Кабінет Міністрів 11 листопада вирішив впровадити в Україні карантин вихідного дня. Таке рішення уряду пов’язане зі зростанням кількості виявлених хворих на COVID-19. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що це може допомогти “розірвати ланцюг захворюваності”. Відтак у вихідні в країні починає діяти ціла низка обмежень. Наприклад, в суботу та неділю всі торговельно-розважальні центри мають бути зачинені. Також під забороною робота більшості магазинів. Виняток – аптеки, продуктові та зоомагазини, банки й заправки без зон харчування, а також станції технічного обслуговування. Барам, ресторанам і кав’ярням дозволили працювати, однак за низки умов: вони працюють виключно на доставку/винос і не приймають відвідувачів. Такі обмеження діятимуть щонайменше до кінця місяця.

Президент Володимир Зеленський, який захворів на COVID-19 і перебуває на лікуванні у Феофанії, за кілька днів до рішення Кабміну заявив, що така ініціатива може допомогти уникнути локдауну. Щоправда, працівники сфери послуг, малого й середнього бізнесу не надто згодні з таким рішенням. Минулої середи кількасот людей протестувало під будівлею уряду, вимагаючи скасувати обмеження вихідного дня, оскільки це може сильно вдарити по сфері й зарплатах людей. Подібні акції відбувалися і в інших містах України. Ба більше: в окремих регіонах місцева влада заявила, що не зважатиме на рішення уряду.

Проігнорувати постанову Кабінету Міністрів вирішила й частина кав’ярень та ресторанів. Лише за 14 листопада, перший день карантину вихідного дня, поліція виписала майже 1 тис. протоколів про адміністративні правопорушення. Більшість з них стосувалася сфери торгівлі та громадського харчування. За інформацією Національної поліції, у ці вихідні за дотриманням обмежень стежило майже 20 тис. правоохоронців, працювало понад 1,5 тис. рейдових груп, які перевірили 17 тис. закладів (ресторани, ТРЦ, фітнес-клуби тощо). У Києві перші карантинні вихідні запам’яталися штрафами для закладів “Хлєбний” та “Рєдкая птіца”, звідки поліція виводила відвідувачів.

“Букви” ж пройшлися по кав’ярнях та ресторанах у Києві, аби поспілкуватися з їхніми працівниками про наслідки карантину вихідного дня. Щоправда, у більшості закладів і персонал, і адміністратори відмовлялися говорити під диктофонний запис: хтось не хотів публічності, хтось вважав розмову недоцільною, оскільки вона не змінить ситуацію, хтось взагалі не називав причин.

“Ми лише нещодавно вийшли на докарантинний рівень”

Близько 11:00, вулиця Прорізна. Невеличка кав’ярня Larks & Owls (“Жайворонки та Сови” – ред.). Біля кавомашини стоїть бариста Каміла. Попри наближення полудня у закладі лише двоє відвідувачів: вони швидко беруть замовлену каву й виходять на вулицю. Невеличка зала із кількома столиками знову порожніє. Самотньо світиться вітрина з сендвічами, тортами й тістечками. Цікавимося, з ким можна поговорити про роботу в карантин вихідного дня. Дівчина губиться на кілька секунд, потім гукає колегу з кухні. За хвилину за барну стійку приходить Альона, ще одна бариста. Дівчата швидко радяться між собою й таки погоджуються на розмову. Втім, без фото.

– Думаю, робота закладів під час карантину ні для кого не буде секретом. Питайте, – говорить Альона.

Цікавимося, як у кав’ярні пройшов перший “вихідний карантин”. І чи приходила до дівчат перевірка.

– Ви знаєте, у вихідні стояла інша зміна. Але, думаю, якби були якісь перевірки, – поліція чи муніципальна варта, – то колеги б нам сказали. Можливо, повз нас хтось і проходив, але ми дотримуємося карантинних обмежень. Маски, рукавички, антисептики. А у вихідні ми працюємо лише на винос. Тобто обслуговуємо відвідувачів лише через вікно, до зали нікого не пускаємо. Може, перевірка це побачила й не стала нас турбувати. А щодо наслідків: так, каси у нас впали. Хоча до нас приходять і у будні дні на обідні перерви, у вихідні також багато відвідувачів. Адже люди гуляють містом, хочуть десь зупинитися, посидіти, випити кави, з’їсти щось солодке. Тепер у вихідні такої можливості немає, – пояснює Альона.

– Ці обмеження вихідного дня на нас однозначно вплинули, – говорить її колега Каміла. – У нас основний акцент на кондитерку, є вибір. Але коли ми працюємо лише на винос, то клієнти замовляють лише каву. Вони банально не бачать, що у нас є вітрина із різними солодощами, сендвічами, які можна взяти до кави. Відповідно, падають продажі.

