Доктор психології, дослідниця і викладачка Гарвардської школи медицини, практикуюча психологиня Ненсі Еткофф, стверджує, що це не є виявами зіпсутості, матеріалізму, бездуховності, марнославства чи поверхневості. Спираючись на десятки наукових праць та результати сотень авторитетних досліджень на перетині соціальної психології, соціометрії, біології та фізіології, авторка пояснює чіткі взаємозв’язки між тим, що люди універсально вважають красивим, та еволюційними потребами нашого виду.

Її книга “Виживання найгарніших” вийшла українською у 2019 завдяки Yakaboo Publishing, а Букви друкують для вас уривок з неї про те, чи такі вже великі переваги красивих над тими, хто не дуже.

Несправедливість уродженого

Чи краса є доброю чи ні, вона, здається, викликає добре в інших. В одному психологічному дослідженні 75 студентам-чоловікам показали фотографії жінок, дуже привабливих і непривабливих.

Чоловіків попросили вибрати ту особу, для якої їм було б найлегше зробити щось із наведеного: допомогти переставити меблі, позичити гроші, стати донором крові, пожертвувати ниркою, проплисти кілометр, щоб урятувати, витягнути з охопленого полум’ям будинку та навіть кинутися на ручну гранату терориста. Чоловіки, найімовірніше, зголосилися би виконати будь-яке з цих жертовних і небезпечних завдань для красивої жінки. Єдина річ, на яку вони погоджувалися неохоче,—позичити гроші.

Відповіді на запитання психологів про гіпотетичні ситуації можуть мати мало спільного з реальною поведінкою. Та коли почати це перевіряти, принаймні в дрібних справах, люди підтверджують слова студентів. У серії інсценованих експериментів психологи перевіряли чесність та альтруїзм щодо привабливих і пересічних із вигляду людей.

Виявилося, що до гарних ставилися ліпше. Для прикладу, в одному з експериментів красива або невродлива жінка підходила до телефонної будки та цікавилася в того, хто там перебував «Чи я не забула тут четвертак?». (У телефонній будці дійсно була монетка.) Вісімдесят сім відсотків людей повертали монету красуні, і лише шістдесят чотири відсотки невродливій. В іншому дослідженні дві жінки стояли біля машин з пробитою шиною: вродливій допомогу завжди надавали швидше.

Люди схильніші допомагати привабливим, навіть якщо їх недолюблюють. В іншому експерименті приваблива або неприваблива жінка хвалила або критикувала працю чоловіків. А потім у тих чоловіків цікавилися, чи ця жінка їм сподобалася. Найбільшу симпатію вони відчували до привабливої жінки, яка їх хвалила, а найменше їм сподобалася приваблива критиканка.

Та коли їх попросили їй допомогти, чоловіки більше часу присвячували красуні, навіть якщо вона їх критикувала. Як зазначили психологи, її привабливість приваблювала. Привабливість приваблює навіть у ситуаціях, коли немає можливості реальної зустрічі з красунею.

У ще одному дослідженні в аеропорту Детройта «загубили» заповнені (фальшиві) заявки на навчання в коледж.

До заявок додано нотатку, з якої зрозуміло, що документи передали батькам, які випадково їх загубили. Кожна заявка мала ідентичні відповіді, але на кожну приклеїли іншу фотографію. Люди частіше відсилали поштою заявки із світлинами красивіших абітурієнтів.

Цікаво й те, що ми є не надто схильними просити симпатичних людей про допомогу. Особливо це стосується чоловіків, які мали б звернутися до красивих жінок, але це також стосується жінок і чоловіків, які мають щось попросити у красивих представників їхньої ж статі (жінкам звертатися по допомогу до красивих чоловіків дещо легше).

Проте, як це показали еволюційні психологи Леда Космідес і Джон Тубі, люди пильно стежать за тим, хто що для кого зробив. Наші зусилля, спрямовані на те, щоб порадувати красивих людей без очікування безпосередньої винагороди чи жесту вдячності, є одним зі способів, яким ми зміцнюємо вроду як форму статусу, як-от послуги для осіб аристократичного походження або багатих спадкоємців. Краса втілює те, що письменник Джим Харрисон назвав «несправедливістю уродженого».

Високий статус краси є однією з причин, чому вона викликає так багато ненависті. Чи ж демократичні суспільства не заборонили аристократію та не створила правила гри, однакові для всіх? Можливо, саме тому нас так легко переконати, що краси можна досягнути за допомогою звичних демократичних інструментів—важкої праці та грошей. Якщо вона надає елітарний статус, значить нам слід перетворити цю елітарність на таку, що постає із зусиль і досягнень, а не вроджених переваг.

Дослідниця історії Лоїс Баннер упорядкувала «демократичну риторику експертів із краси початку ХХ століття», яка переконувала в тому, що «кожна жінка може бути красивою». Баннер вважає, що такі кампанії були для жінок небезпечними, оскільки створили недосяжний ідеал.

