Те, що номер поставлено артистами за участю Національного хору імені Верьовки, підливає бензину у вогонь.

Ми бачимо слова виправдання від художнього керівника хору. І коментарі самої студії, які зводяться до того, що вони мають право жартувати над чим завгодно. І нехай суспільство лізе до них зі своїми порадами.

Коментарі “кварталівців” щодо свого номера мають право на життя. Але оскільки йдеться не просто про номер, а про публічну позицію студії, продукцію якої, за словами самих учасників проекту, досі рецензує Президент України, – аргументи ці стають нікчемними. Суспільство також має право – не менше, ніж право артистів – вести дискусію щодо їхньої творчості.

Для того, аби зрозуміти причини скандалу, слід зануритися в історію політичного гумору.

Традиція ця сягає корінням у Середньовіччя. І невіддільна від інституту блазня при дворі королів.

Примітивне уявлення про блазнів як про клоунів, що розважають двір, є помилковим. Блазень – один із найсильніших архетипів історії.

Середньовічний двір був місцем абсолютного потурання всім примхам монарха. Кодекс честі, підпорядкування. Стійкий протокол поведінки в діях і словах. І приховані в безодні цього протоколу інтереси придворних, інтриги. Вивірені фрази, кожна із яких містить у собі потрійний сенс і підтекст. Бенкет і бал – як квінтесенція цього життя. Впорядкованість у всьому. І блазень як центральна фігура дійства. Елемент живого хаосу в затхлій атмосфері порядку.

Блазень – не дворянин. Отже, не конкурує в питаннях титулу й успадкування престолу. Він вільно приміряє різні соціальні ролі. Однаково поводиться в компанії жебраків і герцогів. І має право сміятися над усіма соціальними прошарками, викриваючи всі вади двору й суспільства.

Блазень – найважливіший елемент монархії. Тому що тільки йому дозволено в саркастичній та алегоричній формі говорити королю правду в обличчя. І про нього самого, і про королеву, і про сонм лизоблюдів, які скупчилися біля трону. Блазень – найважливіша фігура соціальної регуляції, яка забезпечує королю зв’язок із реальністю поза палацом. Він – носій істини. Він – провідник в світ народу. Він – камертон настроїв.

Перед тим, як вийти в ефір з номером про Гонтареву, артистам “95 кварталу” варто було ознайомитися із корінням своєї професії. Спільний знаменник для всієї політичної сатири полягає в тому, що блазень ніколи не говорить від імені короля або влади. Для цього у короля є глашатаї, а у президента – прес-служба.

Слова блазня – заклик до розсудливості. І сарказм – тільки форма, в яку цей заклик упаковано. Гумор, який використовують для захисту інтересів партії та уряду, завжди огидний. Адже він є останнім прихистком негідника. Рятувальним колом, за яке правитель може вхопитися для виправдання власної провальної політики.

Ще одна важлива складова діяльності артиста – це діалог із аудиторією. Аудиторія – завжди замовник і остання інстанція. Актор служить глядачеві. І ситуація, за якої артист використовує свій талант на службі зла, – ситуація повної моральної деградації. Дуже добре знайома нам з радянських часів. Як уже доводилося писати – весь проект КВНу, з якого бере початок історія студії, було задумано в ЦК Компартії як проект дозволеного гумору, проект для контрольованого скидання неврозу радянською людиною в прокрустовому ложі дозволеного та затвердженого партією жарту.

У випадку із “95 кварталом” основним замовником і глядачем є влада та олігарх Коломойський. Якому номер “Кварталу”, до речі, сподобався. Аудиторія в таких умовах зводиться до ролі статистів, фону. Глядачів скидають з п’єдесталу, і вони стають худобою в хліві. Яку за завданням замовника годують гумористичним бадиллям.

І коли артисти студії говорять про те, що вони роками висміювали владу і мають на це право, – вони лукавлять. Тому що зараз вони і є влада. А отже, єдиною чесною позицією в даній ситуації може бути тільки сміх над собою. Над чинним президентом, над вадами влади і суспільства, які не змінилися незалежно від електоральних результатів і від того, чий зад волею історичного випадку опинився у президентському кріслі.

Легітимним і суспільно схвалюваним політичним жартом в усі часи був і буде тільки жарт над сильними світу цього. Але ніяк не знущання над слабкими і переможеними. Повною мірою фігуру блазня розкрито в “Королі Лірі” Шекспіра. Блазень у п’єсі – центральний персонаж. Він іронічний. Застерігає Ліра від фатальних рішень. Сатирична форма висловлювань контрастує із масштабами цих застережень. “Хто навчив тебе віддати все, чим звик ти володати, ти того постав отам, а за нього стань тут сам. Дурнів доброго і злого ти впізнаєш без підмоги: цей — ось в одязі рябім, інший дурень — поруч з ним”. Та Лір не слухає. І залишається в кінці п’єси один на один зі своїм блазнем. Який врятує короля від смерті і буде єдиним серед героїв п’єси носієм універсального морального начала.

Жлобство і ницість ніколи не будуть смішними. Незалежно від того, що про це думає лисий із “Кварталу”. В період президентської кампанії багато людей презирливо називали майбутнього президента Зеленського блазнем. Не ображайте благородних блазнів цим порівнянням.