Санкційне танго

Коли гармати мовчать

Хоча санкції відомі з античних часів, саме крах СРСР та подальший  розпад біполярного світу спричинили активізацію використання механізму економічних обмежень заради послаблення опонента. Ірак через агресивні дії Саддама Хусейна, Іран, який намагався створити ядерну зброю, Союзна республіка Югославія, яка прагнула уникнути власного розпаду – всі вони стали об’єктом санкцій, де першу скрипку відігравав Захід. Росія за президентства Бориса Єльцина їх також підтримувала, хоча і не беззастережно.

Санкції передбачають можливість послаблення держави, яка опинилася під ними, але й країни, які запроваджують санкції, страждають від їхніх наслідків. Тобто це танго завжди танцюють вдвох, і партнери часом міняються місцями. Анексія та окупація Криму і розгортання бойових дій на Донбасі примусили ЄС та США реагувати на порушення норм міжнародного права ядерною державою, постійним членом Ради Безпеки ООН. Агресивним діям проти України передувала не лише війна Росії проти Грузії, але й період помітного потепління відносин Москви, Вашингтона, Берліна та Брюсселя. До того ж нагадаю, що санкції передбачують не лише поступовість запровадження, але й можливість скасування. До подій, які стали каталізатором санкцій Заходу проти РФ, можна зарахувати не лише включення Криму до складу Росії з порушенням норм міжнародного права, але й знищення влітку 2014 року російським “Буком” рейсу МН17, на борту якого загинули майже 300 людей.

Процедура запровадження санкцій ЄС та США суттєво відрізняється. У Старому Світі було чимало компромісів у цьому питанні, і європейські компанії зазнали чималих збитків через санкції. Показовий факт: якщо під санкції потрапили обладнання та технології для видобутку енергоресурсів на арктичному шельфі, то власне нафта та газ як об’єкт санкційних обмежень ніколи всерйоз не розглядалися.

ЄС нині дійшов певної межі у санкціях і може показово відреагувати хіба що на військове вторгнення РФ в Україну або надзвичайно масштабну ескалацію насильства на Донбасі.

Росія відповідала обмеженнями у торгівлі з країнами ЄС, завдаючи удару по тамтешніх виробниках сільськогосподарської продукції. Відмова від польських яблук і ризьких шпротів мала насамперед пропагандистський характер, а Білорусь радо запропонувала послуги з транзиту делікатесів з ЄС до Росії. США ухвалили CAATSA влітку 2017 року, наклавши додаткові обмеження на Росію, Іран та Північну Корею, за які в обох палатах Конгресу проголосували понад 90% членів. Протягом останнього року Вашингтон бореться проти NordStream2, маючи на меті створити підстави для пожвавлення експорту американських енергоресурсів до ЄС.

Повторний “Новачок”

Різке погіршення стану здоров’я Олексія Навального та його евакуація до берлінської клініки “Шаріте” спочатку виглядали елементами вже тривалої гри Росії та Заходу. Кремль впевнено тримає Навального у статусі позасистемного опозиціонера, у Берліні та Парижі вимагають від Росії дотримуватися хоча б формальних правил пристойності у боротьбі з критиками влади. Якщо відверто, то замах на Навального виглядає абсолютно ірраціональним кроком, втім, і розстріл Бориса Нємцова у самому центрі Москви не мав жодного логічного пояснення.

Можна лише уявити подив європейських політиків, яким на стіл поклали інформацію, що проти Навального застосували “Новачок” – потужну отруйну речовину, розроблену ще за часів СРСР. Її вже використали кілька років тому на території Британії проти Сергія та Юлії Скрипалів, що спричинило міжнародний скандал та суттєве погіршення відносин РФ та Об’єднаного Королівства. Ще б пак: Велика Британія (між іншим, ядерна держава) стала жертвою хімічної атаки, нехай і локального впливу, на власній території.

