Однак, за ними усіма стоїть велика історія. Не менш цікава, проте, значно похмуріша, аніж те, що ми зараз бачимо у попкультурі.

Новий рік 1 січня святкували ще давні римляни. Цей день вони пов’язували з Янусом, богом з двома обличчями. Йому приносили жертви у надії на те, що наступний рік буде вдалим. На його честь і названо місяць січень – Ianuarius (January, январь).

Янус, джерело: Getty Images

Тоді Новий рік став уособленням перехідного часу між минулим і майбутнім, а будь-які слова, сказані у цей час, вважалося, мали б здійснитися. Причому, йдеться не лише про гарні побажання, але й про прокляття. Згадайте традицію загадувати бажання на Новий рік ближче до бою курантів. Нічого не нагадує?

Звичай дарувати па Новий рік подарунки також придумали римляни. Однак, у них піддані дарували подарунки патриціям, а патриції – імператорам.

У найдовшу ніч у році – з 21 на 22 грудня давні германці святкували середину зими, те, що вони вижили. Після цього дні ставали довшими, а люди чекали на весну. Вони прикрашали свої домівки вічнозеленими рослинами, співали пісні, цілувалися під омелою, впольовували дичину, яку їли за столом, пили хмільні напої з прянощами, а діти ходили по оселях з подарунками.

Згодом це свято християнська церква замістила Різдвом, перейнявши деякі традиції, які тепер стали атрибутом святкування народження Сина Божого.

Цей день у германців було присвячено верховному божеству – Вотану (він же Один). Вважалося, що у Вольську ніч він забирає необережних подорожніх, тому цей день намагалися святкувати у сімейному колі.

Одін, мандрівник. Картина Георга фон Розена, 1886

Мандрівника по землі Вотана зображали як діда з довгою сивою бородою. Одягнений у довгий плащ похмурий Вотан опирався під час ходьби на довгий спис (згідно з міфами, його викували гноми та він ніколи не промахувався). Вважається, що саме цей спис став прообразом посоха у чарівників, і, як наслідок, у Діда Мороза.

У 3 столітті на території сучасної Туреччини народився хлопець – Микола Мирликійський. Коли його батьки померли, він роздав своє майно бідним і пішов навчатися до єпископа, згодом і сам прийняв цей сан. Він був палким захисником бідняків, таємно обдаровував їх подарунками та милостинею. Згідно з легендою, він потрапив на 10 років до в’язниці через те, що у період гоніння християн Миколай не припиняв дотримуватися своїх релігійних переконань. Ще подейкують, що у в’язницю він втрапив за те, що дав ляпаса іншому єпископу, коли той засумнівався у божественній сутності Христа.

Після виходу з в’язниці Миколай продовжив свої добрі справи. Після смерті про нього почали ходити легенди, які обростали все новими деталями та призвели до того, що на покійного єпископа почали молитися. Днем його пам’яті є 6 грудня.

Одну з легенд про Святого Миколая, як він звільняє трьох невинно засуджених, зобразив російський художник Ілля Рєпін

Покровителем дітей святий Миколай почав вважатися через декілька століть. На думку історика Джеррі Бовлера, причиною цьому була низка легенд. Згідно з однією, Святий Миколай врятував від проституції трьох дівчат, давши їх батьку за придане кілька мішечків золота; згідно з іншою, Святий Миколай зайшов до будинку, де господар убив трьох хлопчиків і замаринував їх тіла. Святий відчув цей злочин – і воскресив дітей.

Святий Миколай підкидає бідним дівчатам золото, гравюра 1587 року

Миколай за кілька століть став наймогутнішим святим чоловічої статі в усьому християнстві, покровителем неймовірної кількості професій, соціальних груп чи вікових категорій. Але як він почав “роздавати” подарунки?

До 12 століття, якщо діти хотіли подарунків на Різдво, вони повинні були їх вимагати. Грудень був часом для маргінальних груп – старі самотні жінки, бідняки чи діти ходили від дверей до дверей, вимагаючи частувань, їжі чи грошей. Зміна відбулася, коли деякі черниці напередодні Дня Святого Миколая почали вкладати у взуття дітей маленькі подарунки та розповідати дітям, що це частування від святого (ось звідки прийшла традиція дарувати подарунки у шкарпетках). У такий спосіб Святий Миколай став улюбленцем не лише дорослих, але й дітей.

