Рандеву року – зустріч Нормандської четвірки. Переговори Нормандського квартету відновлено вперше з осені 2016 року, вперше від моменту існування формату четверо лідерів провели спільний брифінг. Прагнення Володимира Зеленського поспілкуватися з Володимиром Путіним було реалізоване, що показово, і у двосторонньому форматі, де президенти РФ та України говорили насамперед про газ. Українська делегація вчергове програла інформаційне протистояння. Комюніке з  підсумками зустрічі не містить жодних зобов’язань для Росії, проте там йдеться про визнання «формули Штайнмаєра». Обмін полоненими може відбутися лише за принципом «всіх встановлених на всіх встановлених», як і заявив у Парижі Путін. Команда Зеленського постійно вальсує з Кремлем поряд з червоними лініями, визначеними активною частиною суспільства.

МЗС  року – Андрій Єрмак. Людина, яка ще на початку 2019 року не позиціонувалася як відповідальна в ЗеКоманді за міжнародний напрям, сьогодні є куратором відносин з Росією, США, Нормандською четвіркою, опікувалася обміном полоненими та транзитом газу до ЄС. Схоже, довіра з боку Володимира Зеленського наділяє Андрія Єрмака надзвичайними можливостями. Звісно, з одного боку, бо з іншого  – зосередження пріоритетів зовнішньополітичної діяльності в руках однієї людини без досвіду роботи дипломатом помітно демотивує співробітників МЗС. Нагадаю, що Україна півроку не могла призначити нового посла у США та кілька місяців – представника у Раді Європи.  Якщо Павло Клімкін не приховував у короткий період перебування на посаді міністра скептичного ставлення до Зеленського, то Вадим Пристайко, який змінив його біля стерна зовнішньополітичного відомства, нагадує урядовця, якого Банковій не шкода.

Вердикти року – припис Міжнародного морського трибуналу та рішення Міжнародного суду ООН. Перемоги команди Олени Зеркаль, яка вирішила перервати кар’єру в МЗС, дали змогу  не лише продемонструвати правоту позиції України, але і вчергове нагадати прописні істини: Крим – це Україна, агресію на Донбасі здійснює Росія. До завершення обох судових процесів далеко, однак рішення обох високих судів мали позитивний тактичний ефект для нашої держави.

Діалог року – телефонна розмова Дональда Трампа з Володимиром Зеленським. Не надто тривалий телефонний діалог двох президентів мав масштабні наслідки. Трампа його політичні опоненти з Демократичної партії звинуватили у навмисній зупинці військової допомоги Україні з метою отримати компромат на родину Байденів. Володимир Зеленський у карикатурному образі побував на шпальтах провідних західних медіа. Оприлюднений Трампом без згоди офіційного Києва транскрипт розмови матиме серйозний вплив на міжнародні відносини як такі, адже відтепер лідери держав мають пам’ятати, що навіть конфіденційні розмови можуть стати відомими широкому загалу. Палата представників Конгресу США офіційно звинуватила 45-го президента у перевищенні повноважень, проте процедура відсторонення Дональда Трампа від влади не буде реалізована. Ба більше – він залишається одним з фаворитів президентської кампанії 2020 року. От тільки двопартійна підтримка України за океаном перебуває під прямою та явною загрозою.

Трансформація року – зміна влади у Європейському Союзі. Вибори до Європейського парламенту продемонстрували, з одного боку, певне послаблення позицій Європейської Народної партії, з іншого – євроскептики та проросійські сили не отримали очікуваного представництва. Новий склад Європейської Комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн, очевидно, не стане форсувати процес прийому нових членів до ЄС (Європейська Рада на вимогу Франції не дала згоду на початок переговорів з Албанією та Північною Македонією). Хоча Європейська Рада вже звично продовжила санкції проти Росії, однак голоси про доцільність їх послаблення звучать все сильніше. Дональд Туск очолив Європейську Народну партію, відмовившись тим самим від боротьби за посаду президента Польщі.

Європейський модельєр року – Еммануель Макрон.  Цього року  французький президент не лише перетнув екватор своєї каденції, але і суттєво змінив тональність зовнішньополітичної риторики. Він піддав різкій критиці НАТО напередодні святкового саміту, заявивши про «смерть мозку Альянсу», наголосив на доцільності побудови спільної Європи, в якій потрібно враховувати інтереси Росії. Схоже, Макрон, помітивши послаблення позицій Ангели Меркель, вирішив розпочати боротьбу за збільшення власного впливу у масштабах континенту. Росія йому потрібна з огляду на глобальні суперечності ЄС зі США та Китаєм, та й фактор 200-річних «особливих відносин Росії та Франції» відкидати не варто.