Заява прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, що в організмі Навального під час перебування у Росії жодних отруйних речовин виявлено не було, спричинила політичний шторм у цивілізованому світі. Кому сподобається, коли тебе безпідставно та безапеляційно звинувачують у страшному злочині? ЄС та США у своїх діях намагаються дотримуватися визначених правил і стандартів, і подібна нахабна брехня спричиняє шоковий ефект. Якщо зразу після отруєння Навального Ангела Меркель закликала не ув’язувати цей інцидент і добудову газопроводу NordStream2, то після висновків лабораторії бундесверу щодо причин погіршення стану здоров’я Навального їй довелося публічно припускати можливість запровадження нових санкцій проти РФ.

Але не поспішайте подумки розбирати добудований на понад 90% NordStream2. Причин цьому кілька, і Кіпр, який блокує запровадження нових санкцій ЄС проти російських чиновників, не є головною. У ЄС рішення про санкції ухвалюється консенсусом, тому серед 27 країн може завжди знайтися та, яка має сумніви у їхній доцільності. Звісно, з власних резонів. Для Німеччини ж NordStream2 виглядає запорукою швидкого економічного відновлення від втрат, спричинених коронавірусом. І просто так відмовлятися від цього амбітного проєкту Ангела Меркель, яка вже понад 15 років перебуває біля стерна Німеччини, наміру не має. Цинічно, але вихід Навального зі штучної коми їй на руку, маємо це визнати.

Реагування на отруєння Навального у США має потужний відбиток президентських перегонів. Чинний президент Дональд Трамп уникнув оперативної відповіді на запитання про цей злочин Кремля, проте підтримав можливе зупинення будівництва NordStream2, що цілком відповідає інтересам Штатів. Нагадаю, що 45-й президент США не полишає надії зустрітися з російським колегою протягом двох наступних місяців, щоб довести виборцям спроможність вирішувати питання глобальної ваги. Джо Байден передбачувано поклав відповідальність за отруєння Навального на Кремль.

Хід у відповідь

Росія не лише вестиме дипломатичну боротьбу всередині ЄС проти нових санкцій, але й демонструє власне прагнення використовувати санкційні інструменти. Кремль діє “для внутрішнього вжитку”, намагаючись довести власним громадянам “велич Путіна” та спроможність відповідати ударом на удар. 4 вересня уряд РФ оприлюднив список чотирьох десятків українських парламентарів, на яких накладено санкції. Серед них – Петро Порошенко та інші представники “ЄС”, депутати від “Батьківщини” та “Голосу”, включно зі Святославом Вакарчуком та Іриною Луценко, які склали мандати, кілька нардепів з орбіти Ріната Ахметова. Санкційний батіг оминув гаманці та рахунки представників “Слуги народу”  та ОПЗЖ.

Запровадження санкцій проти фізичних осіб має насамперед психологічний характер. Якщо говорити про Порошенка, то Липецьку фабрику російська влада відібрала вже давно, а санкції запровадила, коли з президентського кабінету він перемістився до крісла парламентаря (санкції на голів держав та міністрів закордонних справ зазвичай не накладають). Російські санкції спричинили сплеск ейфорії серед представників “Голосу”, Вакарчук написав “Слава Україні”, а от для “слуг народу” вони більше були попереджувальним пострілом у повітря. Реакція Офісу президента виглядає надмірно пафосною. Хоча, може, там задумалися, що буде, коли під санкції потраплять активи Зеленського на території РФ, а не тільки вирішили підіграти власним Telegram-каналам, які запустили меседж, що це так Кремль допомагає перед виборами Порошенку.

Розраховувати санкціями примусити того чи іншого диктатора змінитися – наївно. Подібні обмеження мають впливати на економіку та чинити психологічний ефект: дозволяти прихильникам демократії зберігати віру у її дієвість. Тому санкційне танго триватиме, звісно, під акомпанемент гучних звинувачень, які часто будуть більш помітними, ніж конкретні дії.