Взаємовигідний альянс – з чим Україна прийде до НАТО

Такий перехід є логічним навіть з точки зору поточної логістики. Наприклад, значну кількість стрілецької зброї під боєприпаси НАТО нам передали ще на початку повномасштабного вторгнення. Для того, щоб вона могла бути використана, сотні людей продовжують робити величезну роботу з доставки боєприпасів та запчастин – впродовж місяців після передачі Україні всього лише легкої стрілецької зброї.

Для розгортання артбатарей, виїздів танків, вильотів авіації обсяги і важливість такої роботи зростають багатократно. Ця робота – не разова акція, а постійний рух, який не може залежати від того, чи завалялись в когось на складах стволи та снаряди калібру 152 мм, чи ні, погодиться ця країна їх продати/передати, чи ні, що захоче взамін і так далі. З озброєнням, яке використовується в НАТО, таких проблем не виникає, або ж розв’язати їх можна значно простіше. Щоправда, уже вбачається інша проблема – номенклатура наявного озброєння настільки широка, що навіть стандартизація не надто спрощує завдання з підтримання його в боєздатному стані. Але проблема ця не нагальна, тому не зупинятимемось на ній надовго.

Зайвим доказом незворотності такого переходу ще до його офіційного оголошення були заяви британських урядовців про те, що об’єкти на території РФ є законними цілями для ЗСУ (буквально – “це є частиною війни”) та військових і чиновників США про те, що метою підтримки союзників є перемога України і “ослаблена” Росія. Під “ослабленою” слід розуміти таку Росію, яка більше не зможе нікуди вторгатись, спрямовуючи всі зусилля на підтримання власного існування. Одним з факторів підтримки такого статусу є боєздатна українська армія, яка не веде напівпартизанську війну ручним протитанковим озброєнням (наскільки б сучасним воно не було), а самостійно нав’язує ворогу умови бою.

В цьому розумінні боєздатність означає можливість вести повноцінні бойові дії з широким застосуванням, передусім, артилерії, авіації та координіцією їх з наземними силами – те, чого так і не змогла Росія на першому етапі війни, втрачаючи десятки одиниць техніки, яка рухалась без підтримки піхотою і завдаючи авіаударів по цивільних об’єктах, замість пріоритетних для наземних військ цілей. Ще одним важливим компонентом є проведення належної розвідки. Щодо останнього – ЗСУ обмінювались розвідданими з НАТО ще до вторгнення, а після його початку ефективно використовували власні можливості, наприклад, координуючи артилерію в битві за Київ, яка зіграла вирішальну роль в зриві наступу та подальшому розгромі російської армії. Щодо авіації, то йдеться уже не лише про прикриття українського повітряного простору і епізодичні удари по противнику, а про забезпечення повноцінного домінування в повітрі та роботу там, куди артилерія дотягнутись не може – тобто розвідку глобальну, а не силами привезеного волонтерами безпілотника. Приклади координації у проведенні таких розвідувальних заходів та передання інформації починають поступово з’являтись і в публічному просторі.

До цього часу ЗСУ демонстрували, цитуючи американських воєнних чиновників, що “радянська зброя працює достатньо ефективно, коли вона в руках українців”. Зараз же світ побачить наскільки ефективною може бути сучасна зброя на противагу російській (яка, до того ж, не може існувати без західних компонентів, принаймні доки не знайдуть заміну в Китаї). Поки що йдеться про наземні зразки, але динаміка така, що не слід виключати можливість, що в цей час на якійсь з авіабаз США група українських пілотів вивчає бортові системи умовного F-16, або таке навчання розпочнеться найближчим часом.

