Старий новий рік ми святкуємо у зв’язку зі зміною літочислення з юліанського на григоріанський календар – у 1918 році.

Сам же Щедрий вечір, судячи з обрядів, прийшов ще з дохристянських часів.

Вважалося, що в цей день Бог розкриває для людей небо і вони можуть просити у святих усе, що забагнеться: «перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – а мед».

Ніч з 13 на 14 січня на Гуцульщині вважалася святом печі – «цілий рік вона працює, а на Василя танцює». Тому зранку на Маланки газдині мазали піч глиною, щоб не кляла їх, а звечора на печі ніхто в той день не спав, бо важко їй було б танцювати.

На Щедрий вечір вже закінчувався піст, можна було вживати м’ясо, тому в багатьох родинах до цього свята кололи порося. А ось курку і рибу ставити на стіл не рекомендували – щоб щастя не полетіло і не вилилось.

Як і на Різдво, на Щедрий вечір готували 12 страв, але вже не на честь 12 апостолів, а 12 місяців.

На столі знову неодмінно мали бути кутя та узвар. Також на стіл ставили ковбаси, кров’янки, холодець і різні пироги чи вареники. А також солодкі смаколики.

Галицьке видання «Жіноча доля» 30-х років пропонувало господиням подавати до столу яблучний сніг, сливи з мигдалем та яблучний компот.

 

Коли родина сідала за стіл, батько ховав голову за пирогами, а діти вдавали, що його не бачать і питали, де ж тато.

– Мамо, а де наші тато?
– А хіба ж ви мене не бачите, діти?
– Не бачимо, тату!
– Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!», пише Олекса Воропай.

Як тільки родина сідала за стіл, вже під вікнами стояли щедрувальники і співали:

Щедрий вечір, пане господарю, 
Стережи, Боже, твого товару, 
Твого товару, всякого статку, 
Молім Бога за отця, за матку. 
Добрий вечір!

Також щедрувальники цього вечора водили козу. Одного з хлопців одягали в вивернутого кожуха, а на голову кріпили ріжки. Найменшого зі щедрувальників одягали котом і давали йому мішок на сало.

фото газети День

Зайшовши в хату, поводирі кози співали:

Наша козиця –
Вже стара птиця, 
Недавно з Києва, 
З довгими кісьми:
– Ногами стопчу,
– Рогами сколю,
– Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята – за козенята.
Де взявся заєць
Став козу лаять:
– Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скокі
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!
Ой. не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острова Хортиці!
Що перший стрілець –
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.

Потім коза падала, а підняти її можна було лише зерном, гостинцем і квартою горілки. А коту, звісно, ще й сала дати.

Також в цей день хлопці водили Маланку. Найбільший жартівник одягався Маланкою, а в свою ватагу брав орача з чепігами від плуга, сівача з сівнею, діда з гарапником, ведмедя, козу, журавля, цигана, циганку і чорта з ріжками.

так водять Маланку зараз

Ця ватага йшла гуляти по селу. «Циганка» пристає ворожити, «циган» – коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

Заходили не в усі хати, а там, де збиралися дівчата.

Ніч на Новий рік наповнена магією – хтось шукає в неї на річках траву «нечуй-вітер», а дівчата ворожили.

Так, дівчата в цей вечір годували кота варениками, щоб дізнатись, котра пера заміж вийде. Чий перший з’їсть – та й заміж піде раніше за інших.

Дівчата-гуцулки лічили кілки в загорожі. На 9-му зав’язували хустку, а зранку дивились – як рівний, то гарний и високий буде наречений, а як кривий – то й доля крива.

Також як і на Андрія дівчата питали в першого перехожого ім’я – так мали б звати і нареченого.

І звісно кидали за ворота чобіт – куди носком упаде, туди заміж піде.

Варениками годували не лише кота, а й для іншого ворожіння. З сюрпризом. Для цього в вареники замість начинки клали:

борошно – до мук
квасолю – до дітей
гудзик – до обнови
цукор – на солодке життя
сіль – не дуже солодке
нитку – до дороги
копійку – до грошей

Також брали зі свічки воск, розігрівали в ложці і виливали в тарілку, загадуючи бажання. А потім вже вгадували, що там вийшло. Дехто й обличчя судженого бачив.

На ранок дітей просили посівати. Спершу вони це робили вдома, а потім вже й по сусідах.

Засіваючи хлопець приказував:

«На щастя, на здоров’я та на Новий рік,
щоб родило краще ніж торік –
жито, пшениця та всяка пашниця,
коноплі під стелю, а льон по коліна,
щоб у вас голова не боліла.
У полі – ядро, а в домі – добро».

Першого посівальника саджали на порозі – щоб квочки велися. А зерно після посівальника віддавали курям, щоб добре неслися.

Кажуть, як на Василя випаде сніг – рік щасливий буде!