Питаємо, як заклад пережив весняний локдаун і чи довго оговтувався після.

– Це було важко. По-перше, нашому закладу лише рік, недавно відкрилися. По-друге, весною, під час карантину, ми взагалі не працювали. Окремої доставки у нас не було. Зрозуміло, що були певні труднощі із орендною платою за приміщення. І коли всім дозволили працювати, здається, це було у травні, ми дуже повільно відновлювали роботу. Довго виходили на докарантинний рівень за фінансами. І от знову вводять обмеження, –  розповідає Альона.

– Якщо чесно, ми боїмося ще одного локдауну. І я не впевнена, що ми зможемо з нього вийти. Ще одного тривалого закриття кав’ярня банально може не витримати. Не вистачить грошей, аби покрити всі витрати, – додає Каміла.

За пів години розмови до закладу так ніхто й не заходить. На прощання дівчата пропонують купити кави й бажають здоров’я. Виходимо з кав’ярні та йдемо близько кілометра, заходячи чи не у кожен ресторан, який трапляється на шляху. Майже в кожному ані офіціанти, ані адміністратори не хочуть розмовляти про карантин вихідного дня. І радять звертатися до відділу маркетингу. Бо така корпоративна політика. В одному з ресторанів, який спеціалізується на італійській кухні, нам щастить більше.

Близько полудня зала, в якій мали б бути відвідувачі, порожня. Один з офіціантів уважно вислуховує нас і веде до підсобного приміщення, де сидить адміністратор. Чути, як він просить дати коментар щодо карантину вихідного дня, однак з прочинених дверей підсобки чути дещо роздратоване “не хочу”. Чоловік виходить до нас і знизує плечима.

– Вибачте, але з вами говорити не хочуть. На жаль, не можу вам допомогти, – говорить він, відводячи нас до виходу. Втім, біля дверей зупиняється. – Хоча, знаєте, цей карантин вихідного дня… просто хтось може на нього “забити”, а хтось ні. І я зараз навіть не про “Велюр”, який був у новинах. Я просто працюю в кількох ресторанах. І можу сказати, що деякі заклади можуть собі дозволити… скажімо так, ігнорувати обмеження. І вони працюють, як працювали. Їх можуть попереджати про перевірки, аби ті були готові. Або ж у них є гроші, щоби або відкупитися від поліції, або заплатити штрафи й далі працювати. Просто не всім це вигідно: умовно кажучи, якщо в якомусь ресторані закуски коштують 30-40 грн, то їм такі витрати не по кишені. І водночас є ціла низка нічних клубів, які працюють попри карантин. Але скажу вам так: там журналістів не треба, вистачає дівчат з айфонами, які роблять купу фотографій. І їх ніхто не закриває, вони продовжують працювати, – пояснює офіціант. Імені не називає.

“А що, на COVID-19 у будні не можна захворіти?”

Андріївський узвіз, близько 13:00. Кафе “Багет”. За барною стійкою нудяться кухар, бермен і офіціант. Відвідувачів немає. Чоловіки намагаються покликати адміністратора закладу, проте він, як і його колеги з інших ресторанів, не надто хоче говорити про карантин. Більше налаштовані на розмову “не під диктофон” працівники кафе.

– Якщо зовсім чесно: то я за повний локдаун. Кому потрібні ці напівміри? Ще весною було зрозуміло, що обмеження повернуться. І до них треба було готуватися ще тоді, якось відкладати гроші, аби не лишитися без роботи і фінансів одночасно. Врешті, із ростом захворюваності потрібно щось робити, шукати вихід, – говорить кухар.

– Та годі. Люди кожного року хворіють на грип, нічого, країну не зупиняли. А тут майже спалах сезонного грипу – і такий аврал, – відповідає бармен.

– Серйозно, ніх*йовий такий грип. Від нього, правда, із ускладненнями страшними люди помирають, – говорить кухар.

Питаємо, як пройшли перші карантинні вихідні.

– Ми працювали на винос і доставку. Зрозуміло, що клієнтів було менше, ніж зазвичай. Але у нас ще працював літній майданчик, тому той, хто хотів, міг собі взяти щось із їжі чи напоїв і піти на вулицю сидіти. Це ж не порушує карантинні обмеження. Перевірок у нас не було, хоча чув, що містом ходила муніципальна варта й дивилася, чи дотримуються заклади карантину, – розповідає офіціант.

– Чесно, ці обмеження дивні. У нас виходить так, що якісь області ігнорують карантин вихідного дня, а якісь дотримуються. У мене от знайомі в Одесі – там все працює, ніхто не зупинявся. Чув, що у Львові також всі працювали. І ситуація дивна: половина країни працює, а половина – не може. Врешті, громадський транспорт, в якому теж дуже багато людей, продовжує працювати. А нам приймати відвідувачів – зась, – говорить бармен.

