11 лютого Європарламент ухвалив резолюцію по Україні. У 32-сторінковому документі депутати дають оцінку реформам, що відбуваються в Україні,ступеню  співпраці з ЄС у питаннях зовнішньої політики і політики безпеки, оцінюють ситуацію у сферах правосуддя та безпеки, дотримання прав людини тощо.

Можливо, комусь вона видається лояльною, але насправді документ досить критичний до української влади.

“Хоча Україна досягла значного прогресу,  кілька ініційованих реформ потребують завершення, зокрема у сферах верховенства права, належного управління та боротьби з корупцією. Попри  помітний прогрес, широко розповсюджена корупція продовжує стримувати процес реформ в Україні. Конституційна криза, що триває, загрожує здатності Президента та Верховної Ради проводити реформи. Олігархи відновлюють політичний вплив”, — йдеться в резолюції.

У документі вказується, що що у 2019 році було виконано лише 37% завдань, пов’язаних з угодою (у 2018, для порівняння, було 52%). Європарламент звертає особливу увагу на те, що Україна не повинна випускати з уваги той факт, що рівень політичної, фінансової та технічної підтримки ЄС залежить безпосередньо від того, наскільки активно країна виконує зобов’язання перед Союзом.

І одне з таких невиконаних зобов’язань – це реформа судової системи. Нещодавно Букви  вже детально писали про те, що кожна спроба переписати законопроєкти щодо реформи судової гілки влади лише погіршує незалежний контроль за якістю суддів та дозволяє їм фактично контролювати процес оцінки власної доброчесності. А звернення представників європейських інституцій та посольств з цього приводу до Офісу президента не отримують жодної реакції.

Тому тепер вже в резолюції Європарламенту чорним по білому записано: «[Європарламент] шкодує, що судова влада все ще є однією з найменш довірених установ в Україні, і серйозно стурбований станом, в якому вона перебуває з жовтня 2019 року, що призвело до демонтажу та реконструкції Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) у процесі переоцінки та набору на роботу суддів, тоді як близько 2000 суддів є вакантними; висловлює жаль з приводу того, що раніше ВККС не враховував думку Громадської ради доброчесності при переоцінці суддів, і закликає її робити це в майбутньому, щоб заповнити вакансії нижчих інстанцій суддями, які виконують етичні стандарти та норми доброчесності, які повністю відповідають Висновку No 969/2019 Венеціанської комісії; наполягає на якнайшвидшому відновленні ВККС на основі внесення змін до Закону № 3711 таким чином, що відповідає рішенню № 4-р / 2020 від 11 березня 2020 року Конституційного Суду України з метою створення незалежного ВККС на основі прозорої процедури відбору за участю міжнародних експертів; вважає, що уповноважений ВККС повинен мати можливість ефективно здійснювати відбір нових та перевіряти засідання суддів відповідно до правил та процедур, прийнятих самим ВККС, відповідно до його повноважень; наполягає на перевірці доброчесності нереформованої Вищої ради юстиції (ВРЮ)…».

В принципі, кожен президент України намагався здобути лояльність судової гілки влади, а деякі з них її широко використовували для тиску на політичних опонентів.

І от власне від цього і застерігає українську владу Європарламент у своїй резолюції.

Зокрема, він “рішуче закликає українську владу утриматися від попередньої сумнозвісної практики щодо політично вмотивованих судових справ; у зв’язку з цим наголошує, що розбіжності у політичних питаннях повинні вирішуватися на майданчиках відповідних політичних форумів, а не в судових інстанціях”.

Останні слова змушують згадати сумний період 2010-2013 року, коли Європарламент постійно звертався до тодішнього президента Віктора Януковича припинити переслідувати Юлію Тимошенко та Юрія Луценка.

І ось тепер схоже повторюється за президентства Зеленського.