Ікона Святого Миколая, датується 13 століттям, місце створення – Константинополь

Це тривало аж до Реформації, під час якої протестанти вирішили відмовитися від культу святих (деякі навіть прагнули повністю відмовитися від Різдва). Саме так Святий Миколай вимушено покинув багато сотень тисяч сімей. Однак, потреба у релігійному переконанні та подарунках для дітей лишилася. Служителі церкви вирішили, що цілком логічно буде, якщо саме дитя Ісус даруватиме малюкам подарунки.

Але проблема з Дитям Христом полягає в тому, що йому не вистачає двох рис Святого Миколая: першої – його здатності вселяти страх і наставляти на хорошу поведінку і другої – його здатності нести дари. Тож Немовля Христос або le petit Jesus представлявся у вигляді молодого ангела і отримав помічника, який залякує дітей. Цьому помічнику давали імена, які часто зберігали миколаївську традицію — Pelznickel або Belsnickel (Микола в хутрі), Ru-Klaus (Грубий Микола) або Aschenklaus (Микола в попелі). Існує незліченна кількість варіацій, таких як Père Fouettard (ченець з батогом або різкою) або Krampus (демонічний помічник) – для кожної місцевості він був своїм. Також подарунки приурочили до дарів волхвів, які дарувалися немовляті Ісусу.

Однак, остаточно змінити світогляд вдалося не усім. Досі українським, хорватським, угорським, австрійським, чеським і частині нідерландських дітей головні подарунки дарують все ж на День Святого Миколая.

За кілька століть Різдво втратило своє значення. Перейнявши низку місцевих язичницьких ритуалів, воно стало здебільше святом для веселощів і задоволення (для застіль, гулянок і танців). Його давня асоціація з благодійністю була забута. У Бостоні, Філадельфії та Нью-Йорку громадяни скаржилися на п’яні натовпи на вулицях, які нападали на чорношкірих людей, іммігрантів та представників середнього класу. Для того, щоб перетворити ці гуляння у домашнє свято, орієнтоване на дітей, деякі нью-йоркські інтелектуали, письменники та художники захотіли повернути Святого Миколая. Історичне товариство Нью-Йорка взяло голландсько-американський фольклор і оприлюднило святого Сінтерклааса (саме так емігранти з Нідерландів називали Святого Миколая). Він приносив дітям подарунки і був значно добрішим за свою попередню версію. Звідси і пішло його нове ім’я – Сінтер Класс або Санта Клаус.

Незабаром поети та художники створили твори про Сантеклауса, Сенді Клау чи Санта Клауса, у яких Святий Миколай втратив єпископський одяг і отримав хутра, які колись носили одні з різдвяних помічників Ісуса.

Добрий Санта Клаус, зображення 1889 року, Getty Images

Тепер він приходив 25 грудня, а не 6 грудня. Протягом 1800-х років він пережив багато змін в костюмах, зачісках на обличчі, віку та розмірах, але до 1900 року уже був стандартизований як товстенький бородатий дідусь в червоно-білому одязі.

Санта Клаус на обкладинці журналу Puck, 1904 рік

Згодом на озброєння цей образ взяли маркетологи. У 30 роках XX століття рум’яний і статний дідусь у червоному одязі почав з’являтися у рекламі Coca-Cola. Водночас актори, які зображували Санту, почали працювати на Різдвяних ярмарках і в торгових центрах. Вони розважали дітей, вислуховували їх побажання та ненав’язливо рекламували їм цей солодкий напій.

Санта Клаус у рекламі Coca-Cola, 1931 рік, джерело: coca-colajourney

Образ Санти компанія настільки почала часто використовувати, що з’явився міф, буцімто саме Coca-Cola придумала його канонічний образ. Однак, це не так, і навіть у рекламі цей персонаж не у них перших з’явився.

Після закінчення Другої світової війни (1945) Санта Клаус поширився по всьому світу з американськими військами, витіснивши багатьох місцевих дарувальників і персонажів фольклору.

У Східній Європі під радянською окупацією Святий Миколай і Немовля Христос були придушені і замінені нав’язаним комуністами Дідом Морозом, який ігнорував Різдво і приходив напередодні Нового року.

Історія Діда Мороза не нараховує так багато років, як у його святкових колег. Як же він у нас з’явився?

До радянської окупації Різдво було одним з ключових свят у церковному календарі. Тоді воно святкувалося 25 грудня за Юліанським календарем. Новий рік також святкувався, але це було свято світське, на противагу Різдву.

