#Букви публікують переклад матеріалу The Wall Street Journal.

У філармонії в Маріуполі сцена вже майже готова до “вистав” на ній цієї осені – окупанти представлять Росію як визволителя міста, яке вона захопила три місяці тому.

Там, де раніше стояв рояль, встановили металеві клітки для українських військовополонених, які захищали промислове портове місто. Тепер нові можновладці Маріуполя звинувачують українських захисників у знищенні міста.

На сцені Маріупольської філармонії спорудили клітки для утримання полонених українських військових, яких судять за нібито військові злочини.
ФОТО: МАРІУПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА/REUTERS

“Слухання відбуватимуться в головній аудиторії, і військових злочинців поведуть туди залізним коридором”, — сказав у нещодавній трансляції репортер відділу пропаганди російських військових.

Трибунал, який, як очікується, розпочнеться цього місяця, є центральною частиною російських зусиль представити Маріуполь у новому образі, який відображає її наратив вторгнення: що Москва звільняє Україну від жорстоких націоналістів.

Російська сторона заявила, що не буде відбудовувати інші менші міста на сході України, які стояли на шляху її просування та були зруйновані під час бойових дій. Але Маріуполь має особливу цінність для обох сторін, стратегічно і символічно.

Для України – це місце героїчної боротьби тисяч військових у спробі захистити квітуче українське місто від ворога, що має чисельну перевагу.

За словами росіян, вони наводять тут природний лад, прикрашаючи руїни будівель своїм триколором.

Робітники ремонтують площу перед обгорілим фасадом Драмтеатру, на який російські літаки скинули дві 500-кілограмові бомби у березні, згідно з даними правозахисної організації Amnesty International, убивши невідому кількість людей, які шукали притулку всередині. Москва свою відповідальність заперечує.

Призначений Росією “мер” міста запропонував змусити українських військовополонених відновити Маріуполь, але відмовився від цієї ідеї, оскільки міжнародні конвенції це забороняють.

Зараз Росія прагне продемонструвати, що вона може покращити матеріальний добробут жителів і відновити якусь нормальну ситуацію. Чим більше мирних жителів залишається в Маріуполі, тим більше Росія зможе претендувати на легітимність. Це також ускладнило б будь-які майбутні українські спроби повернути місто.

Зусилля Москви стикаються з реальністю, згідно з якою, за оцінками Організації Об’єднаних Націй, у битві за місто було пошкоджено або зруйновано близько 90% житлових будинків. Інфраструктуру Маріуполя та величезний металургійний завод, який був економічно основою міста, також зруйновано. Усунення збитків коштуватиме не менше 14 мільярдів доларів, кажуть українські чиновники.

Російські чиновники, які відвідували місто в останні місяці, тріумфально позували серед руїн, обіцяючи відбудувати місто. У липні президент РФ Володимир Путін схвалив 100-сторінковий генеральний план реконструкції, в якому визначив пріоритети до 2040 року. Деякі чиновники вказали на Грозний, місто, яке Росія знищила, а потім відбудувала в Чечні, як приклад світлого майбутнього Маріуполя.

У глибинах міста підрядники з Росії почали зносити зруйновані будівлі та збирати модульне житло. Тривають роботи з відновлення електроенергії та інших базових послуг, а російські сапери розміновують території.

Новий “мер” обіцяв, що водопровід буде полагоджено до кінця липня, але багато жителів й досі набирають воду з колодязів чи калюж. У місті, яке до лютого було одним із провідних із темпів розвитку в Україні, встановлення світлофора минулого місяця назвали великим досягненням.

Тривають роботи з відновлення електропостачання та інших послуг.
ФОТО: AFP/GETTY IMAGES

Обіцянки компенсації за пошкоджене житло досі не здійснилися. Місцева влада сказала мешканцям, що треба чекати комісії з Москви чи Санкт-Петербурга.

Це драматичний поворот долі для Маріуполя, активний розквіт якого розпочався з 2014 року. Того року Україна прогнала підтримувані Росією сили, що ненадовго захопили владу в межах вторгнення на схід України, після чого урядові лідери та підприємці закачали інвестиції в місто.

Воно процвітало, на відміну від сусіднього міста Донецька, охопленого насильством і злиднями. Донецьк став столицею керованої Москвою квазідержави, відомої як Донецька Народна Республіка.

“Ми будували інший світ, кращий світ — європейське місто”, — сказав мер Маріуполя у вигнанні Вадим Бойченко. “Вони заздрили цьому”.

За словами Бойченка, швидкий розвиток знизив проросійські настрої в Маріуполі приблизно до 30% напередодні вторгнення. Але ті, хто раніше підтримував Росію, вітали реванш окупаційних сил. “Вони готувалися до цього всі ці вісім років”, – сказав він. “Це їхня помста”.

Новий мер був призначений за кілька тижнів до того, як у травні президент України Володимир Зеленський наказав бійцям, які трималися в бункерах під гігантським металургійним заводом “Азовсталь”, здатися.

Ці бійці були, в основному, з полку “Азов “, частини Національної гвардії України, яка спочатку була створена як добровольче об’єднання у 2014 році для підтримки ослаблих Збройних сил країни.

Російські пропагандистські канали висвітлювали великий контингент націоналістів у підрозділі та його командира Андрія Білецького, який очолював полк, мовбито ті сповідували неонацистські ідеї. Пізніше того ж року полк був інтегрований до Національної гвардії, а Білецький залишив посаду командира полку у 2016 році.

