«Чому досі ніхто не покараний за убивства на Майдані» – одне з найпопулярніших запитань в суспільстві. Оскільки за 6 років, які минули з моменту розстрілу людей на Інститутській, очевидних зрушень у цій справі не видно. Натомість, на загал відомо, що більшість бійців спецпідрозділу «Беркут» втекли або на окупований півострів Крим, або до Росії. Люди, які могли віддавати їм накази, також перебралися до РФ.

Здавалося б, судити вже й нема кого. Втім, 4-й рік Святошинський райсуд розглядає справу 5 колишніх екс-беркутівців, яких звинувачують у вбивстві людей на Інститутській. І він майже на фінішній прямій – лишилося допитати кількох свідків, самих обвинувачених і влаштовувати дебати. Після яких буде вирок. За оцінками учасників суду, на все це потрібно приблизно пів року. Тобто вже всередині літа 2020-го ми могли б отримати рішення у найбільш важливій судовій справі Майдану. Проте цього може й не відбутися. Через обмін полоненими. Ранок 20 лютого 2014-го став поворотним моментом для сучасної української історії. Після двох днів протистояння з силовиками в урядовому кварталі  протестувальників витісняють на Майдан Незалежності. Активісти, які виступають проти режиму Віктора Януковича, втрачають контроль над вулицями Інститутською та Грушевського. Їх вибивають з Європейської площі. Під час «антитерористичної операції» намагаються зачистити й  сам Майдан, але в результаті згорає Будинок профспілок. Протестувальники ж відбиваються. Палять автомобільні шини. Ганчір’я. Дерево. Загалом все, що може горіти. Вогонь і дим дають їм бодай якийсь захист від силовиків. Мітингарі попереджають однин одного про снайперів, які нібито працюють з боку  силовиків. Час від часу лунають постріли з вогнепальної зброї.

Приблизно о 5:30 20 лютого активізується стрілянина з обох боків. Смертельні поранення отримують боєць внутрішніх військ та службовець чернігівського «Беркуту». Трохи більше  ніж за три години – о 8:53 – силовики почнуть відступ з Майдану. За ними вгору рушають протестувальники. Два водомети намагаються зупинити рух натовпу, але марно. Силовики починають стріляти з вогнепальної зброї.

Фото Лівого берега

Приблизно о 8:58 смертельне поранення свинцевою картеччю отримує Олександр Балюк – він стає першим загиблим з майже 50 мітингувальників. Попри стрілянину, люди продовжують рухатися Інститутською вгору. Водночас біля Жовтневого палацу з’являється «чорна рота Беркуту» – спецпризначенці у чорній формі із жовтим скотчем на рукавах одягу. Вони ведуть вогонь по протестувальниках, поки з Майдану відступають Внутрішні війська (ВВ).

Вже о 9:12 «чорні» займають верхню терасу і площу перед Жовтневим. Стріляти не припиняють. Гинуть ще 10 мітингувальників. Разом із ними вбито ще двох силовиків – старшого сержанта Миколу Симисюка та лейтенанта патрульно-постової служби Сергія Михайловича.

«Терміново потрібен медик! До Будинку профспілок! Потрібні швидкі й реанімації до Майдану! Хто нас чує і стежить! На Інститутську медик!» – кричать зі сцени Майдану.

Тим часом бійці ВВ продовжують відступати. За ними йде і «Чорна рота». Гине ще 9 протестувальників. Серед них і наймолодший – 17-річний Назар Войтович. Силовики, між тим, відходять за бетонну барикаду на розі вулиць Інститутської та Ольгинської. Стрілянина продовжується. З 9:28 по 9:29 силовики вбивають ще сімох протестувальників. Попри це майданівці продовжують рухатися вгору Інститутською. Зі зброї у них хіба палиці. Вони прикриваються дерев’яними й металевими щитами, залишками жерстяних парканів. Намагаються врятувати поранених і винести убитих, які лежать просто неба.

