“Букви” зустрілися з нещодавно призначеною очільницею Департаменту культури Київської міської державної адміністрації та поцікавилися її баченням розвитку мережі столичних закладів культури, яких успіхів вже вдалося досягти та які виклики постали за нетривалий період перебування на посаді, як склалися стосунки  з колегами і громадськістю та про вплив локдауну на культурне життя столиці.

Яка була Ваша мотивація очолити Департамент культури КМДА? Які постали завдання та виклики?

Очолити Департамент культури – означає отримати можливість суттєвого впливу на те, що формує наше символічне сприйняття Києва як унікального міста, однієї з культурних столиць Європи. Для цього Департамент має вести проактивну політику, не лише дотримуватися  чинних правил, але й змінювати їх, стимулюючи креативність, формуючи смак, створюючи нові сенси міського буття. Інструментом цих змін я бачу створення прозорої, інклюзивної процедури розподілу бюджету, який із бюджету утримання має стати бюджетом розвитку, стимулювання виробництва культурного продукту всіма творчими спільнотами.

Які перші успіхи? Що вже вдалося зробити? Який випробувальний термін та KPI? Бюджет і структура департаменту

Дивлячись що вважати успіхом. Кожного дня щось вдається. Зараз доводиться тримати на контролі десятки процесів: від стратегічних змін в управлінській структурі Департаменту, де мають з’явитися підрозділи креативної та комунікаційної спрямованності, конкурсів на посади очільників комунальних закладів культури – до “пожежетушіння” на тому чи іншому проблемному об’єкті, як садиба Мурашка, наприклад, або Київська академія мистецтв. Розклад дуже щільний, і абсолютно ніколи було робити щось з оглядкою на випробувальний термін, який, доречі, сплив наприкінці липня. Щодня постають невідкладні питання, на які треба знаходити відповідь – це і є справжнє випробування реальністю.

Як відбувається призначення керівництва закладів культури та директора департаменту?

Ми відкриваємо конкурс, відповідаємо за всю процедуру, супроводжуємо проведення конкурсу. Формується комісія, в складі якої три представники Департаменту культури (директор не входить до неї), три представники громадських організацій, три представники закладу, директора якого обирають. Жеребкування відбувається під відеозапис.

Я теж пройшла конкурсну процедуру, причому двічі. Спершу виграла відбір за спрощеною “ковідною” процедурою, але через два дні після того, як я зайняла посаду, Президент скасував всі призначення за такою процедурою. Тому довелось брати участь у конкурсі вже по повній програмі, що зайняло майже два місяці.

Якою ви бачите міську ідентичність Києва? Чого бракує місту? Трансформація культурного простору міста

Як дещо провокативна відповідь, мені подобається мислити про Київ, не як про столицю України, а як про європейську столицю. В цьому, звісно, немає протиставлення, але є деякий зсув акцентів. Недарма презентація програми “Столична культура 2022-2024” так і називається: “Як київську культуру трансформувати в столичну”. Відчуття європейського міста складається з ледь помітних знаків – прізвищ на афішах, дизайну зупинок та покажчиків, змістовного життя міських просторів. Культури в місті має стати більше, вона має супроводжувати містянина, постійно нагадуючи про себе і залучаючи: подивитись виставку, послухати концерт, потанцювати врешті-решт.

Вплив локдауну на столичну культуру

Сподіваюсь, що найгірше вже позаду. В найскрутніші часи Департамент перерозподілив бюджет так, щоб забезпечити функціонування своєї мережі – ми без затримок сплачували і зарплату, і витрати на утримання усіх закладів. Позитивним наслідком ковідних обмежень я вважаю те, що багато людей освоїли віддалену работу, навчились трансформувати звичний культурний продукт в онлайн-форму.

ПрограмаСтолична культура 2022–2024: розробка та пріоритети

У травні, коли я очолила Департамент, вона вже була на 80% готова. А часу на фундаментальне переписування не було через жорсткі терміни її узгодження. Тим не менше, ми встигли провести стратегічну сесію з лідерами творчих спільнот. За її підсумками до Програми була включена нова Підпрограма “Київ креативний” та вкрай важливі наскрізні політики: доступність, залучення громадськості, гендерна та екологічна чутливість, освіта.