Все це описує день нинішній, але буде й завтра, і в це завтра українська армія уже інвестує. Успіхи ЗСУ у використанні власної і наданої Заходом зброї перерозподіляють майбутній збройовий ринок на користь (щонайменше) України, Туреччини та США. І на шкоду Росії, клієнти якої зараз намагаються дати собі відповідь на непросте запитання – вони придбали просто погану зброю, чи погану зброю разом з поганими інструкторами? І якщо раніше російська пропаганда заявами про “силу русского оружия” перекрикувала другий варіант, то після всіх подій зими-весни 2022 так вже не вийде. 

Наприклад, Індія, яка впродовж років придбала близько 50% свого озброєння в Росії, має постійні скандали з постійними аваріями придбаних в Росії літаків. Там можуть нарешті прискорити єдине логічне рішення – нарешті “злізти з цього мертвого коня” і придбати нормальну техніку в адекватних партнерів. А доки цей процес триватиме, Україна може надати допосогу з тим, що уже встигли придбати. Триваючий конфлікт з Пакистаном, в якому навіть натяку немає на завершення, та зростаючі амбіції Китаю, гарантують попит на зброю, який вимірюється в мільярдах доларів (у 2018 році сума угоди лише на придбання систем ППО для Індії склала $5 мільярдів).

Перші ластівки уже є, Індія 16 квітня відмовилась від партії російських гелікоптерів, при цьому стверджуючи, що російське вторгнення тут ні до чого, а рішення ухвалене давно. Як би там не було, $10-15 мільярдів доларів щорічного доходу від експорту зброї для бюджету РФ вже остаточно в минулому.

Як інший приклад, можна навести ситуацію з акціями Raytheon та Lockheed Martin – виробниками FGM-148 Javelin, акції яких відчутно зросли після успішного застосування ЗСУ їх дітища. Тепер ці дві компанії забезпечені замовленнями на роки наперед, і йдеться не лише про протитанкові комплекси.

Так само й для Туреччини – якщо після нещодавнього загострення між Азербайджаном та Вірменією у когось ще могли залишатись сумніви щодо ефективності порівняно недорогого Bayraktar TB-2, то після численних відео, де Байрактари ЗСУ, як в тирі, розстрілювали російські колони, зокрема й з засобами ППО, компанія Baykar може бути спокійною за своє найближче майбутнє.

June 24, 2023

А враховуючи, що на новітніх та перспективних турецьких безпілотниках стоятимуть українські двигуни, наша країна також не залишиться осторонь. Про це можна з впевненістю стверджувати на прикладі відео, на якому розрахунок “Стугни-П” підірвав 4 одиниці російської бронетехніки одну за одною, залишившись при цьому неушкодженим. Відео опублікувало британське видання The Sun і за добу воно набрало понад 3 мільйони переглядів, не кожен поп-виконавець може таким похвалитись. Коментарі заслуговують окремої уваги.

Про інтерес до української ракетної програми на чолі з “Нептуном” говорити навіть зайве – такої рекламної кампанії, як потоплення флагмана Чорноморського флоту, ракетного крейсера “Москва”, немає в жодного виробника в світі, хіба що хтось поцілить прямо в довгий стіл Путіна.

June 24, 2023

І це лише невелика частина, адже на черзі довгий список військових контрактів, як для негайного забезпечення потреб України, так і для поповнення запасів союзників і переозброєння колишніх клієнтів російсього оборонпрому. До слова, ЗСУ забезпечили ще одну причину для скорочення російського збройового експорту – неймовірні втрати Росією техніки, які довелося б закривати кілька років навіть без санкцій.

Однак, Україна принесе країнам НАТО (тим, які встигнуть надати ЗСУ зброю) не лише економічні перспективи, а й політичні вигоди. Йдеться, передусім, про те, що сьогодні США знову виступають в ролі лідера вільного світу на противагу загальновизнаному злу, чого не було з часів Холодної війни, а в загальній свідомості – з часів Другої світової. І вільний світ, який сьогодні є як ніколи об’єднаним, отримує нові глобальні цілі, як про це заявила очільниця британського МЗС, закликаючи надати Україні бойові літаки.

