Наприкінці квітня уряд Дениса Шмигаля затвердив порядок використання 64 мільярдів гривень з Фонду на боротьбу з COVID-19. Даний фонд від початку був ініціативою Кабінету Міністрів, після чого Верховна Рада проголосувала за зміни до бюджету, тим самим дала зелене світло на перерозподіл та витрачання даних коштів.

Від самого початку ініціатива щодо створення окремого фонду здалась не надто ефективною. Адже це створює додаткові бюрократичні труднощі, і що найголовніше – Кабінет Міністрів, як колегіальний орган, отримує повний контроль за розподілом даних коштів і сам вирішуватиме – кому і скільки давати грошей. В умовах, коли потрібно було швидко реагувати на всі виклики пандемії, – це не виглядало хорошою ідеєю.

Для того, аби з’ясувати, чи дійсно наші застереження мають місце – ми поспілкувалися з одним із експертів, що донедавна обіймав високу посаду в уряді. Наш співрозмовник побажав залишитись анонімним, тому назвемо його умовним іменем – Віктор.

За словами нашого співрозмовника, найбільш правильною формою у бюджетних видатках є чітке закріплення їх за конкретними розпорядниками з очікуваними показниками ефективності – це необхідно для того, аби профільні розпорядники коштів самі могли вирішувати, куди і скільки варто витратити коштів, і в подальшому можна було чітко проконтролювати та визначити – наскільки розпорядники виконали необхідні цілі у витрачанні коштів, що були їм виділені.

“Чим менше спеціальних фондів і чим прозоріше в бюджеті прописані прямі видатки з загального фонду, тим бюджет кращий. Для видатків, які не могли бути передбачені до моменту його ухвалення, існує резервний фонд. Тому створення окремого фонду під Мінфіном на 60+ млрд грн без чітко окресленої мети на даному етапі є просто створенням кишенькового фонду для фактично будь-яких видатків, які Кабмін отримав можливість витрачати за погодженням з Бюджетним комітетом. Такі підходи видаються нераціональними, і підзвітність таких програм досить низька” , – зазначає наш співрозмовник.

Варто додати, що невизначеність конкретних цілей та мети під час створення спеціального фонду вже дає про себе знати. До прикладу, 13 травня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль частково відзвітував щодо того, куди вже було витрачено кошти з Фонду боротьби з COVID-19:

“20 млрд грн пішло на пенсійну реформу, 6 млрд грн отримали фонди, які будуть допомагати безробітним, зокрема тим, хто втратив роботу за останні місяці. Ще 1,6 млрд грн – це допомога родинам ФОПів з дітьми”, – зазначив Шмигаль.

Крім цього, за його словами, на 2 млрд грн було профінансовано різні медичні закупівлі для лікарень. Також Міністерству охорони здоров’я виділили 3,1 млрд грн на додаткові закупівлі лікарням та зарплати лікарям.

Отже, станом на зараз із 64 мільярдів гривень третину перерозподілили на пенсійну реформу. На витрати, пов’язані напряму з COVID-19, було витрачено лише 8,7 млрд грн. І тут виникає запитання – як саме було визначено розмір фонду, та до чого тут пенсійна реформа?

“Немає обгрунтування на 60 млрд грн. Чому саме 60 – як розрахована ця потреба? Враховуючи, що змінами до бюджету доходи зменшено, а видатки збільшено, значить, профінансувати і звичайні видатки, і цей фонд необхідно буде за рахунок запозичень, які на сьогодні становлять 11,3% і можуть бути дорожчими. Тому з погляду бюджетного законодавства – це рішення сумнівне”, – зазначає наш експерт.

Станом на сьогодні можна із впевненістю говорити про те, що даний Фонд боротьби з COVID-19 не працює та не виконує основної своєї функції – допомоги у боротьбі з пандемією. Сотні лікарень по всій Україні досі залишаються необладнаними та не готовими до можливого збільшення кількості інфікованих, лікарям досі не вистачає засобів індивідуального захисту. І водночас гроші, які мали б вирішити ці проблеми, не почали виконувати свою пряму функцію.

Ми запитали у нашого експерта Віктора – як саме, на його думку, було би правильно відреагувати з погляду бюджетного планування на виклики, що поставила перед Україною пандемія COVID-19?

“Правильним, законодавчо, підходом було би ухвалити такі зміни не просто змінами до бюджету, а змінами до Бюджетного кодексу та ухвалити окремий закон про Фонд. Тоді була би чисто прописана потреба, і чому створюється такий фонд – який де-факто виконує роль другого резервного фонду. Саме такий підхід пропонував 24-денний міністр Уманський, однак міністр Марченко чомусь вирішив подати тільки зміни до закону про Державаний бюджет – без змін до Кодексу та без основного закону про Фонд.

Як було би правильно зробити: у випадку швидкої потреби коштів на боротьбу з коронавірусом найкращим виходом було би, або переглянути в бік розширення програми МОЗу (лікування та запобігання), Мінсоцу (допомога) і Мінекономіки (допомога бізнесу), і чітко показати – на що витрачатимуться кошти і з якою метою, а також просто збільшити резервний фонд та внести на час карантину зміни до порядку використання резервного фонду”, – зазначив експерт.

Враховуючи те, що уряд Шмигаля досі не вирішив основних завдань для ефективної боротьби з COVID-19, можна з упевненістю говорити про те, що на сьогодні фонд на 64 мільярди гривень поки залишається лише гарною обкладинкою для піару уряду. Однак вагомих результатів чи впливу на боротьбу з пандемією фонд так досі і не показав.

 

Олександр Гуменюк для “Букв”, в рамках проєкту StateWatch за підтримки програмної ініціативи “Громадське здоров’я” МФ “Відродження”.