Майже кожна влада в Україні починає власну судову реформу. Так було в часи президентства Віктора Януковича, так було за Петра Порошенка та є за Володимира Зеленського. Більшість цих змін відбувалася під егідою «покращення» й «очищення» судової системи. Тим паче, що претензій в активної частини суспільства було достатньо. Особливо після подій Майдану. Тоді, як відомо, окремі судді виносили сумнівні рішення: про заборону мітингів і демонстрацій, про позбавлення водійських посвідчень, про арешти, в результаті яких у СІЗО опинялися невинні люди. Вже після втечі Віктора Януковича слідство змогло встановити неодноразові факти втручання в роботу суддів. Стало зрозумілим, що Україні треба міняти судову систему. Власне, так почалася реформа, яка триває донині.

Очищення, яке не вдалося

Перша спроба оновлення судів була майже шість років тому – у квітні 2014-го. Тоді Верховна Рада ухвалила закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який передбачав перевірку судових рішень, пов’язаних із забороною мітингів, арештами протестувальників, адміністративними стягненнями, погодженням негласних розшукових дій і, окремо, сумнівних рішень пов’язаних із виборами до Верховної Ради 2012 року. Того ж 2014 року з судової системи намагалися звільнити тих, хто не міг пояснити походження своїх статків. Однак можна констатувати, що ця спроба провалилася.

Оскільки для аналізу брали декларації лише за 2013 рік й не аналізували подібні документи за попередні роки. Що не дало змоги оцінити майновий стан у динаміці. Взимку 2015 року парламент зробив іще одну спробу очистити судову систему – проголосував за закон «Про забезпечення права на справедливий суд». Цей документ також давав можливості для звільнення «суддів Майдану». Але й він до кінця не спрацював, оскільки потрібні були зміни до Основного закону.

Уже 2016-го Верховна Рада почала велику судову реформу. Згідно з нею мала відбутися перевірка всіх служителів Феміди. Також вносили зміни до Конституції. Зокрема, зазначалося, що суддя має бути «доброчесним». Крім того, під час перевірки судді мали пояснити свої статки. Інакше їх мали право звільнити. Також та судова реформа дала можливість перевірити суддів на компетентність. Зокрема – за допомогою кваліфікаційного оцінювання. Мав відбутися перезапуск Верховного суду (ВС), ліквідовувалися вищі спеціалізовані суди – всі вони мали зібратися під дахом оновленого ВС.

Реформа, на додачу, передбачала ліквідацію Вищої ради юстиції і створення Вищої ради правосуддя (ВРП). Яка спільно з Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) мала взятися за оновлення судової системи. Право звільняти недоброчесних суддів та суддів Майдану отримала ВККС. Але так чи інакше фінальне рішення було за ВРП. Більше того: на відміну від кваліфікаційної комісії, Вища рада правосуддя мала право не призначати суддю на посаду, якщо це негативно позначиться на авторитеті правосуддя.

«Рада сформувала законодавчу базу для очищення судової системи. Найголовніше: був прописаний обов’язок перевірити всіх і право звільнити тих, хто перевірку не пройшов. Загалом існує думка, що всі судді поголовно негідники. Це не так. Відверто негативних персонажів у системі, можливо, десь до 30%. Але вони можуть займати важливі посади: керівників судів, можуть бути суддями Верховного суду тощо. І ми припускали, що якщо очистити від них судову владу, то сама система зможе перебудуватися. Це був перший момент. Другий – набір нових людей, з-поза системи. Тобто йдеться про науковців і адвокатів. Вони отримали можливість іти в апеляційні суди і до Верховного суду, пропускаючи суди першої інстанції», – розповідає «Буквам» експерт судової групи Реанімаційного пакету реформ Роман Маселко.

Окрім того, до процесу оновлення судової влади вирішили залучити й громадськість. Була створена Громадська рада доброчесності, до якої увійшли експерти з питань судів і судочинства. Ця структура мала шукати й перевіряти інформацію щодо тих чи інших суддів. І ухвалювати рішення: чи відповідає той чи інший кандидат критеріям доброчесності. Якщо спрощувати: чи може людина пояснити всі свої статки, чи ухвалювала вона сумнівні рішення у минулому, чи є щодо неї кримінальні провадження тощо. Висновок передавали ВККС. І якщо він був негативний – кваліфкомісія могла його або прийняти, або спробувати подолати, набравши 12 і більше голосів за призначення судді із негативним висновком ГРД. У більшості випадків працював саме останній варіант. Через що між Громадською радою доброчесності та ВККС виник доволі серйозний конфлікт. А члени ГРД у спілкуванні з «Буквами» зізнаються: у більшості випадків їхня робота більше нагадувала серйозне протистояння, ніж співпрацю.