З 9:30 до 11:28 вбивають ще 19 людей. Більшість – на невеличкому клаптику землі, між кількох дерев навпроти готелю «Україна». Останнім убитим 20 лютого стане киянин Володимир Мельничук – свою кулю він отримує біля входу до Жовтневого палацу, на заході сонця, о 16:45. Ще кілька протестувальників від отриманих поранень помре згодом.

Вже ввечері, о 22:00 у Верховній Раді збирається 239 народних депутатів, які голосують за виведення силовиків з Києва. Наступного дня з України втече Віктор Янукович.

Суд на 4 роки

Сергій Зінченко. Павло Аброськін. Сергій Тамтура. Олег Янишевський. Олександр Маринченко. Це імена колишніх спецпризначенців, яких прокуратура звинувачує у причетності до масових розстрілів у центрі Києва. Першими затриманими з цієї п’ятірки стали Зінченко та Аброськін. Вони потрапляють до слідчого ізолятора на час розслідування у 2014-му разом зі своїм командиром – Дмитром Садовником.

Втім, вже восени Печерський районний суд змінює останньому запобіжний захід і відправляє Садовника під домашній арешт. А вже за кілька днів він зникає. Його оголошують в розшук. Згодом Печерський суд заявляє, що не може сформувати колегію суддів для розгляду справи по суті. Тож її долю має вирішити Апеляційний суд Києва. І весною 2015-го він направляє одну з найважливіших справ Майдану до Святошинського районного суду. Очільником у справі стає Сергій Дячук. Там же формують суд присяжних і зачитують обвинувальний акт – документ, в якому слідство викладає суть обвинувачень: Зінченка й Аброськіна підозрювали у вбивстві 39 мітингувальників. Колишні “беркутівці” показань у  суді не дають, лише заявляють про свою невинуватість.

Починаються перші допити потерпілих. Свої свідчення дають родичі убитих на Інститутській. Вони описують, як і чому їх рідні поїхали на Майдан, коли востаннє виходили на зв’язок. Найважче їм даються розповіді про загибель своїх близьких та про пошук фото і відео, які допомагали з’ясувати, як і де це відбувалося. Ці ж записи переглядають на проєкторі в залі суду.

Адвокати екс-беркутівців заявляють: вони не доводять вини їх підзахисних. Адже неможливо зрозуміти, хто саме стріляє (обличчя силовиків закриті балаклавами). Згодом потерпілі і їх адвокати приносять відео, на якому нібито зафіксовано пересування Аброськіна: людина на записі рухається вздовж Жовтневого палацу і час від часу робить постріли в бік протестувальників. Нібито впізнати колишнього беркутівця вдалося завдяки балаклаві, яка не до кінця закривала обличчя – було видно не лише очі, але й ніс. Це відео долучили до матеріалів справи.

Так само, як і відеосинхронізації від волонтерів із групи «Таліоніс»: активісти збирали всі можливі відеозаписи розстрілів на Інститутській, де були зафіксовані убивства протестувальників. Групували та синхронізували їх за астрономічним часом. Тому ці відео дали змогу  не лише встановити місця поранень і смертей людей, але й  час, коли це відбулося.

Поки у Святошинському суді починалися засідання, в Харкові затримали трьох екс-беркутівців, яким також висунули підозри у вбивстві протестувальників на Інститутській. Цими силовиками були Тамтура, Янишевський і Маринченко. Загалом же слідство стверджує, що до розстрілів на Інститутській причетні 26 бійців «Чорної роти»: п’ятеро з них поки що на лаві підсудних, двоє – убиті 20 лютого 2014-го, ще 18 – втекли до Росії або на окупований півострів Крим. За інформацією слідства, частина з них отримала російське громадянство, частина – посвідки на проживання в РФ.

Оскільки правоохоронці затримали нових підозрюваних, щодо них почали окреме розслідування. Його взимку 2016-го об’єднали з тим, яке вже розглядав суддя Дячук. Весь процес довелося починати з самого початку. Тобто із зачитування обвинувальних актів. Щоправда, тепер звинувачення були значно серйозніші: йшлося про вбивство 48 мітингувальників, поранення ще 80-ти. Також з’явилося обвинувачення в тероризмі – у діях силовиків слідчі побачили спробу залякати протестувальників. Очікувано, колишні силовики заявили про свою невинуватість. А показання погодилися дати лише під кінець судового процесу.

