Ніколи не повертайся до гопника спиною. Цей життєвий урок мені довелося вивчити в досить юному шкільному віці. Урочисто йдучи до парадного після цілком собі конвенційної бійки з малолітнім дворовим пролетарем, я отримав удар каменем в потилицю. Недобитий противник, очевидно, був позбавлений хорошої дитячої літератури, внаслідок чого опинився непосвяченим у тонкощі правил лицарських турнірів з “Айвенго”. Це було не настільки боляче, як образливо. Шляхетності аристократичної арени на дитячому майданчику Воскресенки місця не знайшлося.

З подібними природними знаннями стикався кожен, проживає в 90-х в спальних районах київського Лівого берега. Всі ми знали, що ВОНИ нападають зграями. Раптово при серйозних намірах. Або вальяжно оточивши – в разі простого бажання познущатися. Розмова була безглуздою, так як вона служила тільки засобом морального придушення жертви і способом ватажка зміцнити свій авторитет в зграї. Вибір був простим – або прийняти нерівний бій, або сховатися. Бажано заздалегідь, тільки запримітив на тьмяному горизонті старих хрущоб компанію малоліток. Ще можна було, правда, обзавестися потужною підпискою з числа прихожан місцевої дитячо-юнацької спортивної школи з боксу або боротьбі. Але, борцухі, як правило були не на стороні пристойних начитаних хлопчиків. Тому таке щастя випадало рідко.

Та все це – набір спогадів і асоціацій з далекого голодного минулого. Але саме ці асоціації прийшли мені на думку після прочитання новини про рішення регламентного комітету Ради про відсторонення Ірини Геращенко від пленарних засідань після її висловлювань з трибуни. І прийшов цей асоціативний ряд, як мені здається, неспроста.

Гріх Ірини перед монобільшістю “Слуги народу” полягав у тому, що вона посміла назвати це зборище псевдополітиків, що штампують антидемократичні закони,  “зеленими чоловічками”.

І такі асоціації – цілком логічні. Адже в школі юні гопники ніколи не витримували конкуренції з боку здібних учнів. Школа – прообраз дорослого світу, чітко давала зрозуміти, які саме якості в людині буде вітати доросла реальність. Розстановка пріоритетів була цілком логічною. Освіта, успіхи в навчанні, іноземні мови – все це віталося світом дорослих. Ні один малолітній гопник не міг конкурувати з цією системою цінностей з дитиною, яка читає книги. Тому відігравати свої комплекси неповноцінності доводилося в дикому вуличному середовищі. Де правив бал закон джунглів.

Бажання “Слуг народу” заткнути рота всім, хто не згоден з їх так званою політикою зрозуміле. Адже парламентська трибуна, по ідеї, – світ дорослих, професійних і підготовлених людей. Світ відкритої конкуренції. Світ, в якому майстерна мова, іскрометне формулювання в виступі – саме по собі велика конкурентна перевага. Так само як і знання законів і процедур. Ірина – досвідчений політик, медійник і журналіст, завжди славилася здатністю пришпилити до крісла залу для голосувань колегу з конкуруючої фракції. І цим була цінна для своїх політичних союзників.

У світі дорослих опротестувати її заяву міг би такий же по силі харизми і риторичної здатності колега-парламентарій. Зійти на трибуну і перемогти в чесному політичному бою – красиво і за правилами.

Але такий розвиток подій став би можливим тільки в разі, якби в парламентському залі сиділи майстри публічної політики, які пройшли жорсткий відбір. Володіють словом і аргументом.

Фракція “Слуги”, що складається з випадкових людей – фракція вчорашніх весільних фотографів і рішали з челяді одного бородатого олігарха, що примазався до них, просто не змогла виставити нікого, хто був би здатний на відкритий політичний поєдинок. Найхаризматичніші представники політсили ще виявилися здатні на образу журналістів. Однак неспроможними в конкурентному політичному середовищі.

Нинішній парламент нагадує мені школу з якої враз зникли всі дорослі. Владу в ній захопили найбільш нахабні і пробивні. Гопники сидять в кріслах директорів і завучів. Гоповаті вчителі вчать всю країну як їй жити за новими вуличними правилами. І заборона на політичне висловлювання, нанесена нишком як удар каменем в голову, – це верх політичного стилю на який вони здатні.

“Зелені чоловічки” – це не тільки назва регулярних сил Росії, які захопили Крим без розпізнавальних знаків. Це ще й символ підлості, нахабної гопницької підлості, яка не визнає ніяких правил, крім єдиного права сили. І будь-яка людина, що наважилася сказати правду про цих чоловічків – найлютіший їх ворог.

У старих казках, таких як “Джельсоміно в країні брехунів”, “Нове вбрання короля” – найлютішими ворогами сформованих систем брехні опинялися ті, хто був здатний дзвінко прокричати правду. Правду про голий зад короля, або про його яскраво-руду перуку, натягнуту на блискучу лисину.

У авторитарній системі, яка вибудовується нашим голим королем, всі хто дозволяє собі критику також скоро стануть людьми поза законом. І цей висновок – не тільки і не стільки про Ірину Геращенко. Побудова будь-якої диктатури починається з затикання ротів незгодним. Спочатку – незгодним, що мають в своєму розпорядженні трибуну парламенту. Потім – незгодним, які мають майданчик ЗМІ. Після – всім тим, хто дозволяє репости в соцмережах ображати лик його величності. Режими “зелених чоловічків” можуть безкарно виростати тільки зачистивши під себе все паростки конкуренції. Людський зелений бур’ян, який прийшов до влади в Україні – не виняток.