Енергетичний трилер року – транзит газу, NordStream2 та санкції США.  Завершення контракту на транзит російського  газу територією України поставило і експортера, і покупців, і транзитера перед потребою домовлятися. Тристоронні переговори розпочалися ще влітку, проте зрушення сталися після зустрічі Путіна та Зеленського у Парижі. ЄС зі зрозумілих причин вітатиме будь-які домовленості, які будуть втілені в життя. За океаном вирішили не залишатися осторонь та запровадили санкції проти NordStream2 – російсько-німецького газопроводу, який можна назвати одним з символів гібридної війни в енергетичній сфері. У Вашингтоні далекі від філантропії, лише  прагнуть створити підстави для просування власного газу Старим Світом. Незалежно від завершення переговорів «Нафтогазу України» з «Газпромом» зауважимо проведений анбандлінг НАК та готовність «Оператора ГТС України» працювати відповідно до норм європейського законодавства. До речі, виплачені «Газпромом» за рішення Стокгольмського арбітражу «Нафтогазу» 2,9 мільярди доларів наразі виглядають історичним успіхом України, хоча у Кремлі намагатимуться перетворити цю суму на наживку для приборкання України.

Право і стабільність року – політична ситуація в Польщі. Партія «Право та справедливість» виграла парламентські вибори до Сейму, проти втратила більшість у Сенаті. До речі, більшість соратників Ярослава Качинського у нижній палаті парламенту, на відміну від очікувань, є звичайною, не конституційною.  До Сейму пройшла і «Конфедерація», яка стоїть на позиціях євроскепсису та готова до загострення відносин з Україною. Президентські вибори 2020 року вірогідно пройдуть без потрясінь – у чинного  президента Анджея Дуди сьогодні є значна перевага над майбутніми конкурентами та серйозні успіхи, серед яких – спрощення візового режиму між Польщею та США.

Наполегливість року – Brexit. Борис Джонсон на чолі британського уряду продемонстрував наполегливість, варту його політичного кумира – Вінстона Черчилля. Він зумів не лише вимотати опонентів, запустити масштабну агітаційну кампанію за Brexit, але і добитися дострокових парламентських виборів, на яких консерватори отримали найкращий з часів Маргарет Тетчер результат. Процес виходу Великої Британії зі складу ЄС до кінця січня 2020 року не зупинить навіть артикульоване першим міністром Шотландії Ніколою Стерджен прагнення провести ще один референдум про незалежність Шотландії. Джонсона підтримує Дональд Трамп, повернення Лондона на світову арену як більш самостійного гравця об’єктивно на руку й і Україні.

Ювілей року – 70-річчя НАТО. Свій ювілей Північноатлантичний альянс відзначив у Лондоні, під час урочистої зустрічі лідерів держав, які входять до нього. Північна Македонія де-юре не отримала права святкувати, проте де-факто стоїть на порозі НАТО. Той факт, що у столиці Британії було затверджено новий план оборони для Польщі та країн Балтії, свідчить, що навіть у статусі найпотужнішого військово-політичного об’єднання у світі Альянс тримає руку на пульсі подій. До речі, його генеральний секретар Єнс Столтенберг нагадав, що двері НАТО залишаються відчиненими  для України та Грузії.

Меморандум року – дії Росії та Туреччини у Сирії. У літній резиденції Путіна у Сочі президенти Росії та Туреччини домовилися про спільні дії у Сирії. Їх мета – створення смуги безпеки на сирійсько-турецькому кордоні, яка могла  убезпечити  Туреччину від неприємних несподіванок. Показово, що меморандум було підписано після виведення американських військ із Сирії та після наступу турецьких підрозділів на позиції курдів. Ситуація  на Близькому Сході залишається далекою від стабілізації, а от танго двох геополітичних мачо – Ердогана та Путіна – очевидно, матиме продовження.

Турбулентність року – ситуація на пострадянському просторі. Росія продовжує грати м’язами на кордоні з Україною,  а її президент Путін робить заяви, які можуть бути розцінені як зазіхання на територіальну цілісність сусідів. На жаль, офіційний Київ не наважився відреагувати на ці кремлівські ескапади.  Альянс Партії соціалістів Республіки Молдова та проєвропейського блоку ACUM, спрямований на послаблення позицій Влада Плахотнюка, виявився нетривалим та завершився відставкою прем’єра Майї Санду та посиленням позицій президента Ігоря Додона. Президент Білорусі Олександр Лукашенко і надалі маневрує у відносинах з Кремлем. Новим президентом Грузії стала Саломе Зурабішвілі, тамтешня партія влади «Грузинська мрія» намагається вистояти перед атаками опозиції. Прем’єр Вірменії Нікол Пашинян провів юридичну атаку на колишніх президентів республіки Кочаряна та Саргсяна, які представляють «карабахців». Дострокові парламентські вибори у Азербайджані навряд чи спричинять суттєву демократизацію. Нурсултан Назарбаєв перейшов у статус Єлбаси, поступившись місцем президента Касиму-Жомарту Токаєву.