“Виметемо всіх іноземних найманців!”, “Потрібна десоросизація суспільства”, “Громадяни, вчасно виявляйте соросóїдів та викривайте їх!”. Ці та інші миролюбні заклики звучали на презентації руху “SOS”, “Стоп операціям Сороса”, заснованого провладними журналістами, представниками панівної партії та іншими достойниками. За їхнім задумом, рух має допомогти повернути країну на свій неповторний шлях – заглушивши всі нашіптування ворожих язиків. Одним із перших ЗМІ, яке радісно повідомило про нову ініціативу, став російський пропагандистський телеканал RT.
Не лякайтесь, це ще не Україна. Це Північна Македонія у січні 2017 року. І вона така не одна.
Як символ зла Джорджа Сороса використовують у кількох країнах регіону. В Болгарії американського фінансиста й засновника фонду “Відкрите суспільство” називають ліберальним терористом. Словацька проурядова газета “Hlavne Spravy” кілька років тому схарактеризувала його як “демонічну силу зла”. Один із найвпливовіших політиків Польщі, лідер владної партії Ярослав Качинський запевняє, що Сорос прагне створити “суспільства без ідентичності”. І тому його необхідно зупинити.
І є нюанс. Всі уряди, які критикували американського філантропа чи закликали протидіяти роботі його організацій – або мають серйозні проблеми у своїх країнах, або є автократичними. Рух у Північній Македонії з’явився після того, як партія влади на парламентських виборах ледь не програла опонентам – і хід виборів та підрахунку голосів викликав у опозиції чимало питань. Словацький уряд у 2017-18 роках схилявся до правої, євроскептичної політики й намагався отримати якнайбільше важелів впливу на суспільство – так, найпопулярніше видання країни SME якраз тоді придбав лояльний до влади місцевий олігарх. В Україні ми багато чули про консервативну політику польської влади та, наприклад, судову реформу, внаслідок якої судді втратили у своїй незалежності.
– Коли в нас у Румунії Соціал-демократична партія, яка правила від самої революції 1989-го, стала геть непопулярною, знадобився зовнішній ворог. Влада не шукала довго, – запевняє Крістіна Ґусет, директорка румунського відділення американської організації “Freedom House”. – Хто підбурив людей зійтись на мітинги проти корупції? Сорос. Хто каже, що уряд наскрізь корумповано? Люди з організацій, які спонсорує Сорос. Хто бажає нашій країні зла? Вгадайте.
Епіцентром же ненависті до 90-річного багатія є колись рідна для нього Угорщина. Країна, в якій чоловік із 1984 року фінансував антикомуністичні ініціативи, потім спонсорував безкоштовні обіди у школах, тоді заснував цілий університет – за академічними показниками найкращий у країні – останніми роками рясніє рекламою проти нього. Офіційно проплаченою урядом. Наприклад, у 2018-му, під час мігрантської кризи в Європі вулиці Будапешта заполонили – ні, не сирійські біженці. На них з’явились сотні білбордів та сітілайтів із портретом Джорджа Сороса й написом: “Не дамо Соросу сміятись останнім!”. Адже люди, які працювали в спонсорованих ним організаціях, виступали за прийняття Угорщиною кількох сотень біженців. За це виступав і офіційний Брюссель. Влада ж воліла закривати кордони і зводити стіни – що й зробила. А Соросу присвятила десятки годин телеефірів. І прем’єр-міністр країни, одіозний Віктор Орбан, порівнює “дядька Сороса” із такими бідами для Угорщини, як Оттоманська імперія та Радянський союз.
Угорці іронізують з урядової Сорос-істерії: лякливий напис на геловінському гарбузі – “План Сороса”
Його портрети наклеюють на підлозі в трамваях – щоб пасажири наступали на обличчя. Його виш зачинили – тепер Центральноєвропейський університет працює у Відні. Орбан називає Сороса головним ворогом угорців – і, звісно, лише він може захистити їх від новітнього Юди.
Чому саме Сорос? Це надзвичайно зручний ворог. Відомий: фонди філантропа, які підтримують ліберальні ініціативи, активні в регіоні з початку 1990-х. Сорос – єврей, і це достатній аргумент для ненависті в багатьох правих. Сорос – фінансист, і цього досить, щоб його ненавиділи численні ліві. Він громадянин США, від чого тьохкає серце в антиглобалістів. І він навряд чи колись відвідає Північну Македонію, Словаччину, Болгарію чи Угорщину, щоб особисто поспілкуватись із населенням і розвіяти міфи про себе. Відповідно до сюжету BBC, пораду зробити Сороса головним ворогом народу Віктору Орбану дав американський політтехнолог Артур Фінкельштейн. Мовляв, це допоможе його партії вдруге перемогти на виборах. Допомогло.
Але абстрактність Сороса – лише одна частина вигод. Друга: будь-кого можна обізвати його посіпаками, тими, хто просуває його підступні плани.