Власне, за понад 3 роки засідань у справі про розстріли на Інститутській відбулося кілька важливих речей. Перша – прокурорам, адвокатам і потерпілим вдалося разом встановити час і місця загибелі 48 протестувальників. Поки тривали судові засідання, слідчі знайшли зброю, з якої стріляли силовики 20 лютого – її намагалися втопити в одному із ставків Голосіївського району Києва. Це дало змогу провести додаткову балістичну експертизу, яка показала, що з автоматів, закріплених за частиною обвинувачених, справді стріляли 20 лютого і, можливо, вбили кількох людей.

Щоправда, ці дані суперечили попереднім експертизам. Аби усунути всі неточності із попередньої балістики, суд призначив ще одну. Це сталося влітку 2016-го. Тривала вона аж до осені 2019-го. І лише нещодавно в суді почали зачитувати результати цього дослідження. В цьому ж суді встигли допитати колишнього президента Віктора Януковича. Який, очікувано, не надто добре пам’ятав події 20 лютого.

Загалом, за час судових засідань у цій справі суд встиг заслухати 130 потерпілих – це родичі убитих і поранені на Майдані – всі, хто має статус «потерпілий» у цьому кримінальному провадженні. Також мали допитати десь  100 свідків: по 50 людей від державного обвинувачення і захисту екс-беркутівців. Загалом на допит кожної групи відвели 3-4 місяці. Крім того, в суді встигли продивитися десятки годин відео і гігабайти фотографій. Самі ж засідання відбувалися раз/двічі на тиждень. Прокурори й слідчі управління спецрозслідувань ГПУ (було відповідальним за розслідування справ Майдану, віднедавна – розформоване) у коментарях ЗМІ зазначали, що  в порівнянні  з іншими «майданівськими» судами, де засідання відбуваються раз на місяць, а то й раз на три місяці, Святошинський суд просувається найбільш активно. І є одним з найрезультативніших.

Дух «грузинських снайперів» Майдану

Очікувано, що захист Зінченка, Аброськіна, Янишевського, Тамтури, Маринченка доводить їхню невинуватість. Від початку мова йшла про те, що їх підзахисні взагалі не перебували там, де стріляли 20 лютого 2014-го. Потім заговорили про те, що обвинувачені просто не стріляли. Паралельно із цим, адвокати силовиків намагалися довести суду, що мітингувальники із щитами і кийками, які підіймалися Інститутською, «становили загрозу» для озброєних автоматами спецпризначенців. Навіть тоді, коли протестувальники не намагалися рухатися далі залишків власних барикад, стояли до «Беркуту» спиною і намагалися винести поранених.

Ще пізніше адвокати колишніх беркутівців почали говорити про озброєних майданівців, які нібито пересувалися Інститутською. На підтвердження цього вони показували кілька фотографій майданівців, в руках яких і справді була зброя: кілька рушниць, одна з яких схожа на пневматичну, а інша – на мисливський карабін.

Приблизно в цей же час адвокати заговорили про «снайперів Майдану» – людей, які нібито з готелю «Україна» стріляли і в силовиків, і у протестувальників. Щоправда, результати все тих же слідчих експериментів і балістичних експертиз свідчать: у готелі не існує приміщення, з якого можна було б вести такий вогонь. Утім, адвокати екс-беркутівців час від часу повертаються до цієї історії. Більше того – вони зауважують, що ці невідомі «снайпери» нібито підпорядковувалися колишньому президентові Грузії Міхеїлу Саакашвілі.

Можна припустити, що ці тези з’явилися після італійського проросійського пропагандистського фільму «Україна. Приховані істини». В ньому впродовж 20 хвилин розповідають про «третю силу» Майдану. Нібито снайпери заявляють: «Це було на світанку (в цей час для ілюстрації демонструють захід сонця над Майданом 20 лютого 2014-го), нам наказали стріляти. І в міліцію, і в демонстрантів. Без різниці. Стріляли з готелю «Україна». Натомість слідство не знайшло підтверджень цих слів.