Як говорити про культуру так, щоб почули?

Інформації надлишок, тож за увагу аудиторії зараз доводиться боротися всім. Державні установи цю боротьбу традиційно програють, вважається, що в них “є справи важливіші”. Але світ змінився, зараз, якщо про тебе не знають, ти майже не існуєш, і на владу це правило теж розповсюджується. Тому з перших кроків на посаді я ставлюся до комунікації як до обов’язкової складової своєї діяльності. І це працює: коли постійно пам’ятаєш про публічний вимір, інакше вибудовуєш діалог і, у підсумку, знаходиш кращі рішення. Ще одне: помітність у інформаційному просторі, впізнаваність значно розширює коло тих, кому цікаво з тобою працювати, хто бачить в тобі партнера для реалізації своїх задумів і хто готовий фінансувати соціально значущі культурні проекти.

Яна Барінова на ювілейному 50му кінофестивалі “Молодість”

Креативні хаби в районах. Збереження та ревіталізація архітектурних пам’яток

На креативні хаби треба перетворювати районні кінотеатри. Є ідея взагалі переіменувати КП “Київкінофільм”, яке ними опікується, на “КиївCultureHub” – з відповідною зміною змісту й цілей його роботи. Адже районні кінотеатри розташовані у зручних місцях, громада має до них певний сентимент, проблема лише в тому, що кіно ми зараз здебільшого дивимось вдома. Та потребу у спілкуванні та колективних естетичних враженнях ніхто не відміняв. Будівлі кінотеатрів мають в цьому сенсі величезний потенціал – при грамотній реконструкції там знайдеться простір і для театрального інкубатора, і для концертного залу, і для мейкерських студій тощо.

Це непроста реформа. У “Київкінофільму” багато кінотеатрів, за кожним з яких складні колізії, земельні питання, суди (приміром, кінотеатр “Київ”), деякі роками знаходяться в Київському інвестиційному агентстві в підвішеному стані. Інвестору не зовсім вигідно вкладати в комунальне майно, оскільки договори оренди ми можемо наразі укладати не більше, ніж на 10 років. Згідно законодавства ми також не можемо ліквідувати заклад культури, зміни до мережі вносяться у виняткових випадках. Наше завдання зберігати мережу, тому 65% нашого бюджету, це захищені статті видатків, це зарплати. Ми робимо все, щоб незалежно від району у кожної людини в пішій доступності була якась культурна пропозиція, незалежно від наявності там приватного закладу культури, кінотеатру чи концерт-холу.

Щодо пам’яток – тут все простіше: їх треба берегти, бо саме вони формують унікальне обличчя Києва як міста з тисячолітньою історією. Хмарочосами нікого не здивуєш і не зацікавиш. Інша справа, що збереження пам’яток входить у протиріччя з стрімким розвитком міста, в цьому є не тільки суб’єктивна складова (“погані забудовники”), але й об’єктивна. Саме міська влада, якщо так можна сказати, має модерувати діалог між минулим і майбутнім.

Музей сучасного мистецтва

Вкрай важлива інституція і для України, як європейської держави, і для Києва. Розмови про створення Музею сучасного мистецтва ведуться, здається, стільки, скільки існує незалежна Україна. Але для прийняття рішення на державному рівні весь час чогось не вистачає – чи то компетенції, чи то зацікавленності. У Києва все це є, тому я активно співпрацюю з декількома ініціативними групами, які вивчають міжнародний досвід, розроблюють концепцію та механізми створення музею.

Чергові невтішні події навколо Мистецького Арсеналу тільки зміцнюють мою надію на те, що міський музей сучасного мистецтва з’явиться значно швидше, ніж національний. Окрім МСМ Києву, на мою думку, потрібні і музей мультімедіа-арту, щось на кшталт New Museum у Нью-Йорку, якому аж ніяк не заважає сусідство з Museum of Modern Art. Деякі плани з цього приводу в нас теж є. Днями у стінах КМДА відбувся хакатон щодо вибору найкращої локації для МСМ. Мені дуже приємно, що Депкульт був запрошений до цього заходу як цілком самостійний і зацікавлений суб’єкт дискусії.

