Зміни в медичній системі країни неможливі без змін в її підґрунті – кваліфікації лікарів. Від того, що знає і вміє медик, залежить життя та здоров’я популяції. І чим більше медиків мотивовані до нових знань, тим довше й краще живуть їхні пацієнти. У медицині чи не щодня трапляються якісь відкриття. Тому медична професія належить до регульованих, тобто лікарі мусять постійно навчатися, підвищувати свій рівень, а держава це контролює. Проте, як і в багатьох інших сферах, в Україні цей контроль став формальністю. Медичні курси в закладах післядипломної освіти переважно не давали нових знань, тож лікарі просто відбували їх, як повинність, а справжнє підвищення кваліфікації залишалося лише на їхній совісті.

Разом із медреформою в 2018 році почалися зміни в професійному розвитку лікарів. Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) повністю змінило правила: тепер лікарі мають навчатися постійно і можуть це робити на тих курсах, які оберуть самі, хоч українських, хоч міжнародних. За це їм нараховуються бали. І все, більше ніякої бюрократії. Розгортання цієї системи перейшло в спадок наступникам – міністерству Максима Степанова. Наступники вирішили внести свої покращення, і є занепокоєння, що ці зміни можуть серйозно нашкодити ринку провайдерів освітніх послуг. А, відповідно, й лікарям і пацієнтам.

Як вдосконалювалися лікарі в традиційній постсовєцькій системі

До 2018 року в Україні діяла система післядипломної освіти з атестацією лікаря кожні п’ять років. Перед атестацією лікар мав пройти обов’язковий місячний курс лекцій в державному освітньому закладі. Як пояснює Младена Качурець, колишня заступниця міністра охорони здоров’я, а тепер директорка департаменту з навчання персоналу медичної мережі «Добробут», путівки на ці курси видавали тільки академії післядипломної освіти через департаменти охорони здоров’я у межах державного замовлення. Тому навіть не всі лікарі могли їх отримати. Решта мала заплатити за це, бо не атестуватися лікар не може.

«Єдина можливість підтвердити кваліфікацію перед державою – піти в державний заклад післядипломної освіти й прослухати там якийсь курс. Деякі курси були якісні, але переважно, за відгуками лікарів, це нецікава і застаріла інформація, конспекти не мінялися з п’ятирічки в п’ятирічку, відповідно, лікарі нічого нового там не отримували. Натомість ті, хто хотів професійно розвиватися, робили це за свої гроші, але це їм ніяк не зараховувалося. Можна було поїхати на конференцію зі спеціального реєстру МОЗ, але це не давало суттєвих балів», – розповіла пані Качурець.

Що змінила реформа і хто від цього виграв

Щоб це змінити, МОЗ розробив систему безперервного професійного розвитку (БПР) лікарів, у березні 2018 року Кабінет міністрів затвердив її постановою номер 302. Лікарям більше не треба відбувати місячні курси раз на п’ять років. Натомість вони мають навчатися щороку потрохи: слухати лекції, семінари, відвідувати тренінги – на свій розсуд. За це вони отримують бали – за рік треба набрати щонайменше 50.

«Ми розширили перелік надавачів освітніх послуг, яких держава визнавала на атестації. Якщо раніше лікар міг піти лише в заклад післядипломної освіти, то після 2018 року він міг обрати майстер-класи приватних організацій, ті самі заклади післядипломної освіти, поїхати на міжнародне стажування чи конференцію, і це дає йому більше балів, бо ми змінили вагу цих активностей. Фактично ми зняли монополію державних закладів післядипломної освіти та дали можливість лікарям самостійно обирати теми, спрямування заходів, де вони навчалися», – каже Качурець.

Сімейна лікарка Дарина Дмитрієвська отримувала категорію вже в новій системі БПР.

«В мене це було так: я працюю, паралельно знаходжу якісь курси, лекції, тренінги, конференції, семінари тощо в тих напрямках, які мені цікаві. Наприклад, наша клініка влаштувала тренінг із серцево-легеневої реанімації, запросила тренера, видала сертифікати – все офіційно. І такі курси може організувати будь-який медичний, освітній заклад, організація чи лікар. Потім я збираю всі свої сертифікати, подаю в департамент охорони здоров’я, мені за них нараховують бали – я заробила вдвічі більше, ніж потрібно на рік. Якщо вистачає балів і років досвіду, то тобі присуджують категорію», – розповіла вона.

Реформа БПР мала впровадити принцип “гроші йдуть за лікарем” – аналогічно до “грошей, які йдуть за пацієнтом” туди, де він хоче отримати медичну послугу. Якщо раніше бюджетні гроші на лікарський розвиток надходили в академії чи на факультети післядипломної освіти, то нові правила передбачали монетизацію. Тобто лікар навчається там, де вважає за потрібне, а держава компенсує йому витрати. Принцип уже почав діяти  у  2020 році, але у зв’язку з епідемією COVID-19 і секвестром бюджету цю статтю витрат забрали, пояснює Младена Качурець.

За словами Дмитрієвської, є дуже багато безоплатних заходів, на яких можна набрати свої 50 балів. “Цілком реально протягом року знайти багато курсів, оплачених різними організаціями, зокрема міжнародними. Деякі курси платні, там справді величезна кількість інформації та досвіду. Але розвиватися може хто завгодно. Можна вигравати мікрогранти на навчання, крім того, медичні заклади можуть самі їх влаштовувати, обмінюватися досвідом одне з одним”, – каже лікарка.

Важливо, щоб медики самі хотіли вдосконалюватися, а формальне проходження курсів раз на п’ять років їх до цього не мотивує.