У 1918 році більшовицька Росія перейшла на Григоріанський календар. А церкву вони лишили на Юліанському – влада була демонстративно-атеїстичною, і релігію таким чином остаточно відділяли від громадського життя, лишаючи її на календарі своєрідним пережитком минулого. І якщо на Різдво 7 січня (за старим стилем) ще більш-менш закривали очі, з Різдвом 25 грудня велася боротьба. Згодом усі релігійні свята викреслилися з побуту, а Новий рік став звичайним робочим днем.

Та, все-таки, навіть 7 січня Різдво святкували, ховаючись від усіх. У селах навіть з’явилися традиції-лякалки, аби втримати на Різдво дітей удома та щоб вони нікому не розповіли про святкування. Зокрема, міцне закриття вікон, щоб ніхто не побачив, фольклор пояснив тим, що на Різдво нечиста сила викрадає дітей (у центральній Україні лякали “курячими лапами”).

Антиріздвяний плакат 30-х років, фото з архіву

Однак, з якогось моменту прийшло розуміння, що видавлювати з людей усе, не давши їм на заміну хоча б ілюзію веселощів, не вийде. Тому в 1935 році за наказом Сталіна у газеті “Правда” було опубліковано статтю Секретаря ЦК ВКП(б) Павла Постишева “Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку”. Це було спонтанне рішення – і свято, і ялинку, і дітей підготували буквально за 2-3 дні. Їх нагодували, показали їм ялинку, поспівали пісень – і для багатьох поколінь нерозбалуваних радянською щедрістю ця ялинка була одним із найяскравіших спогадів у житті. Саме з того часу почалося святкування цього свята, яке отримало свій успіх за мінімальне ідеологічне навантаження та спрямованість на дітей.

До речі, поява святкування Нового року збіглася з початком масових репресії – історики вважають, що це відбулося для того, щоб відвернути увагу населення від моторошної дійсності. Свято на службі в ідеології – у найкращих традиціях сталінізму. Новий рік фактично зробили “АнтиРіздвом”.

Українська різдвяна листівка 40-х років. Фото: архів

Радянський Союз різдвяні атрибути замінив на свої – вифлеємську зірку він замінив на радянську п’ятикутну радянську. Уся урочистість Різдвяних свят перейшла саме до Нового року. Традиційні різдвяні перевдягання до вертепу чи колядок замінилися новорічним карнавалом. І тут вже з’явився Дід Мороз – як заміщення релігійних персонажів і Санти. Замість янголів, ельфів чи інших персонажів були лісові тварини.

Українські колядки переписувалися на ідеологічно-правильну манеру. Наприклад: “Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся, ой радуйся, земле! Син Божий народився!” замінили на “Добрий вечір тобі, вільний пролетарю. Радуйся, ой, радуйся, земле, світ новий народився”. А колядку “Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом зоря ясна на весь світ засіяла” замінили на “Нова радість стала, яка не бувала: зоря ясна п’ятикутна на весь світ засіяла. Упали вівтарі, покотились царі. Слава люду робочому, чабанам, шахтарям!”. І такі явища були масовими.

Фото: ТИА

Прототипом Діда Мороза був похмурий персонаж зі слов’янської міфології – Морозко. Це старий і злий дід, повелитель найлютіших зимових стихій. І в оригіналі не він приносив подарунки – це йому приносили жертви. Якщо пам’ятаєте казку “Морозко”, там дівчину відправили до лісу замерзати, а вона зустріла Морозка. Насправді ж слов’яни дійсно у найлютіші зими відправляли цнотливих дівчат до лісу. Якщо на ранок знаходили її замерзлою (а, бажано, покритою інеєм чи снігом), вважалося, що скоро мороз відступить.

Ця ж замерзла дівчина і є Снігуронькою, їх з Дідом Морозом поєднують не родинні зв’язки, а моторошне жертвоприношення стихії. Навряд чи хтось чув про дітей чи дружину Діда Мороза – так звідки онука? Річ у тім, що онукою він називав дівчину лише через різницю у віці.

Психологи кажуть, що казкові персонажі покращують уяву дітей, дарують їм незабутні емоції та відчуття безпеки, адже вони вірять у безумовну любов до них. Тому лише їх батькам обирати, у кого діти віритимуть їх діти. Але нам, дорослим, варто знати правду, можливо, і не таку красиву, як розповіді про дідуся в хижі, що живе на Півночі. І все-таки саме правда робить життя цікавим. З прийдешніми святами вас!