Гостиний двір

Зараз перебуває в зоні відповідальності Міністерства культури і там, як-то кажуть, “все складно” – є купа давніх юридичних проблем, які поки що заважають почати ревіталізацію Гостинного двору. Києву цієї локації дуже бракує, адже Контрактова площа – центр тяжіння для всього міста, унікальний за привабливістю куточок, життя там просто вирує. Тому, хоча формально ми і не можемо впливати на долю Гостинного двору, Депкульт буде докладати всіх зусиль, аби якнайшвидше зрушити процес його повернення на культурну карту міста.

Садиба Мурашка

Саме той випадок, коли відкрита комунікація з боку Департаменту дала змогу відновити діалог між активістами та владою. Це ще не вирішення проблеми, але вагомий крок у конструктивному напрямку. Як і з Гостинним двором, тут свій вузол юридичних та будівельних проблем, які накопичувалися десятиріччями. Проте наявність прийнятного для всіх бачення майбутнього садиби Мурашка значно полегшує пошук компромісів. Дитяча рисувальна школа, резиденція для запрошених митців, муніципальні художні майстерні – таким я бачу майбутнє садиби Мурашка і разом з громадськістю працюю над його втіленням.

Як склалися відносини з громадськістю, активістами? Чи є затяті опоненти, вороги?

Контакт з людьми вдається знайти навіть на найскладніших об’єктах та навколо складних проєктів. Можливо, і не з першого разу, а вже після робочої наради чи особистої зустрічі. Наприклад, Київська академія мистецтв, де багато років батьки невдоволені керівництвом закладу. Керівництво Департаменту зустрілося з ініциативною групою батьків, їхніми адвокатами, представниками навчального закладу. Нарада була складною, як і ситуація загалом, але у підсумку сформували робочу групу, яка буде неупереджено вивчати всі болючі питання. Аби уникнути непорозумінь та подолати недовіру, проводили зустріч під відеозапис, його опубліковано.

У конфліктних ситуаціях вкрай важливе живе спілкування, розвіртуалізація. Важко демонізувати владу, коли жива людина дивиться тобі в очі і уважно слухає. В мене є кредит довіри з боку активістів, як новопризначеного керівника, і вони сподіваються, що з багатьох глухих кутів ми виберемось. Адже я прийшла не дружити з кимось чи проти когось, а працювати та ефективно управляти ввіреною мені гуманітарною сферою столиці.

Чи є рентабельні об’єкти культури, які хоча б самоокупаються?

Ми забезпечуємо тільки заробітну платню та капітальні ремонти. На власні програми розвитку заклади заробляють самостійно. Не всі театри зараз самоокупаються. Є успішні локації та колективи з затребуваним репертуаром, аншлагами, що можуть збирати і тисячі глядачів. Наприклад, Раду Поклітару, якому чомусь не надають статус національного, що могло б підвищити фонд заробітної плати. Але для цього потрібно рішення Мінкультури. Навіть я зверталася до міністра, адже такі перлини треба плекати, всіляко підтримувати колективи.

Раніше Ви працювали в Меморіальному центрі Голокосту “Бабин Яр”. Департамент культури залучений якось до цього проєкту?

Ні, наш департамент не має до цього відношення і наших об’єктів там немає. Це зона відповідальності Міністерства культури і Українського інституту національної пам’яті. Але оскільки там в оренді комунальна земля, то це також стосується Департаменту земельних відносин і “земельної” комісії Київради.

Як склалися стосунки відносини з іншими Департаментами, депутатами? Чи приходили лобісти?

Лобістів не було. А от колеги приходили знайомитись. Я теж весь час знайомлюсь з колегами з інших департаментів, з депутатським корпусом, з профільними заступниками мера і наразі всі відкриті до взаємодії. Культура так чи інакше присутня усюди, тому ми перетинаємось з багатьма іншими міськими установами, як-то Департамент культурної спадщини (який раніше відділили від Управління культури), Департамент суспільних комунікацій, Департамент комунальної власності, Управління екології, Управління туризму, Управління реклами та інші. Та все ж багато чого залежить саме від нас, нашої візії та пропозицій.