Успішні кампанії Estee Lauder було побудовано на висловлюваннях її засновниці Есте Лодер, що «непоказних жінок не існує, є тільки жінки занедбані… вам слід прагнути цього [краси] дуже сильно та скористатися з допомоги деяких добре дібраних продуктів». Парадоксально, але аргументи таких експертів ХХ століття часто, мимохіть, пов’язували красу з добром.

Есте Лаудер

Жінки, які були незадоволені з того, що бачили в дзеркалі, тепер почувалися не лише непривабливими, а й ледачими, нерозумними або позбавленими внутрішньої краси, яка мала би проступити назовні завдяки добрим звичкам і доброму консілеру.

Краса як статус

Ідучи вулицею, ми постійно торгуємося з іншими людьми про виділений нам простір. Ми несемо із собою невелику територію, латку поверхні землі, яка оточує нас, коли сидимо чи стоїмо, і на яку інші не можуть вдертися без нашого дозволу. Наблизитеся заблизько—і людям стане дискомфортно. Високі на зріст люди мають більші території: їхні величезні розміри є погрозливими. Коли людей просять підійти до незнайомця та зупинитись у місці, де почуваються некомфортно, вони зупиняються приблизно за півметра від високої на зріст особи та за чверть метра—від низької. Дуже привабливі люди будь-якого зросту отримують великі особисті території — із собою вони носять свій статус.

Ті, хто має привабливий вигляд, із більшою ймовірністю виграють дискусію та переконають інших у своїх поглядах. Люди діляться з ними таємницями та відкриваються їм. Загалом ми намагаємося догодити симпатичним, використовуємо жести примирення, дозволяємо себе переконати, переповідаємо їм плітки та, дослівно, поступаємося їм дорогою, коли вони йдуть вулицею.

Але, мабуть, люди відчувають благоговіння перед їхніми впевненістю та асертивністю, а не зовнішністю.

Можливо, вони переконливі завдяки розуму чи силі особистості. Фактично, привабливі люди, на відміну від непривабливих, зазвичай почуваються комфортніше в соціумі, впевненіше та майже не переймаються можливою неприязню до них. Вони здебільшого вважають, що контролюють своє життя, а не є просто рабами долі та обставин, і більше схильні до асертивності.

В особливо цікавому дослідженні людей просили пройти співбесіду з психологом. Під час розмови втручалася колега психолога, і та разом з нею виходила. Якщо учасник дослідження терпеливо чекав, перерва тривала 10 хвилин.

Привабливі люди чекали загалом три хвилини і двадцять секунд, перш ніж привернути увагу до себе. Не такі привабливі особи загалом очікували дев’ять хвилин. Між цими групами не було жодної різниці в самооцінці асертивності (Здатність людини відстоювати свою позицію, не порушуючи моральних прав іншої людини.—Прим.). Привабливі люди просто відчували, що мають право на ліпше ставлення.

Ми знаємо, що поведінка часто стає самоздійснюваним пророцтвом. Зрештою, було б дивно, якби красуні, які звикли, що з ними всі погоджуються та намагаються їм догодити, автоматично не звикали до привілеїв такої влади. Лишень десять хвилин ставлення як до красивої людини може спричинити зміни в поведінці. Психологи здійснили дослідження, в якому жінки та чоловіки розмовляли телефоном протягом десяти хвилин. Чоловіків попросили впродовж цього часу спробувати краще познайомитися з партнеркою.

Кожному з них дали фото жінки, з якою вони мають розмовляти. В їхній уяві особа, з якою вони розмовляли, була або вродливою, або бридкою.

Насправді, усі вони розмовляли з тією самою жінкою. Проте найцікавіша частина цього дослідження полягає в тому, що жінка жвавішала та почувалася впевненішою в розмовах із чоловіками, які вірили, що вона вродлива. Такі чоловіки більше старались, були сміливішими, сексуальнішими та веселішими й передавали їй свої впевненість і жвавість. Жінка видавалася привабливою, коли її саме такою і вважали.

Статус є цінним ресурсом, яким ми обдаровуємо вродливих. Як побачимо згодом, ми вважаємо, що красиві мають усе, чого потребуємо ми та що вони можуть допомогти отримати нам.

Кому багато дано, з того багато й спитають

Ми очікуємо, що привабливі люди ліпші в усьому, від пілотування літаком до обходження в ліжку. Ми припускаєм, що їхні подружні половинки щасливіші, робо́ти ліпші, а вони психічно здоровіші та стійкіші.

Подумайте практично про будь-яку позитивну якість, а більшість людей буде припускати, що вродливі мають
її більше, виконують краще, і насолоджуються глибше. Очікування з’являються вже в дитинстві. Учителям чотирьохсот класів у Міссурі роздали табелі успішності п’ятикласників із оцінками, зауваженнями щодо поведінки, описами навичок праці та відвідуваністю.

