Сергій Телушков з 2019 року брав участь у відсічі та стримуванні збройної агресії ворога в Донецькій і Луганській областях. У свої 24 він був старшим лейтенантом та командиром роти, а власним обов’язком називав – повернення кожного свого бійця живим та здоровим. Воїн, що зробив значний внесок в розвиток української армії та вже став батьком для багатьох українських захисників, 25 лютого загинув під час одного з перших боїв за Чернігів.
Про військовий обов’язок, патріотизм до мурах, а також про відстоювання прав родин загиблих військовослужбовців – в інтерв’ю з Крістіною, дружиною Сергія.
Фото: особистий архів Крістіни
Фото: особистий архів Крістіни
Крістіно, розкажіть, будь ласка, про Сергія. Який він був?
Сергій був справжнім чоловіком, про якого я тільки мріяла. Мужній, відважний, рішучий. З ним нічогісінько не було страшно, водночас добріше людини, ніж він, я не зустрічала. Сергій відрізнявся від інших своєю харизмою та почуттям гумору. Якщо казати про його професію, то однозначно він був на своєму місці, він вмів вести за собою людей, мотивувати їх, давати корисні поради. Він горів тим, що робить, віддавав всього себе заради служби і своїх підлеглих. Мав повагу не тільки від підлеглих, а й від його вищого керівництва, бо на нього дійсно покладали великі надії. Будучи ще Лейтенантом, займав Капітанську посаду – командира роти, оскільки керівництво бачило в ньому великий потенціал і бажання зробити армію кращою.
Фото: особистий архів Крістіни
На вашу думку, це бажання було народжено з любові до Батьківщини?
Дійсно, таких щирих патріотів як Сергій я ніколи не бачила. Він ще з п’яти років мріяв бути офіцером. Коли він чув Гімн, його тілом бігли мурахи. Уся наша квартира була завішана прапорами України, він був твердий у своїх переконаннях і вірний військовій присязі. Завжди казав, що “Україна понад усе”. Пам’ятаю, як це на початку було дивно для мене, адже я справді не зустрічала таких людей, але згодом зрозуміла, що в цьому весь він.
Чи можете розповісти про позивний Сергія? Це щось символічне?
Власний позивний він отримав від свого Комбата з позивним “Громкій”. Насамперед, починав свій військовий шлях Сергій з позивним “Бодрий”, але Комбат сказав: “Ти себе бачив? Який ти Бодрий? Ти Крепиш!”. Так воно і пішло. Бо Сергій з дитинства займався спортом і відрізнявся досить спортивною і міцною статурою тіла.
Фото: особистий архів Крістіни
Знаю, що до повномасштабного вторгнення, Сергій також служив в АТО. Поділитесь цим?
В зону АТО Сергій потрапив в 2019 році. Був в Донецькій та Луганській областях, в якому саме місці я можу помилятись, але коли я приїздила до нього, зупинялася то в місті Волноваха Донецької області, то десь неподалік. Ротації були довгі: перша 1 рік і друга 10 місяців. Він перший командир, який дві ротації поспіль повертав свій особовий склад Живими!
Одразу після закінчення Академії Сухопутних Військ імені Петра Сагайдачного, Сергій обрав бойову частину, яка безпосередньо їздить в АТО. Він ніколи не хотів сидіти в штабі та перекладати папери. Сергій волів нашої Перемоги, хотів брати участь в цій Перемозі над окупантом та бути корисним нашій Державі!
Фото: особистий архів Крістіни
Фото: особистий архів Крістіни
Чи говорив він про власні очікування щодо подальшого перебігу війни і його місію в ній?
Він казав, що у нього було дежавю і він бачив нашу перемогу, бачив як веде своїх бійців площею нашого міста, але тепер я розумію, що це буде відбуватися в Небеснім Війську. Він казав, що буде їздити, поки не закінчиться ця війна, не зможе сидіти в стороні усвідомлюючи, що від нього є певна користь у військовій справі. Ніколи не було остраху в його очах, він знав свою справу і знав, чим це може закінчитися для нього.
Завжди повторював: “Я смерті не боюсь”. Він був справжнім воїном і таким залишиться в нашій пам’яті назавжди. Коли наші знайомі питались в нього “коли закінчиться війна?” Сергій відповідав “Коли я вб’ю Путіна!”. Це була одна із його мрій.
Фото: особистий архів Крістіни
Якою була ваша остання розмова? Про що говорив Сергій?
В одній із наших останніх розмов, вже під час повномасштабного вторгнення, він сказав мені, що все буде добре, що ми обов’язково переможемо, обов’язково зіграємо весілля. Як завжди з гарним настроєм і посмішкою, що читалась в його голосі, запевняв мене, що з ним все буде добре, що Бог береже його для мене.
Фото: особистий архів Крістіни
За яких обставин загинув Сергій?
Зупинивши колону техніки, яка йшла зі сторони Білорусі, спинивши висадку колони десанту, екіпаж Сергія отримав команду відходити до міста через брак техніки. Відходивши, екіпаж потрапив в засідку ДРГ, в їхню БМП двічі поцілили з РПГ, потім почали розстрілювати з автоматів. Сергій загинув на місці, при в’їзді в місто Чернігів. На цьому місці ми поставили стелу з воїнами, які загинули в тому бою.
Поділитесь як ви дізналися про цю звістку?