Чи впливає департамент на наявність закладів культури при новій забудові житлових кварталів, про розробці Детальних планів територій?

Напряму ні. Саме тому важливо ставати помітними для інших департаментів, для девелоперів, щоб нас запрошували на зустрічі та ми мали змогу озвучити наше комплексне бачення таких проєктів. Треба бути адвокатом культури. І я вже бачу, що така стратегія працює. Кожен директор департаменту, начальник управління звісно опікується в першу чергу власним напрямком. Але в місті повинен бути і певний єдиний стиль та естетика, тому потрібно консолідувати зусилля задля комплексного та гармонійного впорядкування міського простору.

Чи планується найближчим часом побудова нових комунальних закладів культури або реконструкція наявних?

Є декілька таких проєктів. Наприклад, кінотеатр “Краків” на Русанівській набережній, який відкриється восени. Його відремонтували виключно за бюджетні кошти, тепер він називається Європейський культурний центр “Краків”. Це такий пілотний проєкт, коли на базі старого кінотеатру радянського зразка намагаються створити багатофункціональний простір, де є і сцена для театральних виступів, і місце для коворкінгу, і репетиційна база для різних колективів. Подібне можна реалізувати і в інших кінотеатрах, великих локаціях, що є в серці кожного району: “Загреб”, “Братислава”, “Кіото”, “Флоренція” тощо.

А чи планується залучення інвесторів для створення чи реконструкції закладів культури?

Вважаю за потрібне залучати і приватні інвестиції. Але на жаль державно-приватне партнерство в сфері культури в нас досі не надто поширене. Фінансування культури вкрай зарегульоване чинним  законодавством, що з одного боку добре, бо зберігає заклади, нехай навіть в дещо консервативних формах, а з іншого боку – це зв’язує руки інвесторам та меценатам. І виходить такий собі “шпагат”: з одного боку є чудові локації, будівлі, які потребують масштабних реконструкцій, для яких не вистачає бюджетних коштів, з іншого –- є зацікавлені інвестори, але щоб залучити їх у проєкт, потрібна напрацьована фінансова модель, якої на жаль нема. Тому ми будемо шукати нові форми взаємодії, партнерства та пілотувати їх.

Чи не втратить заклад культури своє первісне призначення через нецільове використання площ?

Звісно важливий контроль за проєктом, що і як саме реконструюватимуть чи будуватимуть. Заклад має приносити прибуток, попит породжує пропозицію, тому серед комерційних площ мають бути фуд-корти, кав’ярні та профільні магазини, але важливий баланс площ та селекція орендарів. До тих пір поки драйвером цих процесів буде Департамент культури, впевнена це будуть достойні культурно-креативні проєкти.

Методики, які застосовують при створенні новітніх торгово-розважальних об’єктів можна застосувати і для створення закладів культури. Якщо їх прописати і суворо дотримуватись, то врешті може з’явитися прецедент комерційно успішного центру в сфері креативних і культурних індустрій.

Плани на найближче майбутнє

В планах є проведення першої повністю інклюзивної виставки, доступної для людей з особливими потребами та обмеженими можливостями. А також проведення по місту заходів та екскурсій мовою жестів для людей, котрі мають порушення слуху та мовного апарату.

Кожен заклад культури має бути інклюзивним: мають бути пандуси, аудіогіди тощо. Для реалізації цього, спершу будуть проведені консультації з Уповноваженим Київради з прав людей із інвалідністю. Наразі, аудіогід є, наприклад, в Музеї історії Києва, але в його восьми філіях аудіогіда немає.

Взагалі безбар’єрність дуже важлива. Це вимога часу, ознака цивілізованості. Вона буде присутня у програмі “Столична культура 2022-2024” як одна з наскрізних політик. Восени ми підтримаємо проєкт “ФотоКиїв”, що пройде в Софії Київський на цю тему, згодом розпочнемо аудит наших закладів, перевіримо чого бракує. Оскільки вже підходимо до питання бюджетування на наступний рік, то потрібно закласти всі необхідні видатки для реалізації зазначених планів.