З початком року країною прокотилася хвиля протестів проти підвищення тарифів на комуналку. Українці перекривали траси, блокували прохід чиновників до держустанов та називали нові тарифи “геноцидом народу”.

Тоді уряд пішов людям назустріч. 18 січня Кабінет Міністрів установив граничну ціну на газ, яка не має перевищувати 6,99 грн за кубометр. Але пільга має свій термін. Вже з 1 квітня постачальники знову можуть самостійно визначати ціну. Державна НАК “Нафтогаз України” більше не впливатиме на формування цін на газ для населення. Крім цього, зросли тарифи на електро- та теплоенергію, а також зникла пільга для населення на перші 100 кВт/год.

Такі умови у владі традиційно називають вимушеними кроками на шляху до лібералізації ринку. Мовляв, ці процеси успішно пройшли в таких країнах, як Німеччина, Франція, Угорщина та Польща. Тож і українцям варто ще трішки потерпіти, й тарифи обов’язково знизяться. Це заповітне зниження, згідно з розрахунком Кабміну, має настати завдяки конкуренції постачальників. Але чи працює ринок належним чином?

Тарифи на ЖКГ в Україні прямо пов’язані з вартістю природного газу та електроенергії. У тарифах на тепло витрати на природний газ займають близько 80%. Витрати на електроенергію сягають 30% у тарифах на послуги з водопостачання й водовідведення.

Реформа ринку в Україні розпочалася 2017 року, коли ухвалили Закон “Про ринок електроенергії”. Саме тоді в уряді Порошенка наголосили на тому, що тарифами в Україні буде керувати не держава, а попит і конкуренція. З 1 липня 2019 року в країні почав працювати новий ринок.

Що змінилося? З 1996 року ринок електроенергії України був, по суті, монополією. Всі генеруючі компанії продавали вироблену електроенергію державному підприємству “Енергоринок” за ставкою, встановленою Національною комісією з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Потім обленерго (постачальники електроенергії) купували електроенергію в “Енергоринку” й продавали її споживачам. Промисловість отримувала електроенергію за одним тарифом, а населення платило за іншим, субсидованим. У такій системі, що називається перехресним субсидуванням, низьку вартість електроенергії для населення компенсував бізнес.

Для чого була потрібна реформа?

По-перше, реформування енергетичного ринку було одним із зобов’язань України перед Європейським Союзом і умовою виділення 500 мільйонів євро фінансової допомоги. Країна зобов’язалась перейти від регульованих тарифів до ринкових цін шляхом розподілу інтегрованих енергетичних компаній, які мають відповідати за генерацію, розподіл і постачання електроенергії. Інакше кажучи, країна має покінчити з перехресним субсидуванням.

По-друге, в Кабміні наголошують, що ринкові ціни, а також нові умови закупівлі електроенергії зможуть створити справедливі ціни для всіх учасників ринку. Так, 1 січня 2019 року кожне обленерго було поділено на дві компанії: оператора системи розподілу (відповідає за трансформатори, лінії передач та інші комунікації) та компанію-постачальника (посередник між “Енергоринком” та споживачем).

Другий етап запуску ринку електроенергії ліквідував ДП “Енергоринок”. Держава має погасити заборгованість “Енергоринку”, яка становила 30,9 млрд грн на 31 серпня 2019 року. Але ніяких конкретних термінів погашення боргів уряд не встановлював.

Як працює ринок після ліквідації ДП “Енергоринок”?

Вироблену електроенергію тепер не скидають в “єдиний кошик” для подальшого розподілу між споживачами. Нею торгують на чотирьох майданчиках:

  • ринок двосторонніх переговорів — тут постачальник купуватиме електроенергію безпосередньо в електростанції за попереднім договором;
  • ринок на добу вперед — це біржа, де торгуватиму електроенергією, яку постачальники планують використати в наступну добу;
  • внутрішньодобовий ринок — це також біржа, де торгуватиму електроенергією, яку кінцевий споживач отримує в цю саму добу;
  • балансуючий ринок — сюди постачальники будуть звертатися, коли придбаної електроенергії на двох біржах виявиться замало. Наприклад, якщо виростуть обсяги споживання електроенергії в пікові сезонні періоди.

До 31 березня в Україні діє фіксована ціна для побутових споживачів на рівні 1,68 грн/кВт-год. Її встановлення пояснювалось тим, що ціна на електроенергію для побутових споживачів має формуватися на ринкових умовах. Але через це тариф для населення може різко зрости.

Як бачимо з інфографіки, навіть без урахування націнки постачальників ціна на електроенергію має скласти не менше 2,53 грн/кВт-год. Щодо конкуренції, то на етапах розподілу й постачання вона не може вагомо зменшити тариф. Доцільніше було це зробити регулятору в генерації, дбаючи про те, щоб ціни не були завищеними.

Що із “зеленою” енергією?

