Про перших українських феміністок – Олену Пчілку, Христю Алчевську, Ольгу Кобилянську, Софію Русову – відомо багатьом. Натомість найяскравішою в сучасному українському фемінізмі є Соломія Павличко.
Є особистості, яких сміливо можна назвати явищами… Наприклад, Соломію Павличко, яка стала цивілізаційним чинником. Значення її імені для України, й навіть для Східної Європи, у науці про літературу, у сфері наукового перекладу, у зв’язках між Україною та Заходом, у розвитку східноєвропейського фемінізму настільки вагоме, що не можливо уявити, який вигляд матимуть викладені контексти без її імені.
У чому ж її цінність? До Соломії літературознавство як наука було надто патріархальним, закутим у нудні традиції, адже про живих письменників було усталено говорити як про мертвих. Соломія Павличко бачила в літературі насамперед живих людей. Оксана Забужко згадує, що їхні з Соломією розмови про листування Кобилянської з Маковеєм “комусь сторонньому й непосвяченому цілком могли б видатися розмовами про сусідів або знайомих: Мертві від її доторку воскресали й приєднувалися до живих. У нормальних, не оголомшених історією націй саме такий діалог і зветься культурою”.
Літературознавиця свою кандидатську дисертацію захистила з американської літератури, докторську — з теорії літератури. З 1985 року працювала в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, викладала в університеті “Києво-Могилянська академія”, читала курс лекцій у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, університеті Альберти (Канада) та Гарвардському університеті (США). Її перу належать дослідження з питань української, англійської, американської літератур, теорії з питань літератури й фемінізму, а також численні переклади художніх творів з англійської мови, з-поміж яких романи Вільяма Голдінга “Володар мух” та Давида Герберта Лоуренса “Коханець леді Чаттерлі”.
Соломію захоплював фемінізм як наукове та інтелектуальне явище. Твори західних феміністок світового значення Юлії Крістевої, Елен Сіксу, Лус Ірігорей та інших з філософії, мовознавства, літературознавства допомогли їй скласти власну думку про нинішній фемінізм.
“Це не легка лектура, щось примітивне й однозначне, як собі дехто тут уявляє”, – говорила вона.
Соломія Павличко бачила очевидний зв’язок між модернізмом і фемінізмом – фемінізм як світогляд, модернізм як літературний напрям. Перша представниця – Ольга Кобилянська з її непересічними поглядами на світ, аристократизмом духу та цілком новим баченням сфери чуттєвості. До речі, саме Соломія Павличко першою порушила тему специфічних стосунків між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою, цитувавши в книзі ніжне “Хтось чорненький – хтось біленький”.
На запитання, чи є вона феміністкою, Соломія відповідала: “Думаю, повною мірою. Я вже розказувала, як мене було виховано. Це було справжнє феміністичне виховання, коли батьки тобі кажуть: ти повністю повинна розраховувати на власні сили — ніякі заміжжя, ніякі мужчини, ніякі сторонні люди — тільки ти сама можеш зробити себе щасливою. І я так і стараюся жити та сподіваюся, що моя дочка буде жити так само”.
Цілком тверезо, без зайвого пафосу говорила Соломія Павличко про жінок у політиці: “Тільки ті жінки в політиці реалізовуються успішно, які абсолютно не відповідають українському стереотипові берегині, жінки-матері у вишитій сорочці, котра співає колискових пісень а-ля Ніна Матвієнко… У політиці досягає успіху сильна, агресивна жінка, яка критично, жорстко дивиться на світ… Рішучість іти ва-банк, тверезий погляд, неймовірний критицизм щодо владних структур, відсутність традиційної м’якості. Наше суспільство на сході України й на заході, обираючи парламент, обрало саме таких жінок. Тобто це свідчить про багато цікавих процесів, пов’язаних зі зміною стереотипів у суспільстві…”
Вона блискуче досліджувала мову кохання у творах Агатангела Кримського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської. Писала, що одруження – різновид рабства, у якому деградує інтелект жінки. Це обурювало сірий натовп мас, проти неї було спрямовано низку публікацій у ЗМІ, її шельмували під куполом Верховної Ради, Борис Олійник в парламенті закликав розібратися з особою, яка паплюжить рідну культуру…Та вона не зважала!
15 грудня 2021 року їй мало б виповнитися 62 роки. На превеликий жаль, нещасний випадок обірвав життя яскравої непересічної особистості.
31 грудня 1999 року вона відійшла так несподівано, що вже минуло понад двадцять років, ціле покоління встигло вирости – письменників і письменниць, критиків і критикинь – та її досі немає ким замінити.
Вона залишила нам ось це: “… Я б побажала жінкам просто твердості й віри в себе. Головне – бути собою, знайти себе, робити те, що ти хочеш. Нічого і нікого не боятися. Бути впевненою у своїх силах і скидати пута умовності. Скидати ті пута, що є у мозку, і ті, що є реально. Потрібно позбутися всього зайвого, що заважає розвиватися твоєму таланту в мистецтві, в бізнесі чи навіть просто в житті. Бо життя вимагає певного таланту, і треба відчувати в ньому якийсь комфорт. Треба випрямляти спину, випрямляти хребет. Не боятися залишитися самою. Просто отримувати насолоду від себе через свою горду відокремленість і прямоту”.
Варто додати, що у Голосіївському районі Києва з’явилася вулиця, перейменована на честь Соломії Павличко – української літературознавиці, перекладачки, публіцистки, авторки праць із теорії літератури та історії фемінізму.
- Нагадаємо, Історія жінки понад часом – про модерністку, громадську діячку, просвітницю Ольгу Кобилянську.
- Раніше “П’ять книжок про Лесю Українку, які нищать і творять міфи.