«Допоки не почалися співбесіди, якась співпраця між ГРД та ВККС була. Були зустрічі, на яких обговорювали критерії оцінювання тощо. А коли пішли перші співбесіди, стало зрозуміло, що співпраці не буде. Перший великий конфлікт був щодо Павла Вовка (голова Окружного адміністративного суду Києва – ред.). Бо ВККС його визнала доброчесним. А ГРД дала негативний висновок. Власне, попервах із представниками громадськості намагалися якось домовитися. Пропонували, скажімо, взяти десятку найбільш одіозних суддів, надати щодо них інформацію, і, можливо, б когось із них відсіяли. Але на це не погодилися. І тоді почалася конфронтація», – розповідає «Буквам» на правах анонімності співрозмовник, наближений до атестації суддів.

Таким чином, частина суддів, до яких у громадськості виникали претензії, наприклад до того ж Павла Вовка, лишилися на своїх посадах. Залишилася і частина «суддів Майдану». До перезапущеного Верховного суду, поруч із новими обличчями, на посади потрапили 40 людей, щодо яких ГРД давала негативні висновки. Тож активна частина суспільства заговорила про провал судової реформи.

Очищення 2.0

Напередодні президентських виборів низка громадських організацій, які делегували людей до Громадської ради доброчесності, звернулися до кандидатів із пропозиціями подальшого реформування судової системи. Чи не основна пропозиція, яка лунала від них – змінити орган, відповідальний за реформу. Якщо спрощувати, аргумент був наступний: судді не можуть звільнити суддів. Адже часом ГРД знаходила негативну інформацію і щодо членів ВККС. Тож представники громадськості запропонували змінити підхід до формування кваліфікаційної комісії. І прибрати звідти суддівську більшість.

Тут варто пояснити, що згідно із законодавством у ВККС більшість мають складати судді. А сама комісія формується за квотним принципом: 8 людей делегує з’їзд суддів, ще 2 – судова адміністрація, 2 – уповноважений з прав людини, 2 – з’їзд науковців, 2 – з’їзд адвокатів. Тут же запропонували прибрати квоти й дозволити рівну конкуренцію. Однак треба було розпустити ВККС і набрати її заново. Для цього потрібен був конкурс. І конкурсна комісія, яка мала відібрати переможців. За основу запропонували взяти конкурс до Антикорупційного суду, в якому брала участь Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ). Також запропонували посилити роль міжнародників, аби вони могли впливати на призначення переможців, а не лише брати участь у відсіюванні кандидатів.

Власне, на ці пропозиції погодився Володимир Зеленський. Навіть записував відеоролики за участі членів Громадської ради доброчесності. Згодом на пропозиції судової реформи пристала і його партія «Слуга народу». Разом із нею за аналогічні зміни виступив і «Голос» Святослава Вакарчука. По завершенні виборів на Банковій почалася розробка законопроекту.

«Було важко зрозуміти, хто ж у результаті робить остаточний текст закону, який Зеленський подаватиме до Верховної Ради. Часом навіть було не зрозуміло, від кого які ініціативи надходять. Як от зі скороченням суддів Верховного суду із 200 до 100 людей. Досі не зрозуміло, звідки й чому в Офісі президента взяли ці цифри», – розповідає співрозмовник «Букв», який брав участь у розробці судової реформи Зеленського. У “Слузі народа” зараз вину покладають на звільненого генпрокурора Руслана Рябошапку.

У результаті такої роботи народився проект закону №1008. В ньому були як доволі прогресивні, так і сумнівні речі. Скажімо, вже згадане скорочення суддів Верховного суду, проти якого виступили як організації, які делегували своїх членів до Громадської ради доброчесності, так і міжнародні партнери України в питаннях судової реформи. Також цей документ посилив вплив ВРП на судову реформу. А саме – дав їй можливість виписувати правила й принципи, за якими відбуватиметься конкурс на посади членів ВККС, яку цей же закон розпускав.

Також мали сформувати конкурсну комісію з шести людей, половину якої мали представляти міжнародні експерти, половину – українські судді. Однак за голосами міжнародників лишали пріоритет – аби призначити когось потрібно всі три голоси міжнародників. ВРП також мали «підчистити». Законопроект передбачав створення етичної комісії, до якої мали увійти троє представників ВРП та троє міжнародних експертів. І ця комісія мала перевірити Вищу раду правосуддя і звільнити її недоброчесних представників, якщо б такі факти були. Ця ж комісія мала при наборі нових членів до ВРП займатися попередньою перевіркою кандидатів і мала право вето на сумнівних кандидатів незалежно від того, хто саме їх пропонує.

Законопроект №1008 ухвалили. Він перетворився на закон №193-ІХ. І він же ускладнив стосунки між Банковою та Євросоюзом, Венеційською комісією та Радою Європи. Всі вони заявили, що урізання кількості суддів Верховного суду вдвічі – не зовсім правильно. Обурилися цьому й у Верховному суді, який подав заяву до Конституційного суду, в якій просив дати оцінку, фактично, судовій реформі Зеленського.

Реформа, яку неможливо виконати

7 листопада закон №193-ІХ вступив у силу. ВККС розпустили. Вища рада правосуддя, як того вимагає від неї закон, приймає положення про конкурс. Який, можна припустити, і став причиною заблокованої реформи. Серед всього ВРП пропонувала лишити суддівську більшість у Кваліфікаційній комісії. До того ж, окремими положеннями конкурсу були невдоволені деякі міжнародні партнери України, залучені до реформування судової системи.