«Там (у фільмі – ред.) названі троє грузинів, які кажуть, що вели стрільбу. Вони прибули до України в січні й перебували в готелі «Україна». Перевірка засвідчила, що вони не  лише в цьому готелі не були, а й узагалі на територію України не заїжджали», — заявив у 2017-му керівник Управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк журналістам під час однієї з прес-конференцій. І додав, що слова «снайперів» про стрілянину в правоохоронців і протестувальників не збігаються з висновками експертиз та слідчих експериментів.

Попри це суд погодився на їхній допит, оскільки хотів почути їхню версію подій. Це сталося наприкінці 2017 року. Спеціально для цього навіть направляли запит на міжнародну правову допомогу до Вірменії. Проте виявилося, що їх немає на території цієї країни. На початку цього року в коментарі українським журналістам Горбатюк розповів, що аналогічні запити надсилалися до  Італії та Грузії. Але і там «снайперів» не знайшли. Наступного разу «снайперів» просили допитати весною 2019-го. Цього разу вони нібито були на території Білорусі. Але суддя Дячук відмовив обвинуваченим та  їх адвокатам у такому проханні.

Всі на обмін

Приблизно восени цього року Святошинський райсуд Києва почав допитувати свідків захисту. Після цього учасники судового процесу мали подати свої уточнення і зауваження, потім мали б завершити із дослідженням матеріалів справи (фото, відео, документи, експертизи тощо які не встигли оглянути за майже 4 роки). Після свої свідчення мали б дати обвинувачені екс-беркутівці. А далі нас очікували б судові дебати (виступи адвокатів і прокурорів), після чого суд мав піти в нарадчу кімнату писати вирок. І адвокати, і прокурори, і представники потерпілих під час особистих розмов зазначали: аби дійти до цього моменту, потрібно приблизно пів року. Максимум – рік.

Євгенія Закревська

Цей вирок мав би стати першим справді важливим для справ Майдану. Оскільки б суд підтвердив або спростував звинувачення п’ятьох колишніх силовиків у низці злочинів: убивства, замахи на вбивства, терор тощо. Це б стало доконаним фактом. І надалі саме цей документ можна було б долучати до інших судових проваджень, у яких фігурують ті ж самі події. Наприклад, мова про справу Януковича щодо його вчинків і наказів з 18 по 20 лютого. Об’єктивно, це могло б зекономити щонайменше 4 роки часу. Адже доведений раніше злочин не потрібно доводити в іншому суді повторно. До всього, вирок у цій справі був би прецедентом. Адже фактично він міг підтвердити виконання злочинних наказів силовиками. І останні могли б отримати за це реальне покарання.

Але цього може не відбутися. Два тижні тому з’явилися чутки про можливий обмін колишніх беркутівців на українських громадян, яких у підвалах утримують сепаратисти з ОРДіЛО. Згодом цю інформацію українським журналістам підтверджували джерела, наближені до судового процесу. Йшлося нібито навіть про те, що прізвища обвинувачених у масових розстрілах є у затверджених списках на обмін.

Проте був один нюанс – незавершений суд. За українськими законами, ми можемо віддати обвинувачених у злочині лише після того, як вони отримають свій вирок. Після цього їх може помилувати президент і включити до групи обміну. Власне, так відбувалося під час попередніх обмінів. Утім зі справою про розстріли на Інститутській є нюанс: вирок до Нового року фізично неможливий. Тож  існує інший шлях, більш сумнівний: з підозрюваних знімають запобіжні заходи і вони, як вільні люди, можуть перетнути кордон країни. Чи з’являтимуться вони надалі  в суді – питання риторичне.

Станом на 27 грудня троє колишніх беркутівців сидять у СІЗО – Зінченко, Аброськін та Янішевський. Їх колега Тамтура з жовтня цього року під нічним домашнім арештом (тобто він має бути вдома не пізніше 22:00). А Маринченко віднедавна – з 19 грудня, коли всім обвинуваченим продовжували дію запобіжних заходів – під цілодобовим домашнім арештом, і  не має права залишати межі житла, де він прописаний. За інформацією наших джерел, ще на початку цього тижня керівництво Генпрокуратури хотіло змінити запобіжні заходи всім п’ятьом.

