Оксана Маркарова є досить нехарактерною постаттю для української політики часів Володимира Зеленського. Передусім через серйозний бекграунд – вона працювала в консалтинговій компанії у США, проходила практику у Світовому банку, закінчила Університет Індіани, тривалий час працювала в інвестиційному бізнесі.

З високодохідного інвестиційного бізнесу у низькооплачувану українську політику вона прийшла ще у 2015 році – на посаду заступника міністра фінансів. У 2018 вона очолила Мінфін, а у 2019 – залишилась в уряді, не дивлячись на “політику нових облич” Володимира Зеленського.

У тому ж таки 2019 році й розгорівся перший зі скандалів за участі Оксани Маркарової, він же й найгучніший на цей час – пов’язаний з розслідуванням Радіо Свобода про виведення майна з “Актив-банку”, який належав Оксані Маркаровій та її чоловіку Данилу Волинцю.

Придбали вони його у братів Клюєвих у 2013 році, ще до того як останні залишили Україну після падіння режиму Януковича. А вже у 2014 році “Актив-банк” було визнано неплатоспроможним. Проте у банку було цінне майно – будівля на вулиці Борисоглібській, 3 у Києві, де й розташовувалась фінустанова.

Як йшлось у розслідуванні, банк, який належав родині Маркарової, продав будівлю загальною площею близько 4 тисяч квадратних метрів компанії, серед співвласників якої була знову ж таки Оксана Маркарова. У розслідуванні йдеться про ТОВ “Синонім”, з матеріалів судової справи відомо, що ця компанія згодом змінила назву на ТОВ “Мірасол”, а тоді ще раз, на ТОВ “БСД-1”.

Здавалося б, нічого такого, але – продані приміщення перебували в іпотеці у державного “Укрексімбанку” – як забезпечення кредиту на 38 мільйонів євро, який отримало ще ТОВ “Укрпідшипник”, власниками якого є брати Клюєви. Майно, яке перебуває в іпотеці, просто так продати не можна, лише з дозволу самого іпотекодержателя, тобто кредитора.

Як свідчать матеріали Єдиного державного реєстру судових рішень, іпотекодержатель дозвіл надав, проте з умовами – вартість продажу має бути не нижчою за заставну, а також необхідно отримати згоду Нацбанку на укладення відповідної угоди. Проте, ці умови виконані не були, майно було продане за суму, нижчу ніж заставна вартість, а також не було отримано згоди НБУ.

Слід зазначити, що сама пані Маркарова всі звинувачення послідовно заперечувала, заявляючи, що на момент укладення угоди щодо будівлі на Борисоглібській, вона не мала стосунку до компанії-покупця, а придбання “Актив-банку” назвала “своєю бізнес-помилкою”.

Хоч би що там було, судова тяганина у всій цій історії тривала з 2015 до липня 2021 року. Крапку у ній поставив Касаційний господарський суд Верховного Суду, у справах за № 910/21911/14 та № 910/7648/19, залишивши вимоги державного “Укрексімбанку” без задоволення, а сам банк – без іпотечного майна. Ну і звісно без компенсацій залишаться вкладники збанкрутілого “Актив-банку”, хоча про них уже мало хто згадує.

Доки тривали описані вище перипетії, Оксана Маркарова зберігала позиції в Кабінеті Міністрів України. Ще й надто, зробити це вона змогла протягом трьох урядів (Яценюка, Гройсмана та Гончарука) та двох президентів, навіть попри майже маніакальне бажання Володимира Зеленського позбутись всього, що мало хоч якийсь зв’язок з Петром Порошенком.

Саме тому її призначення послом до США видавалося досить дивним. Так, у неї є досвід роботи у цій країні, проте в фінансовому секторі, а не на дипломатичних посадах. Тим паче, що після відставки уряду Гончарука Маркарову називали “найкращим вибором” на його заміну. Проте, місце Олексія Гончарука посів Денис Шмигаль, а Оксана Маркарова ненадовго залишила політичні посади.

Певну роль у тому, що її не призначили на посаду прем’єра, міг зіграти другий скандал – з “плівками Гончарука” – опублікованими в мережі записами наради в Кабміні, учасники якої (серед них, начебто, була й Оксана Маркарова) обговорювали “примітивне розуміння економіки президентом”. Проте, на тих записах нічого аж надто компрометувального не було, принаймні для самої Маркарової та стосовно президента Зеленського.

Звісно ж, призначення послом у США не можна назвати “засланням”, радше навпаки. По-перше, Оксана Маркарова після відставки просто повернулась в добре знайомий їй приватний сектор і продовжила займатись підприємницькою діяльністю. Володимир Зеленський призначив її послом у лютому 2021 року, майже через рік після відставки уряду Гончарука – трохи запізно для “покарання”, навіть якби про таке могло йтися в тій ситуації.

А найголовніше – йдеться про призначення послом до Вашингтона, а не годувальником пінгвінів на антарктичну станцію. США – головний стратегічний партнер України, а після перемоги Джо Байдена на виборах президента США, питання налагодження стосунків з новою адміністрацією в Білому домі було життєво важливим для Володимира Зеленського, який на початку каденції вже встиг втрапити у скандал, пов’язаний з “плівками Деркача”. Який був згодом підкріплений скандалом з тиском адвоката Трампа Руді Джуліані на Офіс президента України задля появи нових розслідувань стосовно сина Байдена.

Саме тому на нового посла у Вашингтоні покладались надзвичайно важливі для Володимира Зеленського завдання – “загладити” минулі скандали та налагодити діалог з новою адміністрацією. Тому навряд чи на це місце могла потрапити випадкова людина.

Як показали подальші події, Оксана Маркарова непогано впоралася з поставленими перед нею завданнями – навіть попри нову для неї сферу діяльності. Володимир Зеленський отримав бажану зустріч з Джо Байденом, США продовжують надавати допомогу Україні у війні з Росією, а про напругу у стосунках, яка існувала в період 2019-2020 років – уже й не згадують, хіба крім тих людей, хто встиг тоді потрапити до санкційних списків.

Історія з перешкоджанням поїздці опозиційних нардепів до Сполучених Штатів на запрошення Конгресу США, насамперед на тлі  спільних фото пані Маркарової з іншими, формально теж опозиційними, нардепами може справити враження, що завдання, у виконанні яких так чи інакше зацікавлений президент і його Офіс – справді ретельно виконуються. Навіть якщо це потенційно може зашкодити репутації амбасадорки України та спричинити ще один скандал.

Втім, поки що у політичній біографії Оксани Маркарової їх  справді небагато…