Напевно кожен з нас не раз чув формулювання “правила Міранди”, яке “започаткував” Верховний Суд США, а популяризував Голлівуд: “Ви маєте право зберігати мовчання. Будь-що сказане Вами може бути і буде використане проти Вас у суді. Ви маєте право на адвоката. Якщо Ви не можете собі дозволити адвоката, він буде наданий вам державою. Чи Ви розумієте ці права?” Передноворічне інтерв’ю президента виданню “Фокус” вкотре підтвердило, що Володимиру Зеленському не зайвим було б завчити “правило Міранди”, принаймні ту його частину, яка про мовчання – перш ніж говорити ще про щось, особливо про свої взаємовідносини з правосуддям.
Сам факт, що президент країни, яка вже майже рік перебуває в економічній кризі, на яку нашарувались криза медична, політична, а згодом ще й конституційна, маніакально фіксується на засудженні свого політичного опонента, якого начебто розгромно переміг у 2019 році – питання більше до психологів, аніж до юристів чи політологів.
Однак ця фіксація настільки заволоділа Володимиром Зеленським, що особа Петра Порошенка вливає на дії президентської команди набагато більше, ніж особа Володимира Зеленського. Вже самих по собі періодичних “анонсів” притягнення Порошенка до відповідальності, його засудження, вистачило б ЄСПЛ, щоб констатувати політичну зумовленість вироку проти нього – за умови, що підопічні генпрокурора спромоглись би довести до обвинувального вироку хоча б одну з кількох десятків справ стосовно п’ятого президента. Про політичні ж наслідки промовчу – навряд чи тут варто ще раз обговорювати очевидне.
Однак не одним Порошенком Володимир Зеленський забезпечує слідчих роботою на майбутнє. Його дії в розпал кризи, кульмінацією яко стало рішення Конституційного Суду щодо скасування відповідальності за недостовірне декларування та ключових повноважень НАЗК, продемонстрували, що за півтора року на своїй посаді, Володимир Зеленський не навчився нічого – і досі вважає себе чимось між чарівним джином, якому достатньо клацнути пальцями для виконання будь-якої примхи і розпещеною дитиною, яка не звикла, щоб їй у чомусь відмовляли.
Читайте також:
Кінець конституційної кризи, але це не точно: як депутати електронне декларування повертали
Поданий ним “на врегулювання” кризи законопроєкт “Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства”, виявився настільки антиконституційним та примітивним, що за два місяці не дійшов навіть до винесення на порядок денний. І навіть якщо за цим всім дійсно ховався якийсь підступний план щодо переформатування КСУ “під себе”, то методи реалізації похоронили його на старті – навіть попри те, що КСУ в один момент став мало не “ворогом №1” для активної частини суспільства.
І навіть попри заяви, що конституційну кризу “зупинили” (втім, Зеленський не пояснює – хто ці “ми” і яким чином зупинили, якщо за його ж словами, КСУ потребує перезавантаження), Петро Порошенко його переслідує і тут, через якихось “племінників в КСУ”. Невідомо, чи саме ці “племінники” нашіптують і змушують Володимира Зеленського заявляти про те, що він чинив тиск на суд, чи ці заяви мають під собою якесь інше підґрунтя, однак, факт залишається фактом – президент в інтерв’ю прямо заявляє, що він здійснював тиск на суд і продовжує це робити. І вже майже наговорив на склад злочину
Своє зізнання у здійсненні системного тиску на Конституційний Суд Володимир Зеленський розпочинає з образи на те, що в рішенні КСУ “не зняли керівника [Артема Ситника], не закрили НАБУ”, а лише позбавили президента права призначати керівника Національного антикорупційного бюро. Взагалі, історія про те, як член президентської фракції пан Дубінський боровся за звільнення директора НАБУ Артема Ситника, заслуговує на те, щоб стати сценарієм стендап-шоу, а може навіть і непоганої комедії, однак залишимо це на інший раз, тому що Володимир Зеленський якраз дійшов до розповіді про те, як саме тиснув на Конституційний Суд – висловивши вимогу “не дай боже, щоб КС скасував цю [земельну] реформу”. Цього президенту здалось замало і він додав, що зустрічаючись з головою КСУ Тупицьким заявив останньому: “Земельне, банківське, мовне питання прошу не порушувати для того, щоб не розколювати суспільство”…
Іншими словами, президент України в ході зустрічі з головою Конституційного Суду України, вказує тому, які питання Суд може розглядати, а які не повинен. Цим президент порушує конституційний принцип незалежності як всього КСУ, так і його суддів, встановлений статтями 147, 149 Конституції України.
Крім того, саме для таких випадків в Кримінальному кодексі України передбачена стаття 376 – “Втручання в діяльність судових органів”, яка передбачає відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. Відповідальність, треба сказати, досить незначна в масштабах того, що робить Володимир Олександрович з основами державного устрою та конституційного ладу – штраф, арешт до двох років, або ж виправні роботи (ні, класти асфальт не відправлять).
Специфікою цієї статті є те, що “вплив” не обмежений якимись окремими формами – це може бути, наприклад, прохання, як от у випадку Володимира Олександровича. А ще – цей злочин вважається закінченим з моменту висловлення такого прохання, зовсім не обов’язково, щоб воно мало якісь наслідки, позитивні чи негативні для будь-кого (хіба що такі наслідки сформують склад окремого злочину). А з точки зору статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, опубліковане інтерв’ю Володимира Зеленського саме по собі дає достатньо підстав для початку досудового розслідування. Такий от результат одного інтерв’ю…
В підсумку хочеться сказати лише одне – іноді дійсно “краще жувати, ніж говорити”. Деяким людям – завжди.