– У нас влітку були перевірки, дивилися, як ми дотримуємося карантинних обмежень. Ми відколи повноцінно запрацювали, здається, із середини травня, то ходимо в масках, рукавчиках. Зрозуміло, що весь день у цьому важко, але ми намагаємося дотримуватися правил. Плюс столи не просто протираємо, як раніше, а дезінфікуємо. Це вже стало звичкою. І чому ми не можемо так само працювати у вихідні – я не розумію. У нас же контакт з відвідувачами мінімальний. Я читав, що більшість захворювань на COVID-19 – в офісах. Або в університетах. Загалом у місцях, де люди довго в одному приміщенні перебувають. А в нас люди прийшли, поїли й пішли. Контакт мінімальний. Влітку в нас були дні, коли на одного офіціанта по 150-200 людей на день було. І нічого, з персоналу ніхто за весь час не захворів. Бо ми, ще раз кажу, дотримуємося обмежень, – пояснює офіціант.

– Та блін, як ви не розумієте. Обмеження в першу чергу для того, аби розвантажити лікарні. Щоби менше людей підхопило хворобу. Людей нема куди госпіталізовувати, ви що! Медична система не впорається, – роздратовано говорить кухар.

– То що, виходить, у будні дні заразитися на COVID-19 неможливо? Вірус відпочиває? А у вихідні знову заражає людей? У мене знайомі в Італії, з ними не так давно говорив. Розповідають, що в них теж ріст захворюваності. Є певна паніка, але поки кафе й ресторани ніхто не закриває, локдаун не вводять. Врешті, якщо вже говорити про “корону” та її поширення: у нас є Верховна Рада! Там теж купа людей сидить, які можуть хворіти й заражати інших. Давайте її відправимо на локдаун! – говорить бармен.

На цій ноті ми прощаємося з чоловіками. Своїх імен вони також не називають. У низці закладів, в які ми заходимо дорогою з Андріївського узвозу, адміністратори й офіціанти не готові спілкуватися з журналістами. Й у всіх випадках пропонують звертатися до маркетингового відділу. Більше таланить із рестораном “Чорноморка” на Подолі, який у вихідні разом із замовленнями розсилав клієнтам форель, бо інакше вона б просто зіпсувалась. Офіціантка зустрічає нас іще на вході й, вислухавши запитання про карантин і вихідні, кличе адміністратора. За кілька хвилин до нас виходить Марина: жінка бере зі столу одноразові рукавички, нервово натягає їх на руки, одразу обробляє антисептиком. Говорить, стримуючи роздратованість.

– Я б не хотіла взагалі коментувати цю тему. От правда, що це змінить? Кабінет Міністрів передумає й скасує карантин вихідного дня? Зеленський почує, що говорить малий і середній бізнес? Почнуть надавати допомогу від держави? Дай боже, щоб тижні за три локдаун не ввели, – говорить адміністраторка.

Просимо розказати, як пройшли вихідні і чи менше стало замовлень.

– Ви ставите такі смішні запитання, от правда. А як ви думаєте, стало менше замовлень під час карантину вихідного дня чи ні? Звісно стало. Від цього страждає й каса. При цьому є заклади, які працюють нечесно, ігноруючи обмеження. Через них чесний бізнес також страждає. Нам от, наприклад, в неділю частину ресторанів “замінували”, ми не могли працювати. Хто це зробив – гадки не маю, – продовжує жінка.

Ще раз просимо її про коментар на диктофон. Отримуємо відмову. Марина час від часу підвищує голос, іноді здається, що він може зірватися.

– Іще раз: я в цьому не бачу сенсу. Ви кажете, що про це говорити треба, про проблеми. Що ресторатори під Кабмін виходили. Я на тому протесті не бачила жодного київського ресторатора, якщо чесно. Для мене цей мітинг був сумнівний. Врешті, від вашого матеріалу хіба люди почнуть дотримуватися карантинних обмежень? Зрозуміють, що треба носити маски на обличчі? Закривати ніс? Заходити у масках в кав’ярні і ресторани, як це мало би бути? Адже карантин вихідного дня, зокрема, і через це ввели. Бо частина людей не вірить у хворобу. Врешті, хай би нам уже дали працювати, як працюємо, хай і з частковими обмеженнями у вихідні. Аби не закривали. На цьому все, пишіть, що хочете – адміністраторка рвучко відчиняє двері та йде до закладу.

– Гарного вам дня, – ніяково говорить офіціантка.