«Тож кандидати на посаду члена ВККС мали пройти кілька етапів відбору, за які могли отримати максимум 90 балів. 50 з них давали за тестування. 10 – за досвід роботи. 20 – за доброчесність. І ще 10 – за результатами співбесіди, у якій мали брати участь міжнародні експерти. І навіть якщо конкурсна комісія обере переможців, ВРП може не погодитися із цим вибором. Що ж до доброчесності – то там мали використовувати інформацію, отриману лише законним способом.

Скажімо, журналістські розслідування у нас не є таким джерелом інформації. Потрібні інформація з Національного агентства запобігання корупції, інформація з прокуратури про кримінальні провадження й вироки. Також змінювали підхід оцінювання таких доказів. Бо у випадку з Антикорсудом використовували «обґрунтований сумнів» у доброчесності. Тут же йдеться про «поза розумним сумнівом». Тобто всі докази, не доведені законним способом факти можуть трактувати на користь кандидата», – коментує Роман Маселко.

Після 7 листопада минуло понад чотири місяці. За цей час конкурсна комісія, яка б мала перезапустити ВККС, так і не була створена. Представники громадськості закидають звинувачення в бік ВРП. Мовляв, та прописала положення про конкурс таким чином, що жодні міжнародні експерти не погодяться брати в цьому участь. ВРП ж скаржилася на такі «маніпулятивні заяви» й кивала то на міжнародників, які ніяк не подадуть кандидатури, то на недосконалий закон 193-ІХ. Окремі ж міжнародники писали листи до ВРП і пропонували дещо змінити положення про конкурс. Так, 12 лютого громадська організація «Prosud», створена за підтримки Національного фонду сприяння демократії (США) та Програми розвитку ООН, опублікувала листа до ВРП, написаного Сюзан Кутор – виконувачкою обов’язків директора місії Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

«Хоч США та USAID залишаються партнером України з реформування судової системи, яка б відповідала очікуванням українського народу та міжнародним зобов’язанням України, все ж ми вважаємо, що роль міжнародних експертів, як це передбачено законом №193-ІХ, не може бути сповна виконана у рамках Положення про проведення конкурсу, затвердженого ВРП», – йшлося у листі.

Також пані Кутор зазначала, що USAID направляв до ВРП свої рекомендації щодо конкурсу до Вищої кваліфкомісії суддів, однак більшість із них проігнорували. До листа також був додаток із питаннями, які викликали стурбованість у міжнародних експертів. Зокрема, це вже згадана суддівська більшість у ВККС, можливість ВРП відхилити рекомендації конкурсної комісії, надмірні вимоги до міжнародних експертів щодо документів, однакові підходи до оцінювання кандидатів-суддів та кандидатів-науковців/правників тощо.

Також досі не створили етичну комісію, яка б мала опікуватися самою ВРП. Своїх людей запропонували USAID та посольство Великої Британії, однак це нібито були не ті суб’єкти, які можуть подавати свої кандидатури. Так чи так, але на початку лютого ВРП констатувала, що створити етичну комісію неможливо. 11 березня Конституційний суд виніс рішення щодо реформи Зеленського, фактично скасувавши її. КС визнав неконституційним скорочення суддів Верховного суду, утворення Етичної комісії при ВРП за участі міжнародних експертів тощо. Водночас, розпуск ВККС не скасовано. Тож наразі Банкова опинилася в ситуації, коли їй треба вносити зміни у вже прийнятий закон, аби розблокувати анонсовану півроку тому реформу.

Чутки про те, що в Офісі президента готують новий проект закону про судову реформу, з’явилися кілька місяців тому. Співрозмовники «Букв», наближені до реформування судової системи, зазначали про щонайменше дві основні речі, які планували прописати в проектів закону: відмова від скорочення суддів Верховного суду і зменшення впливу Вищої ради правосуддя на реформу. Скажімо, через «альтернативний суб’єкт подання кандидатур» до конкурсної комісії, яка має обрати ВККС. Умовно кажучи, якщо своїх кандидатів не подасть ВРП – замість неї це може зробити Рада суддів, Офіс президента або інша подібна структура. Також лунали пропозиції забрати у Ради правосуддя можливість прописувати правила конкурсу до Вищої кваліфкомісії суддів. І покласти розробку цих правил на Конкурсну комісію, яка й буде займатися добором людей до ВККС. За такі ж пропозиції, нібито, висловлювалися й посли країн Великої сімки.

Втім на момент публікації тексту цей документ так і не був зареєстрований у Верховній Раді. Тож можна припустити, що він наразі завис в Офісі президента. І нині важко спрогнозувати, як саме виглядатиме остаточний варіант майбутнього законопроекту. І чи не зникнуть звідти, приміром, пункти про міжнародних експертів чи етичну комісію (чи подібну), яка має відповідати за контроль над ВРП.