останній прибутковий рік для “Більшовика” був ще за часів президентства Леоніда Кучми – в далекому 2002-му. Згідно з фінпланом на 2021 рік мали отримати 2 млн гривень прибутків. Іншими словами, держава, просто приватизувавши об’єкт, отримала 715 запланованих річних прибутків.

Звісно, можна було взяти курс на очищення активу від проблем: оформити земельні ділянки, змінити цільове призначення, отримати детальний план забудови, перемогти всіх у судових процесах. Так, в ідеальному світі.

Але ми живемо в Україні, де на подібні речі за умови навіть найдоброчеснішого керівництва заводу пішли б роки, якщо не десятиліття. Не треба жити ілюзіями, що цей актив можна було продати дорожче, бо є одне “але”. Та й не одне, відверто кажучи.

Замість підсумків

За нашими даними, концепцію багатофункціонального комплексу нові власники “Більшовика” презентують у другій половині 2022 року. Загалом найближчі 2 роки на території “Більшовика” не можуть щось будувати.

Десятки судових справ і 12 виконавчих проваджень, які чекають на своє вирішення. Водночас позиція інвесторів – “не зіпсувати Київ”. А проблему з 5-м цехом, за словами Олексія Баранова, що є представником консорціуму, який приватизував “Більшовик”, обов’язково вирішать з київською владою.

На запитання про загальну суму коштів, що мають бути сплачені за приватизацію, він зазначив – якби стартова ціна була нижчою, то й учасників прийшло б більше. За його словами, могло йтися про 800 млн гривень за об’єкт.

Фантазії про міфічний консорціум, що готовий був заплатити 5 млрд грн, викликають подив. Зрештою, якщо хтось навіть теоретично готовий викласти таку суму, то Баранов з посмішкою додав, що вони завод перепродадуть і половину чистої “маржі” [5 млрд гривень – 1,4 млрд гривень – 650 млн гривень / 2 – автор] зможуть віддати Києву.

Приватизація на пострадянському просторі має на меті не лише отримання максимальних коштів, але й вирішує проблему через знищення корупційних годівничок. Цього разу не отримали максимальної суми фінансових вливань від інвесторів. Причини описано вище. Але основою цьому точно не стала (без)діяльність Фонду держмайна. Крім того, не треба продукувати нісенітницю про відновлення виробництва на гіганті промисловості часів СРСР. Це нереально, як і конкуренція вітчизняної космічної галузі з компанією Ілона Маска SpaceX за освоєння Марсу.

Серед усіх можливих варіантів, навіть коли вони неідеальні, вийшло якнайкраще. І здорова оцінка об’єктивних реалій буття лише підтверджує цю тезу.