«Мої одногрупниці трохи раніше проходили традиційні курси, скидали мені фото методичок, за якими відбувалося тестування. Там були недоказові препарати, реклама ліків. Візьмімо лікаря, який не дуже мотивований: він раз на п’ять років бере путівку, платить тисячу гривень, щоб йому все поставили, і може взагалі нічого не вчити. Так ми отримували лікарів, які лікують за принципами 40-річної давності», – розповіла Дмитрієвська.

Младена Качурець додає, що лікарі зраділи такій реформі, адже отримали можливість обирати цікаві можливості, а держава почала визнавати їхні старання.

«Тим, хто звик занести пляшку коньяку, заплатити за оформлення документів і ніколи не з’являтися на кафедрі, зараз треба докладати більше зусиль. Але переважно лікарі дуже позитивно сприйняли зміни», – каже вона.

Опір чинили ті, в кого забрали джерело фінансування і монополію.

“Було багато звернень, риторики про те, що «післядипломну освіту вбивають», публічний і непублічний тиск з боку закладів післядипломної освіти. Хоча не всі так вважають. Наприклад, для факультетів післядипломної освіти з’явилися додаткові можливості, тому що вони більш мобільні, гнучкі, на відміну від академій, і тепер можуть пропонувати цікаві формати для лікарів”, – розповіла Качурець.

Також відповідно до плану у 2020 році в Україні мала бути створена національна акредитаційна агенція. Її роль – власне акредитація провайдерів, які можуть навчати лікарів. За словами Качурець, таку агенцію не створили одразу, щоб дати можливість ринку провайдерів сформуватися – лікарі були цілком вільні у виборі курсів та тренінгів. Коли тогочасний МОЗ задумував таку інституцію, він орієнтувався на Європейську акредитаційну агенцію безперервної медичної освіти й Американську акредитаційну агенцію, які створюють стандарти БПР у відповідних регіонах світу. Але така агенція досі не створена.

Сумнівні покращення

У листопаді 2020 року з’явився проєкт постанови Кабінету міністрів, який пропонує зміни до 302 постанови про БПР. Він викликав занепокоєння в експертів та громадськості, оскільки може перекреслити частину здобутків. Нова постанова пропонує створити єдину електронну систему, до якої повинні під’єднатися лікарі та освітні провайдери. Проте незрозуміло, хто саме вирішує, який провайдер потрапить до системи. Адже в документі лише сказано, що адміністратора системи визначає МОЗ, без уточнення вимог і критеріїв. Це натякає, що процес буде непрозорим, ручним, а отже – потенційно корупційним.

“Електронна система не є чимось поганим. Погано, коли автоматизована система функціонує окремо від решти: окрема система охорони здоров’я з реєстром працівників і окрема система БПР зі ще одним реєстром працівників. Вони між собою не співвідносяться і виходить знову плутанина, бо в нас таких реєстрів вже 15”, – пояснює Качурець.

За її словами, такий електронний інструмент має бути в акредитаційної агенції – але її не створили. Натомість пропонується лише адміністратор.

“Повноваження адміністратора системи такі, які мали б бути в акредитаційної агенції. Фактично на адміністратора покладається відповідальність за прийняття рішення: кого допускати до проведення заходів, а кого ні. Відповідно, від того, хто адмініструє систему, буде залежати, отримаємо ми корупційну складову чи ні”, – каже вона.

У проєкті постанови сказано, що ці пропозиції не потребують грошей з бюджету, хоча незрозуміло, як можна створити програмний продукт безоплатно. За словами Качурець, можна було б створити окремий модуль в електронній системі охорони здоров’я, яка вже успішно працює. Провайдери, зареєстровані там, зможуть вносити заходи, а лікарі – реєструватися на них і формувати портфоліо. За умови, що акредитація провайдерів відбувається за прозорими правилами, як у США чи країнах ЄС.

“Агенція – це не просто три людини, які сидять і вирішують, кому дати акредитацію, а кому ні. Європейська агенція сформована за принципом нашого Національного агентства з питань якості освіти. Там є секретаріат, який виконує технічну роботу, а є пул експертів, вони проходять спеціальну підготовку, потім між ними анонімно розподіляють акредитаційні справи. Їх дуже багато, відповідно корупційний ризик дуже низький”, – пояснює Качурець.

За правилами, які пропонуються, провайдер, щоб потрапити до системи, має надати документи українською мовою. Це фактично позбавить українських лікарів доступу до міжнародних курсів, адже малоймовірно, що іноземні організатори захочуть цим заморочуватися.

“Важко уявити, що якась міжнародна компанія, скажімо, Оксфордський університет, буде реєструвати себе як надавача освітніх послуг в Україні. Звісно, лікарі, яким це потрібно для власного розвитку, будуть проходити закордонне навчання. Але це жодним чином не буде враховуватися в БРП. Це демотивує. Наприклад, у мене є певні знання і навички, унікальні для України. Якщо я знайду фінансову підтримку якоїсь організації чи бізнесу, то зможу організувати семінар щодо роботи з трансгендерними людьми. Я знаю, що в Україні небагато лікарів це вміють, тому готова розповісти, а вони за це отримали б сертифікати. Завдяки сертифікатам лікарі здобувають нові знання, навички, покращують комунікацію. Якщо впровадять ліцензування, я як надавачка не зможу зареєструватися в МОЗ, це складно юридично, до того ж рано чи пізно з’явиться потреба комусь «занести», бо так було завжди”, – ділиться Дмитрієвська.

Постанова поки що не ухвалена, вона перебуває на узгодженні в різних органах влади. Проте в нинішньому вигляді вона лише додасть бюрократії та поверне монополію замість того, щоб стимулювати лікарів ставати кращими фахівцями.