“Карантин вихідного дня – повільна смерть для частини сфери послуг”

Врешті ми опиняємося перед кав’ярнею “Ветерано брауні”. Цими вихідними її засновники, Роман Набожняк та Юлія Кочетова-Набожняк, влаштували перфоманс, аби привернути увагу до проблеми сфери послуг під час карантину. На два дні вони оголосили, що заклад перетворюється на “Храм святого брауні”. Працівники кав’ярні перевдяглися у священників та черниць і заявили, що “причащатимуть” відвідувачів шоколадними десертами і кавою. Щоправда, цими вихідними заклад працював лише на винос, у залі відвідувачів не приймали. Згодом у соцмережах кав’ярні почали закидати образу почуттів віруючих. Роман перепросив за те, що міг когось образити. І уточнив суть акції.

“Я особисто відповів на конструктивні повідомлення, які не містили персональних образ і погроз, і спробував пояснити дійсний сенс нашої акції, яка не мала нічого спільного із наругою над почуттями віруючих. Заклади громадського харчування уже вдруге за рік постають у медіа як головні “розплідники коронавірусу”, хоча, згідно із дослідженнями, на ресторани і кафе припадає від 1,5% до 5% заражень. І саме це я вважаю “полюванням на відьом”, яким свого часу займалися і щодо храмів різних віросповідань. Люди дотримуються або не дотримуються карантинних обмежень і при цьому не діляться на християн, мусульман, іудеїв чи буддистів. Вони діляться на тих, хто відповідально ставиться до здоров’я людей навколо, і тих, хто ні”, – написав він у Facebook.

Роман і Юля погодилися дати “Буквам” коментар, втім, оскільки їх не було у кав’ярні, ми спілкувалися в онлайні. Далі публікуємо їхній коментар щодо карантину вихідного дня.

Для нашого закладу субота і неділя – це 40% від виручки. У барах ця цифра може сягати 70-80%. Для операційного бізнесу (постачання, виробництво, маркетинг, збут – ред.) подібна ампутація дорівнює повільній смерті. Пройшов лише один вікенд, поки важко будувати якийсь прогноз на виживання. Ми готуємося до того, що подібні обмеження продовжать до кінця року, про що влада могла б сказати одразу, або й узагалі замінять локдауном. Крім роботи кав’ярні на грудень у нас були заплановані участі в різних гастромаркетах, які вже скасовані.

Скажемо чесно: ми нічого не очікуємо від держави. Карантин в Україні не перший місяць. Але ані адекватного діалогу, ані стратегії, ані хоча б своєчасної комунікації рішень – ми, як частина “індустрії гостинності”, не отримали. Оголошення карантину вихідного дня за три дні до його початку – це ляпас цілій сфері. І колеги у відчаї: вони списують зіпсовані продукти, викидають їх на смітник або роздають безкоштовно. Влада вирішує закрити кав’ярні та ресторани в суботу і неділю, але досі не може ефективно відслідковувати контактних осіб (людей, які контактували з хворими на COVID-19 – ред.), контролювати самоізоляцію тощо. І це дуже виснажує. Часом здається, що заклади громадського харчування – це такий собі цап-відбувайло.

Серед наших знайомих, які займаються ресторанним бізнесом, серед наших сусідів-кафе і ресторанів карантину вихідного дня дотримуються всі. Попри те, що ми обурені, ані ми, ані наше оточення не заперечує серйозність хвороби та інтенсивність її поширення. А історії з “Велюром” чи нічними клубами, які працюють попри обмеження, кидають тінь на цілу галузь, в якій працюють сотні тисяч людей. Ми знаємо, що у вихідні працювали мобільні групи перевірки, “таємні покупці” від поліції. Але, на нашу думку, влада закатала весняний кредит довіри до карантинних обмежень в асфальт. А ряд судових рішень про скасування штрафів плюс несправедливість у підході до обмежень, коли одним закладам можна працювати, а іншим – зась, повністю позбавила людей страху перед санкціями і покараннями.

Ми пережили попередній локдаун. Перші три тижні – це був шок. Нам довелося з нуля створювати кур’єрський сервіс без його оцінки та інвестицій. Довелося вигадувати нові й нові пропозиції. Ми розвозили брауні нашим клієнтам на велосипедах по всьому Києву самотужки. І таке враження, що з цього велосипеда ми досі не злізли. Довелося змінити модель оплати праці, засоби захисту і зменшення місць у залі – це реальність, до якої ми звикли.

Чесно – ми готуємося до локдауну. Так, це боляче, але може спрацювати. Це форсмажор, коли щодня у нас по +10 тис. виявлених хворих. І ще один локдаун міг би бути адекватною реакцією на це. Плюс локдаун, на відміну від карантину вікенду, міг би дати рестораторам можливість отримати кредитні відстрочки, домовитися про орендні канікули тощо.