У червні Європарламент вже вказував українській владі на неприпустимість переслідування політичних опонентів. Тоді з’явилась заява голови делегації Європарламенту у парламентському комітеті асоціації Україна-ЄС Вітольда Ващиковського, голови делегації Європарламенту в парламентській асамблеї ЄВРОНЕСТ Андрюса Кубілюса і віцеголови делегації Європарламенту у парламентському комітеті асоціації Україна-ЄС Траяна Бесеску.

“Серед наших спільних стандартів ідея рівності всіх громадян перед законом, презумпція невинуватості і право на справедливий суд. Судові розгляди повинні грунтуватися тільки на фактах і не повинні використовуватися як засіб політичної боротьби”, – попередили тоді євродепутати. 

І наголосили, що пильно стежитимуть за перебігом справ проти Петра Порошенка.

За кілька днів до того від переслідування Порошенка Зеленського застеріг експрезидент Польщу Олександр Квасневський.

“Якщо він (Зеленський, – ред.) буде робити, що хоче, бо це реванш, чи тому що це сподобається його виборцям, це буде погано не тільки для Порошенка, це буде погано перш за все для Зеленського, бо постраждає його імідж молодої людини, яка дивиться в майбутнє, яка хоче творити сучасну демократичну країну. Буде зрозуміло, що він займається політичним реваншем, бо як ще це назвати? Другий момент – якщо буде такий політичний спектакль, то, звісно, світ не мовчатиме”, – додав колишній польський президент.

Також Квасневський зробив заяву аналогічного змісту разом з Петом Коксом. Хто вже забув в Україні часів Януковича вже працювала місія Кокса-Квасневського, яка серед іншого мандрувала судами над політичними ворогами тодішнього президента.

Восени глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс в інтерв’ю «Європейській правді» заявив, що розслідування діяльності попередників не має перетворюватись на помсту.

“Коли йдеться про колишніх лідерів, колишніх політиків, президентів – то надто активна боротьба з ними має не дуже добрий запах. Це починає більше нагадувати помсту – навіть коли така боротьба має підґрунтя”, – заявив Лінкявічюс.

Аналогічні заяви робили колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більд, колишній спецпредставник Держдепу з питань України Курт Волкер, президент Міжнародного форуму з питань безпеки в Галіфаксі Петер Ван Прааг.

Втім, попри таку кількість застережень відкриття проваджень проти політичного опонента не зупинились. А останні з них, відкриті за скаргами нардепа Андрія Деркача та його представників, закривались, здається,лише під страхом санкцій США та повторення долі Олександра Дубінського.

При цьому в одному з останніх матеріалів «Української правди» співрозмовник видання, названий людиною в оточенні Коломойського (хоча це може бути і сам олігарх), заявив: «Дубінського кинули і дуже негарно. Він же працював не проти Байдена, а проти Порошенка. І Банкова йому мовчки підморгувала, заохочувала, коли вони з Деркачем робили те, що робили. А потім об нього просто витерли ноги».

Тобто фактично визнається, що депутат діяв в угоду владі, яка його відповідно відзначала, віддаючи йому в керівництво партійний осередок на Київщині.

Подібні спроби наздогнати політичних опонентів потребують не лише «услужливих депутатів», але й суддів. І за бажання позбутися конкурента судді проситимуть створення комфортних для них умов. А, отже, судова реформа, згадана на початку тексту, знову ризикує зависнути або бути ухваленою геть в іншому варіанті, ніж вимагають європейці. А це не просто вимоги сусіда, який нагадує, що трава на газоні має бути пострижена на рівні 5 сантиметрів, це також і гроші, яких потребує економіка України. Це 5,5 мільярдів від місії МВФ, яка залишила Україну без зрушень у переговорах.

Ці гроші необхідні економіці країни як кисень. Але в когось на Банковій фантомні болі щодо людини, у якої вибори виграв. Так вже було. При Януковичі. Фінал відомий.

Не ясно з якого Ростова Милованов буде писати про те, хто ж насправді “обкакався”.