Коли битва за місто затихла, уцілілі жителі вилізли з підвалів і знайшли своє місто понівеченим, а тіла – розкиданими на вулицях. Після місяців бомбардування багато хто просто відчув полегшення, що все закінчилося, і вдячні за допомогу з будь-якого боку.

Російські організації прибули з їжею, водою та інформацією для людей, які були значною мірою відрізані від зовнішнього світу, оскільки мережі мобільного зв’язку були зруйновані в перші дні облоги. Величезні екрани, встановлені в автобусах, транслювали жителям російську версію війни, коли вони чекали в черзі за пакетами допомоги.

Дехто привітав новий порядок, який поставив місцевих членів головної проросійської опозиційної партії України керувати міською радою.

“Ми не дамо нікому, зокрема – нашим ворогам, сумніватися в тому, що тут постане чудове російське місто-курорт”, – заявив новий “мер” Костянтин Іващенко, який раніше очолював комбінат “Азовмаш”.

Щонайменше дві третини із 450 000 жителів міста втекли під час і після битви. Багато з тих, хто залишився – люди похилого віку. Щоб нейтралізувати будь-яку загрозу з боку населення, що залишилося, нова влада перевірила їхні особи та допитала їх, затримавши усіх, хто так чи інакше міг представляти загрозу.

А потім почалися роботи з очищення.

Влада залучила жителів до підмітання вулиць та викопування останків тисяч земляків, похованих під уламками зруйнованих будівель або в імпровізованих могилах по всьому місту. “Принаймні запах трупів зник”, — сказала у телефонній розмові вчителька, яка залишилася в Маріуполі.

У Маріуполі скрізь сцени розрухи.
ФОТО: AFP/GETTY IMAGES

Зразки ДНК були взяті та додані до бази даних, щоб зниклих людей можна було знайти в майбутньому, повідомила влада.

Прийнятий у липні генплан визначає будівництво нового кладовища як пріоритет розвитку Маріуполя. Через щонайменше 22 000 людей, убитих під час нападу Росії, наявні кладовища переповнені.

Головна мета – забезпечити житлом населення до настання зими. На допомогу привезли будівельників з Росії.

За кілька тижнів виросло кілька п’ятиповерхових будинків. На вулиці Купріна матеріалізувався цілий житловий комплекс із дитячим майданчиком, паркінгом та тренажерами.

Його розташування на західній околиці міста — найближче до лінії фронту з українськими силами — викликало у деяких мешканців підозру, що воно призначене для захисту від будь-якого майбутнього наступу на Маріуполь. У будь-якому разі, за словами мешканців, замінено лише частину пошкодженого житлового фонду.

Українські чиновники очікують нового відтоку з міста, коли температура почне падати. Місцеві чиновники у вигнанні також неодноразово попереджали про спалах холери.

Проректор Маріупольського державного університету Тетяна Марена виїхала в травні, але в липні повернулася до рідного міста на кілька тижнів, щоб відвідати родичів і доставити ліки, яких у місті вже немає.

Вона трималася якомога далі від свого старого кампусу, кажучи, що не хоче зустрічати п’ятьох колег, які приєдналися до нового факультету і нещодавно були помічені на спільному фото з міністром вищої освіти Росії Валерієм Фальковим.

Вона сказала, що бачила мало доказів реконструкції, за винятком будівельних риштувань навколо концертного залу. І їй було боляче бачити, як деякі люди з радістю реагують на спроби відновити основні послуги.

“Росія знищила наше місто, знищила наші життя, і ми маємо радіти, що вони постачають нам воду?” – запитала вона.

Москва та Санкт-Петербург пожертвували книгами та автобусами, оскільки робітники поспішали відновити достатньо шкіл для 15 900 дітей. Саме така їх кількість, за оцінками Росії, залишилися в Маріуполі. Більшою проблемою була нестача вчителів.

Три школи звернулися до однієї вчительки з пропозиціями про вищу зарплату, ніж вона отримує від Міністерства освіти України, де вона проводить онлайн-уроки, але вона не змогла співати гімн Росії. Однак багато її колег погодилися. “Я не звинувачую їх”, – сказала вона. “Або це, або розчищення завалів”.

Перед зруйнованими будівлями мешканці облаштували імпровізований ринок.
ФОТО: AFP/GETTY IMAGES

Незрозумілою є доля металургійного заводу “Азовсталь”, який разом із заводом імені Ілліча забезпечував для міста 40 тисяч робочих місць. Російський генеральний план передбачає кілька варіантів, зокрема перетворення “Азовсталі” на рекреаційний заклад з музеєм і меморіалом перемоги Росії.

Сталевий магнат Рінат Ахметов, який є власником обох заводів і найбагатшою людиною України, заявив польській газеті, що докладе всіх зусиль, щоб відбудувати їх, “коли над Маріуполем знову замайорить український прапор”.

Проте всередині міста сподівання на те, що український контроль буде відновлено незабаром — якщо взагалі буде — слабшають. За словами колишніх мешканців, бойовики Донецької народної республіки комплектують блокпости, а їхні родини відпочивають на пляжах міста.

Василь Пікуз покинув місто після того, як відмовився залишатися на посаді директора філармонії. “Це новий Маріуполь”, — констатував він.