Єдиною змінною були прикріплені фотографії учня—привабливих або непривабливих дівчини чи хлопця. Попри обшир інформації про поведінку й успішність, переконання вчителів змінювалися під впливом зображення на світлині. Вчителі очікували, що гарні діти є розумнішими, приязнішими та популярнішими серед однолітків. Що викликає більше занепокоєння—вродливіші учні зазвичай отримують вищі оцінки. Проте, якщо прибрати суб’єктивні аспекти оцінювання, а оцінки виставляти тільки на основі стандартизованих тестів—переваги зникають.

Цікаво, попри стереотип «тупенької білявки», ми припускаємо, що привабливі люди обох статей мають вищий, а не нижчий порівняно з непривабливими особами інтелект. Це спостереження має особливо високі показники серед чоловіків, але не пасе задніх і в жінок.

кадр з фільму “Блондинка в законі”

Завдяки цьому ми можемо ліпше зрозуміти результати різних досліджень, які виказали: що красивішим є художник, письменник, студент (або впишіть інше), то позитивніше його оцінюють. У цих дослідженнях зовнішність найбільше допомагала тоді, коли доробок був невисокої якості, проте й у випадках доброї роботи давала додаткові бонуси.

Соціальні психологи називають це явище ефектом ореолу (halo effect), за аналогією сяйва, що оточує святих. І, чесно кажучи, нам важко змиритися з думкою, що в цих храмах краси може критися зло. Карен Діон, одна з перших дослідниць впливу привабливості, попросила дорослих розважити ситуацію, в якій гіпотетичні семирічні діти наступали на хвіст собаці чи кидали сніжку в голову інших дітей.

Якщо так чинила красива дитина, дорослі обдаровували її кредитом довіри та припускали, що дитина мала поганий день чи стала жертвою обставин. Дорослі не вірили, що дитя чинило так не вперше чи й чинитиме так знову. Непривабливих дітей із більшою ймовірністю розглядатимуть із підозрою, як потенційно неповнолітніх правопорушників.

Привабливим дорослим із більшою ймовірністю багато чого зійде з рук, від крадіжок у крамниці, списуванні на іспитах—аж до серйозних злочинів. Існує менша ймовірність, що про них повідомлять поліції
(вони не викликають підозри), а якщо і повідомлять, то вони мають більше шансів отримати виправдувальний вирок чи уникнути покарання.

Працівники правоохоронних органів, присяжні та судді не оцінюють поточні обставини та попередню поведінку людини відсторонено – вони придивляються та думають: чи могла така людина це зробити? Учителі, оцінюючи ті самі табелі, можуть дійти різних висновків, опираючись лише на зовнішність, тож точно так само можуть чинити присяжні та судді. Цей ефект особливо сильний щодо привабливих жінок.

кадр з фільму “Малена”

Іноді врода може мати зворотній ефект, і коли таке трапляється, це багато говорить про наші очікування
від гарних осіб.

Шахрайство—злочин обману людей на гроші чи майно. Стереотипний аферист – чудовий співрозмовник (зазвичай чоловік), який пропонує можливість швидко розбагатіти, або femme fatale з численних фільмів нуар, чиї корисливі мотиви є непрозорими (чи незрозумілими) для її очманілої жертви. Якщо звинуватити в такому злочині вродливих, то вони опиняються в гіршій за непривабливих ситуації. Їхній вигляд свідчить, що вони були цілковито спроможними це зробити, і їх карають за надуживання сили своєї краси.

Врода дає переваги в усіх сферах життя. Але важливо усвідомлювати масштаби цієї переваги. У більшості досліджень привабливі особи отримують перевагу радше мізерну чи середню, аніж значущу. Крім того, у дослідженнях часто порівнюють неймовірно вродливих і дуже непривабливих осіб, а більшість із нас зазвичай бовтається десь посередині. Дослідження говорять стільки само про недоліки посередньої зовнішності, як і про переваги краси. Фактично ж, зібрані докази свідчать, що кари для непривабливих можуть бути навіть більшими за переваги вроди.

***

Феміністки, вдумливі жінки та чоловіки загалом, мають глибоко амбівалентне ставлення до краси. Її розглядають і як джерело сили, але й як джерело слабкості та поневолення, як щось, що засліплює інших стосовно нашої глибшої природи. Є сильне бажання, особливо у жінок, бачити та цінувати людину як цілісність.

Краса може бути «чистою користю», але її соціальні ефекти, від сексуальних домагань вродливих і дискримінації невродливих до нехтування не такої помітної «внутрішньої» краси, аж ніяк не можна назвати чимось позитивним.

Як жити з красою та повернути її назад у царину задоволення — це завдання для цивілізації ХХІ століття. Труднощі, які спіткають жінок, є ознакою невідповідності між умовами життя первісного світу, в якому ми еволюціонували, та цивілізацією сьогодення.

Але вирішенням цього не може стати відмова від царства насолоди та сили, які нас супроводжували від зародження світу.