Інша проблема — “Гарантований покупець”. Державне підприємство з такою назвою з’явилося 2019 року як проміжна ланка між виробниками “зеленої” енергетики та споживачами. Згідно з новою моделлю ринку, “зелені” електростанції не беруть участь у торгах на майданчиках, які ми розглядали вище. Замість цього їх електроенергію купуватиме “Гарантований покупець” — і вже потім продаватиме споживачам за “зеленим” тарифом, який зараз в Україні один з найвищих у Європі.

За майже півтора року роботи борг “Гарантованого покупця” перед виробниками склав майже 29 мільярдів гривень. Його пропонували реструктурувати через підвищення з 1 квітня 2021 року тарифу на електроенергію з 293,93 грн за МВт/год до 316,08 грн. Одна з вагомих підстав для такого зростання ціни — включення в структуру “Укренерго” близько 1,5 млрд грн витрат, а також виплати відсотків за кредитами держбанків. У березні чиновники передумали. Але й досі питання залишається відкритим: яким чином будуть закриватися борги й чи не постраждають від цього гаманці українців?

Газові пертурбації

Наприкінці 2019 року НКРЕКП змінила порядок оплати доставки газу. З 1 січня 2020 року цю послугу прибрали із загальної платіжки за газ. Тепер різні компанії продають та транспортують газ. Гроші за газ отримує постачальник, а за доставку — газорозподільна компанія. Дві компанії — дві платіжки.

З моменту відкриття ринку для населення, що сталося 1 серпня 2020 року, державна НАК “Нафтогаз України” не впливає на формування ціни на газ для населення. Тепер кожен постачальник встановлює її самостійно та має публікувати її за п’ять днів до кінця поточного місяця, якщо вона змінюється на наступний. А “Нафтогаз” — лише один із багатьох постачальників.

Узимку ціна на газ традиційно зростає. Це не що інше, як сезонний фактор. Україна хоч і видобуває газ, але змушена його й імпортувати. Тож наші тарифи залежать від цін на світовому ринку, насамперед у Європі. Там вони зростають через низку факторів, зокрема через погодні умови, страйк газовиків у Норвегії, зменшення постачань скрапленого газу із США. Через останні дві обставини ресурсу на ринку стало менше, а попит тільки зростає. В Україні тариф на один кубометр газу в платіжках за грудень деяких постачальників сягав 10,8 грн.

Чому ціни на газ можуть зрости?

З другого місяця весни держава знову перестає регулювати ринок газу. Зараз квітневі тарифи на природний газ можна дізнатися тут. Поки переважна більшість постачальників намагаються втримати ринкову ціну в межах, встановлених Кабміном, — 6,99 грн. Лише кілька постачальників пропонують ціну від 8,2 грн до 8,8 грн.

Тож скільки нам доведеться платити за природний газ після повного переходу на ринкові ціни? На основі останніх даних за 2021 рік, структура тарифу буде такою.

Отже, ціна на газ може становити щонайменше 8,47 грн/кубометр. Конкуренція тут теж не допоможе значно знизити тарифи, бо вони формуються перш за все під час видобутку. Саме там важливо досягти справедливої ціни й продажу українського газу за справедливими для населення цінами.

Якщо ринок електроенергії досі не запрацював належним чином, то обрати нового газового постачальника можна вже, якщо ви вважаєте, що нинішній не є надійним або ціна на газ перевищує середню ринкову. Ознайомитися з усіма гравцями газового ринку в Україні та зробити вибір можна тут або тут. Чи надійний обраний постачальник та чи має ліцензію? Це варто перевірити в реєстрі НКРЕКП.

Якщо постачальник відповідає всім вимогам, треба надіслати заяву-приєднання до обраного підприємства. Це можна зробити на сайті постачальника, або ж можна надіслати йому відскановану чи сфотографовану заяву на електронну пошту. Треба пред’явити документ, що посвідчує особу, ІНН та документ, що посвідчує право власності на нерухомість.

Фіксований тариф, який діяв в Україні з 1 лютого до 31 березня, навряд вдасться повернути. Адже в МВФ вже занепокоїлись тим, що держава втручається в регулювання тарифів. На їхню думку, це пряме порушення меморандуму, в якому Україна взяла на себе зобов’язання щодо ринкового тарифоутворення на ринку природного газу.

Чому конкуренція буде означати підвищення тарифів?

Мейнстрімні політичні сили наголошують, в умовах приватизації та конкуренції підвищується ефективність. Але історія сектору електроенергії у Великій Британії показує протилежне. Є дослідження, які доводять, що через приватизацію та лібералізацію ціни на електроенергію не падають, а навпаки — зростають. Для створення конкуренції потрібно більше коштів, ніж для утримання традиційної монопольної системи, через витрати на залучення капіталу, маркетинг і рекламу, збереження клієнтської бази, встановлення обладнання тощо.