Родичі загиблих

Для цього прокурори, які представляють державне обвинувачення у Святошинському райсуді, мали подати відповідне клопотання. Але вони цього не зробили. І заявили, що жодних підстав для зміни запобіжних заходів не існує. Проте лишався варіант з апеляційним судом і оскарженням продовження дії запобіжних заходів. Адвокати колишніх силовиків вимагали випустити своїх клієнтів на свободу. Всіх без винятку. Хоча і прокурори, і представники потерпілих заявляють: оскаржувати домашні арешти неможливо.

Судове засідання почалося вдень 27 грудня й затяглося до вечора. Від початку прокурори заявили, що вони в очі не бачили апеляційних скарг адвокатів екс-беркутівців, відтак вони навіть не знають, що саме оскаржується і яка для цього подана аргументація. Тож вони просили перенести судове засідання на інший день – аби мати час для підготовки своєї позиції. До судового процесу також долучилися й потерпілі. Ті, які встигли приїхати до Києва.

Їх представник Євгенія Закревська в суді заявила: «Я дізналася про засідання за 16 годин до його початку, ввечері 26 грудня. За цей час я навіть не всім своїм потерпілим встигла додзвонитися й попередити їх. А це близько 30 людей». Вона також просила відкласти засідання, аби всі її клієнти могли приїхати в суд. Або щоб київська апеляція бодай організувала для них відеоконфренецію. Крім того, вона просила видати всім на руки копії апеляційних скарг, аби кожен потерпілий міг з ними ознайомитися. Проте головуюча суддя Васильєва всі клопотання відхилила. Окрім прохання надати матеріали для ознайомлення. Скидалося на те, що суддя налаштована на швидке засідання.

Вже у процесі судового розгляду Генеральна прокуратура раптово вирішила замінити прокурорів, які працюють над справою про розстріли на Інститутській більше ніж  4 роки й раніше нарікань не викликали. І для цього прислала нових людей, які, за попередньою інформацією, хоч і входять у «департамент процесуальних керівників Майдану» (процкерівник – прокурор, який наглядає за дотриманням законів під час розслідування – ред.), але із майданівськими розслідуваннями справ не мали. З собою вони принесли постанову за підписом генпрокурора Руслана Рябошапки. Але оскільки її оформили з помилками, суд дозволив працювати двом групам прокурорів одночасно.

Адвокати беркутівців

Цікавим став той факт, що новоприбулих обвинувачені екс-беркутівці, які брали участь у  засіданні через відеоконференцію із СІЗО, назвали «об’єктивними». Хоча до цього моменту вони нібито ніколи не перетиналися. Плюс нові прокурори, на відміну від своїх попередників, в усьому погоджувалися з адвокатами обвинувачених у масових розстрілах.

Представники потерпілих намагалися оголосити їм відвід. Зокрема через сумніви у тому, що новоявлене держобвинувачення встигло прочитати багато томів справи. Проте судді на це не погодилися. Тоді потерпілі спробували відвести суддів. Нібито через здійснення на неї тиску і впливу – але й тут Феміда була проти. Врешті, суд взяв перерву до 10 ранку 28 грудня. Так і не перейшовши до розгляду апеляційних скарг.

Власне, представники потерпілих припускають, що така поспішність в апеляційному суді цілком може бути пов’язана з майбутнім обміном полонених, який має відбутися, за попередньою інформацією, 29 грудня. Хоча і «стара» група прокурорів, і адвокати потерпілих наполягають: якщо влада хоче обмінювати підозрюваних у масових розстрілах на Інститутській – варто дочекатися вироку, аби не втрачати чотирьох років роботи десятків і сотень людей. Якщо ж колишніх силовиків таки обміняють, наразі не зрозуміло, як це позначиться на справі про розстріли на Інститутській, яка фактично перебуває на фінішній прямій. Адвокати екс-силовиків на ці питання не відповідають і просять не «поширювати домисли». Так само поки мовчать і прокурори.