Фонд “Відкрите суспільство” (в Україні – “Відродження”) фінансує широкий спектр програм – як самостійно, так і надаючи гроші іншим організаціям. Це навчальні візити молоді та студентів, робота незалежних від влади аналітичних центрів, створення груп, які захищали б права меншин, фінансування журналістських проєктів. Як результат, через програми, до яких причетні організації Сороса, проходять десятки тисяч людей. Хтось із них потім іде в політику, хтось – у державне управління. Чиїсь голоси стають помітними в суспільстві. І дискомфортними для влади, особливо якщо та – неуспішна й закрита.
“Покращена” невідомими урядова агітація проти Сороса. На cітілайті напис: “Сорос привезе сюди мільйони людей з Африки та Близького Сходу”. Доповнення: “Геббельс це вподобав”
Крім пов’язаних із “Відкритим суспільством” програм існують ще сотні інших, подібних. Від різних країн чи філантропів, часто без суперечливого шлейфу. Але ж хто розбиратиметься, наскільки людина причетна до Сороса й чи має стосунок взагалі? Організатори македонського “SOS” уточнюють: факт причетності другорядний, головне – цінності, які ці люди розділяють. Якщо ці цінності ліберальні, чи проєвропейські, чи не синхронізуються із планами влади – можна ставити тавро. В угорських громадських організаціях запевняють, що поведінка держави пригнічує діяльність будь-яких активістів. Виступаєш проти уряду? Ти вже в зоні ризику. Їздиш на закордонні правозахисні конференції? Швидше за все, завербували тебе. Потреш – проступить соросятко. Навчалась за кордоном? Якась ти занадто розумна.
Абстрактність та універсальність стали зручним інструментом для критики “не своїх”. Ну як іншим урядам не взяти собі це на озброєння?
Минулої п’ятниці давно випробувану схему, нарешті, повноцінно застосували й в Україні. Під час телемарафону “Тхне Соросом” на “медведчуківському” ЗІКу говорили, що Ілля Рєпін малював би з американського фінансиста диявола. Що Сорос здійснює замах на наші душі. Що це один із найвпливовіших людей в Україні (?) і як ми до такого докотились? Що бізнесмен, безумовно, причетний до Помаранчевої революції та Революції гідності – які, без сумніву, стали бідою для України. Що Сорос забере наші землю та воду. Що “соросятину” треба вирізати, як явище.
.
Хто ж саме є посіпаками цього злочинця в Україні? Версії різняться. Вадим Рабінович запевняє, що “соросята” контролюють майже всю владу в Україні. Олександр Дубінський – що ними є всі члени Кабінету міністрів, крім Арсена Авакова та Оксани Маркарової. Звучали заяви, що це всі члени фракції “Голос” у парламенті й 40% депутатів “Слуги народу”. Голосування глядачів, яке нібито відбувалось під час телемарафону, під його кінець показало: 95% людей в українському уряді – шкідливі “соросята”. І з цим треба щось вирішувати.
Політичне життя в Україні стрімке: минув тиждень – і “соросят” в українській владі істотно поменшало. Немає вже там ні ненависного ОПЗЖ прем’єра Олексія Гончарука, ні генпрокурора Руслана Рябошапки. Прийшли старі, перевірені кадри. Не розбещені закордонною освітою чи звичкою сперечатись із керівником. Договороздатні. З такими має бути простіше.
Свіжий креатив від депутата ОПЗЖ
Лишаються, втім, ще тисячі підозрілих “соросят” – у парламенті, у ЗМІ, в суспільстві. Такі можуть і наказу не підкоритися, і ідею деструктивну запропонувати. А то й сказати щось таке, що негативно вплине на рейтинг президента.
Іронія в тому, що, оскільки Україна не в ЄС, найбільшим західним донором і в держави, і в громадянського суспільства є Євросоюз. Тут активні чимало організацій, які вже згорнули свої програми, приміром, в Угорщині. А ще в нас війна, що залучило додаткові фонди. І фонд “Відродження” тут – далеко не лідер. Бо є ще Американська організація міжнародної допомоги, шведські фонди, польська Фундація “Солідарності”, нідерландська програма MATRA чи фінська програма міжнародної співпраці, німецькі Фонд Гайнріха Бьолля й Фонд Конрада Аденауера. Але хто ж розбиратиметься? Навіщо, якщо вигідніше одразу затаврувати всіх і вся – як в Македонії. Звузити доступ до сучасної західної освіти – як в Угорщині. Чи, взагалі, як у Росії, обмежити фінансування громадських організацій з-за кордону. Тоді стане спокійно і безпроблемно. Значно менше людей вноситимуть сум’яття у звичний спосіб ведення справ. А якщо десь і трапляться провали – залежні та лояльні ЗМІ про це, на щастя, не напишуть.
На “десоросозованій” країні запанує лад і спокій. А населенню залишиться лише – комусь через необізнаність, комусь через депресію, комусь від страху чи від сліпого обожнювання – казати владі: “Дякую. Дуже дякую”.
*Автор не є і не був причетний до жодного з фінансованих Джорджем Соросом проєктів.