До того ж відповідальність активно перекладається на споживача. Той буде вимушений або щороку збирати папірці в пошуках вигіднішого постачальника з новими акціями та пропозиціями, щоб зекономити зайву копійчину, або платити більше за браком часу на бюрократичну тяганину.

Скільки доведеться переплачувати? Зараз це риторичне питання. Але можна навести приклад приватної компанії AGL — найбільшого постачальника електроенергії в Австралії. 24% від середнього рахунку за електроенергію для побутових споживачів йде акціонерам AGL у формі прибутку. Інакше кажучи, із середнього річного рахунку, який складає приблизно $1,855 для австралійського побутового споживача, $450 — це чистий прибуток, який отримують акціонери.

Не варто й забувати, що приватні компанії в таких умовах платять за маркетинг та рекламу. Знову ж в AGL кількість працівників сфери продажу та маркетингу зросла на 400% у 2016 році, коли почав працювати роздрібний ринок. Розкіш конкуренції більшість українців собі дозволити навряд чи може.

Чому дві лінії електропередачі не можуть існувати паралельно?

Електроенергія та газопостачання — результат роботи природних монополій. Вони виникають, коли є об’єктивні причини для того, щоб певні товари чи послуги виготовляла одна чи кілька компаній. Це продиктовано особливостями технологій виробництва та обслуговування споживачів. У таких умовах конкуренція небажана, бо через неї зростають витрати на виготовлення продукції. Природні монополії працюють за логікою економії від масштабу: що більше вироблено продукції, то менша її вартість. Прикладом є залізниці, трубопровідний транспорт, системи водопостачання тощо.

Електроенергія — це продукт, який не підлягає зберіганню. У цій галузі є чотири вертикально взаємопов’язані етапи виробництва: генерація, передача, розподіл і постачання електроенергії споживачам.

Генерація потребує великих капіталовкладень і значних коштів. Конкуренція тут теоретично можлива, але нераціональна через високу капіталомісткість сектору та різну структуру витрат залежно від типу генерації. Наприклад, розробка та будівництво атомних електростанцій дуже дорогі й можуть тривати до 10 років або більше. Враховуючи існування різних типів електростанцій та значну різницю в їхніх витратах, рівноважна ціна формується за річними витратами електростанцій із найвищими витратами.

Передача й розподіл електроенергії також дуже дорогі. Конкуренція в будівництві паралельних ліній електропередачі абсолютно нераціональна.

Важливо також розрізняти передачу та розподіл. Передача здійснюється по високовольтних мережах національної енергетичної компанії “Укренерго”, тоді як розподіл — по низьковольтних регіональних і місцевих мережах. Ключовим тут є питання, наскільки переваги від впровадження конкуренції у сфері генерації перевищують збитки, пов’язані з втратою координації між генерацією та передачею.

Цікава ситуація з регіональними розподільчими компаніями. Вони отримують електроенергію в точках національної системи передач і зменшують високовольтність через систему трансформаторів до рівня, необхідного для промислових і побутових споживачів. Ця система електропередачі потребує постійної координації дій генераторів і операторів мереж, щоб підтримувати рівновагу попиту та пропозиції на електроенергію. Однак тут, на відміну від оператора системи передачі “Укренерго”, розподільчі компанії перебувають у приватній власності, а саме — в руках олігархів. Наприклад, 2019 року ДТЕК Ахметова купив 68% акцій “Одесаобленерго” та майже 94% “Київобленерго”.

Серед власників обленерго: Ігор Коломойський, Костянтин Григоришин, Олександр Бабаков, Ігор Суркіс та інші. Водночас природні монополії підлягають регулюванню незалежно від форми власності — державної чи приватної. Отже, необхідно враховувати, що завищені ціни чи недостатня якість послуг можливі з дозволу регулятора.

Отже, яким має бути справедливий тариф для населення?

Передусім він не має набагато перевищувати собівартість електроенергії чи газу. В країнах із лібералізованим ринком електроенергії та газу ціна завищена. Це пов’язано і з приватизацією, і з тим, що регулятор не дбає про інтереси споживачів.

Природні монополії в руках держави мають менше мотивації завищувати ціни, ніж приватні компанії, які повинні виплачувати дивіденди акціонерам і відсотки кредиторам. Приватні компанії не є прозорими й через комерційну таємницю. Якщо собівартість атомної електроенергії публікується у звіті державного “Енергоатому”, то собівартість теплової електроенергії, більшість з якої виробляється на ТЕС приватної ДТЕК, засекречена.

Зрештою, необхідно все ж враховувати, що держкомпанії— це не рецепт успіху за замовчуванням. Природні монополії в державній власності без нагляду й прозорості, підбору керівництва з представників споживачів та стимулювання з боку регулятора не обов’язково будуть діяти в інтересах споживачів.

Статтю підготовлено на основі Дослідження про альтернативи у тарифній політиці в Україні.