Мені надіслав повідомлення його бойовий побратим. Потім ми шукали Сергія два дні і 27 лютого знайшли у морзі серед неопізнаних тіл. Я пам’ятаю свої емоції і, повірте, таке не забувається навіть якщо сильно хотіти. Але це зовсім не просто описати словами. Цей біль по-справжньому зрозуміє тільки той, хто відчув його на собі. І це дійсно болить навіть на фізичному рівні. Раніше чула вислів “душа болить” і я його не розуміла. Бо ну як може боліти душа? Знаєте, може. І болить набагато сильніше, ніж будь-який фізичний біль. Кажу як дівчина, яка народила дитину і знає, як це боляче.
Фото: особистий архів Крістіни
Сергій посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Чи отримували ви належну підтримку від держави?
Так, Сергія нагородили посмертно, я отримала цю нагороду, але вважаю, що він заслуговує звання Героя України, тому хочу написати прохання на перенагородження. З приводу підтримки, я отримую пенсію на дитину по втраті годувальника, також подала документи в чергу на квартиру для сина, але сказали, що через місяць дадуть відповідь. Також, наш Чернігівський військкомат привітав нас з усіма новорічними святами, була неодноразова гуманітарна допомога.
Проте за весь час збирання потрібних документів я зіткнулася з похабним ставленням працівників Собезу та інших державних установ.
Фото з особистого архіву Крістіни
Тобто, вам доводиться власноруч домагатися допомоги?
Саме так. Це належить державою, але щоб його домогтися треба дуже довго стукати в зачинені двері, які не факт що тобі відчинять. Передусім, вони спираються не на ті закони і відмовляють мені в наданні пенсії по втраті годувальника і пільг, які я вже виборола через суд, що визнав їхні дії протиправними.
Рішення суду, згідно з яким визнається, що права Крістіни були порушені
Окрім цього вони нічого не пояснюють, а просто виганяють з кабінету. Маю аудіо запис як розмовляли зі мною та мамою мого чоловіка. Відверто кажучи, вони порушують права членів сімей загиблих військовослужбовців, розмовляють ненормативною лексикою зі ставленням, наче люди приходять просити в них щось їхнє, а не те, що належить державою.
Був випадок, коли я запитала чи закритий в’їзд для дитячого візка і чому я маю залишати дитину на вулиці. В свою адресу вислухала купу негативу і слова “іди відкрий їй заїзд, нехай завозить свою коляску”(цитую). Я їм сказала, що не мою коляску я хочу завести, а мою дитину!
Не усюди так, але трапляється часто.
Аудіодоказ розмови з особистого архіву Крістіни: https://drive.google.com/file/d/1Z0tvmJDwq8hiCatXiBCEpRAdzV8qQafB/view?usp=drivesdk
Поділіться, будь ласка, як ви себе почуваєте? Врешті, чи лікує час?
Передусім дуже складно прийняти той факт, що ти ніколи не почуєш і не побачиш свою кохану людину, що його назавжди в тебе взяли і забрали. Не хотілось вірити в це і навіть після похорон я очікувала його дзвінок зі словами “це був не я, зі мною все добре. я скоро повернусь додому”. Викликом було зберегти життя нашому сину, оскільки термін вагітності був дуже маленький на момент смерті Сергія, а нервів, сліз і болю було дуже багато. Проте Сергій завжди казав, що я сильна і, згадуючи його слова, я розуміла, що маю взяти себе в руки і думати про сина. Не лікує ніякий час, бо ця рана назавжди залишиться в серці і пам’яті. З часом просто менше кровоточить.
Фото: особистий архів Крістіни
Чи є щось, що ви хотіли б зробити в пам’ять про коханого? Яким чином кожен з нас може цьому допомогти?
Я домагаюсь перейменування вулиці на честь Сергія, але наш мер сказав, що тоді кожному доведеться присвятити вулицю, з чим я категорично не згодна і цього так не залишу. На жаль, не маю багато часу, бо син ще зовсім маленький і як показує практика треба стукати в зачинені двері, допоки їх не відчинять. Буду створювати петицію і буду дуже вдячна, якщо кожен не пройде повз і підтримає мене.
Як ваш синочок? Окрім ім’я, яке він перейняв від батька, чи помічаєте можливо схожість характером?
Синочок росте, радує маму і з кожним днем все більше нагадує мені свого батька. Сергійко просто копія тата зовнішньо і за характером також. До речі, він і народився в рік Тигра як його тато, тож вже добре нами командує і показує характер. Мрія Сергія здійснилась, син абсолютно всім схожий на нього. Натомість моїм завданням є виховати його такою ж порядною і доброю людиною як його татко.
Фото: особистий архів Крістіни
Фото: особистий архів Крістіни
На вашу думку, чому українці повинні знати історії захисників?
Тому що завдяки нашим захисникам і їхнім Героїчним вчинкам ми маємо змогу жити і будувати майбутнє для себе і найголовніше – для наших дітей, майбутнього покоління. Про це не просто потрібно знати, а про це потрібно пам’ятати і бути вдячним!
Чи є слова Сергія, які ви хотіли б передати усім українцям? Можливо як настанову?
Сергій завжди казав, що треба жити так, щоб коли наші діти чули про Честь і Гідність, одразу згадували саме про своїх батьків. Треба жити по совісті, нікому не бажати поганого, а навпаки допомагати один одному. Він мріяв, щоб Україна і наша нація була найсильнішою у світі, щоб ми були єдині як одне ціле. І зараз, як ніколи, це повинно відгукнутися в наших серцях.
