Президент Сполучених Штатів виголосив найкоротшу промову на Генеральній Асамблеї ООН за всю історію свого перебування на посаді глави держави. На інших Генасамблеях Дональд Трамп постійно і демонстративно перевищував регламент виступів глав держав, прагнучи найбільш повно представити свій зовнішньополітичний порядок денний та уявлення про головні проблеми сучасності. І незалежно від ставлення до Трампа, ці промови уважно аналізувалися спостерігачами, бо за ними стояли не просто погляди президента США на ті чи інші питання, ці промови певною мірою визначали зовнішню політику єдиної наддержави сучасного світу, показували, в якому напрямку буде рухатися американський корабель.
Але зараз у Дональда Трампа інше завдання. Йому потрібно зробити так, щоб ця промова на Генеральній Асамблеї ООН не виявилась його останнім виступом як американського президента. Йому потрібно виграти у важкому протистоянні, яке він введе з демократичним претендентом на пост президента США Джозефом Байденом. І тому цей виступ Трампа взагалі ніяк не пов’язаний ні з Генеральною Асамблеєю ООН, ні з зовнішньою політикою Сполучених Штатів. Зовнішньою політикою Дональд Трамп буде займатися, якщо виграє президентські вибори. А поки за кілька тижнів до виборів його цікавить одне – мобілізація його прихильників, залучення якомога більшої кількості людей під свої знамена.
Саме тому цей виступ такий короткий – щоб його подивилися потенційні прихильники Трампа. Саме тому він такий простий – щоб його могли зрозуміти потенційні прихильники Трампа. І гасло в цьому виступі теж дуже просте – покарати Китай за коронавірус.
Пошук образу ворога напередодні вирішальних виборів – один з найвірніших прийомів для будь-якого політика-популіста, тим паче такого досвідченого, як Дональд Трамп. Звинувачуючи Китай у поширенні страшної епідемії, яка вже забрала і ще забере тисячі життів, яка негативно позначилася і ще позначиться на темпах зростання світової економіки, американський президент знімає з себе відповідальність за недостатньо точну і компетентну реакцію в перші тижні й місяці небезпеки – незалежно від справжньої відповідальності Пекіна.
Він нагадує американцям, хто насправді винен у цих бідах – комуністичний Китай, якщо ви забули. Ось ця авторитарна країна, яка порушує права людини, не повідомляє адекватної інформації, приховує правду про пандемію, саме вона винна. І хто, як не Дональд Трамп, зможе ефективно протистояти цій небезпеці? Та ніхто!
Трамп починав свою каденцію з протистояння з Пекіном, він і закінчує свою каденцію протистоянням з Піднебесною. Жодного серйозного змісту в цьому протистоянні немає і не намічається – настільки серйозним є симбіоз економік Заходу і Китаю. Трамп протягом усього свого президентства то нападав на Китай, то домовлявся з головою КНР Сі Цзяньпіном, то знову нападав. Якщо він залишиться президентом, так триватиме й надалі.
Але зараз Китай потрібен Трампу для мобілізації електорату. Саме Китай, а не Росія. Ну, по-перше, Росію точно не звинуватиш у поширенні коронавірусу. По-друге, більшість американців не вважають Росію серйозною небезпекою – на відміну від Китаю. По-третє, будь-яка згадка Росії відразу активізує тему її втручання у попередні американські вибори на боці Трампа. І по-четверте, Трамп просто добре ставиться до Путіна, що вже правду ховати.
Зрозуміло, що Китай – це не єдиний спосіб для мобілізації електорату Дональда Трампа. З цього погляду Генеральна Асамблея ООН для американського президента це лише епізод, яким він скористався для передвиборної пропаганди.
А ось головна подія – це можливе призначення нового судді Верховного суду США, яке може відбутися найближчим часом. І це вже не сім хвилин Трампа. Це нескінченність Трампа. Це покоління Трампа, незалежно від того, чи переможе американський президент на виборах у жовтні цього року чи програє. Якщо Трампу вдасться призначити нового суддю Верховного суду ще до виборів, в суді утворюється стійка консервативна більшість, яке буде визначати все життя американців протягом кількох десятиліть – якщо врахувати, що судді Верховного суду призначаються довічно.
Смерть найстарішого члена Верховного суду США Рут Гінзбург, яку вважали справжньою іконою американського лібералізму, відкрила перед Трампом цю приголомшливу можливість. І, попри те, що демократи вимагали від республіканців відкласти обрання члена Верховного суду до президентських виборів, Трамп вирішив діяти негайно. До вчорашнього дня не було навіть упевненості в тому, що республіканці наберуть у Сенаті достатню кількість голосів для того, щоб підтримати запропоновану американським президентом номінацію. Але після рішення сенатора Мітта Ромні голосувати за нового члена Верховного суду стало ясно, що у республіканців є ця більшість і вони встигнуть затвердити кандидатуру, запропоновану Трампом.
А це означає, що результат президентських виборів у США не зможе зараз передбачити вже ніхто. Призначення нового члена Верховного суду загострить передвиборчу боротьбу так, як не могла б загострити її жодна інша подія.
Для прихильників демократів поразка Трампа стане справою честі і питанням виживання тієї Америки, в яку вони вірять. При очевидній консервативній більшості у Верховному суді тільки новий президент-демократ зможе хоч якось протистояти курсу, визначеному Трампом за роки його каденції й підтвердженому його призначеннями до Верховного суду.
Але і для республіканців вибір стає захистом їхніх власних цінностей, підтримкою президента, який спромігся створити такий Верховний суд, про який вони могли тільки мріяти. Таким чином, Трамп йде ва-банк, він зараз мобілізує і республіканський, і демократичний електорат одночасно. А це перетворить вибори у справжню битву за американське майбутнє.
І образ ворога, окреслений Трампом у виступі на Генеральній Асамблеї ООН, – це лише вишенька на випеченому ним торті.