Крім того, Україна є одним з дуже небагатьох союзників США, який не потребує, щоб замість нього воювали самі США. Про це мало говорять, але цей аспект неймовірно важливий, оскільки у США чудово пам’ятають наступ ІДІЛ в Іраку 2014 року, під яким розсипалась тренована США іракська армія, а ще краще – наступ талібів в Афганістані, які просто прогулялись до Кабула, розтоптавши і забравши собі все, що не встиг вкрасти афганський уряд з того трильйона доларів, який за 20 років США інвестували в Афганістан. Саме тому адміністрація Байдена одразу чітко окреслила свою позицію – “допоможемо, але війська посилати не будемо”. Політично США було значно легше втратити ще якусь кількість зброї, ніж відправляти своїх солдатів на чергову далеку війну. 

Натомість відбулось те, чого там не чекав, здається, взагалі ніхто. США не лише не мають потреби відправляти своїх військових для захисту України – військкомати та система та забезпечення Збройних Сил не справляються з кількістю охочих взяти зброю до рук.

На додачу, США ще й отримали вражаючу демонстрацію ефективності своєї зброї і того, що нападати на союзника США, навіть не члена НАТО – надзвичайно ризикована справа. Саме цей факт був підданий сумніву після завершення місії в Афганістані і зараз, після зустрічі на авіабазі Рамштайн, Росія на власному прикладі продемонструє світу всю фатальну помилковість такої думки. Цитуючи інавгураційну промову президента Байдена – “America is back” завдяки вмінням і характеру Збройних Сил України.

Крім всього перерахованого, Україна принесе НАТО дещо, що там не зможуть отримати в жоден інший, прийнятний для НАТО, спосіб – досвід. Досвід 8-річної війни різного ступеня інтенсивності проти повноцінної та переважаючої чисельно та фінансово армії. 

З часів Другої світової подібного не було ні в кого. Ірако-іранська війна та Фолклендська війна 80-х, арабо-ізраїльські війни, війна в колишній Югославії, операції “Буря в пустелі”, російсько-чеченські війни як і війна в Грузії 2008-го жодним чином не можуть бути порівняні за масштабами з російсько-українською війною. Більшість збройних конфліктів з середини ХХ століття в більшій чи меншій мірі були зіткненнями регулярної армії та різноманітних нерегулярних сил або їх активна фаза тривала лічені дні. І тим паче в армій країн НАТО не було потреби вчитись і адаптуватись в процесі бою, а не на брифінгах і звітах аналітиків вже після того, як бої завершились. Враховуючи зростання амбіцій Китаю, такий досвід буде зовсім не зайвим, навіть якщо він залишиться для НАТО лише теоретичним.

З усім цим, навіть попри надзвичайно скрутний економічний стан, Україні є що запропонувати союзникам і йдеться не про “прийняття під захист” Альянсу, а про рівноправне членство у воєнному аспекті. 

Але є й “ложка дьогтю”. 

Влітку 2021 року, на пресконференції після саміту НАТО у Брюсселі, Джо Байден зауважив, що на шляху вступу України до Альянсу є не окуповані Росією території, а політичні критерії, які слід виконати. Окрему увагу серед цих критеріїв президент США приділив необхідності викорінити корупцію, чому, за його словами “не можна навчити”.

За шість років до того, в грудні 2015 року у Верховній Раді України тоді ще віце-президент США Джо Байден виступав з промовою, в якій прозвучали такі слова:

Будь ласка, не втрачайте можливості, не гайте час. Скористайтесь нагодою і будуйте краще майбутнє для людей України…І якщо ви доб’єтеся успіху, ви будете засновниками першої по-справжньому демократичної вільної об’єднаної України. Яка надзвичайна відповідальність, яка неймовірна можливість послужити своїй країні.

З моменту закріплення в Конституції євроатлантичного курсу України, найбільший вклад в його реалізацію зробила українська армія впродовж минулих двох місяців. В наступні дні й тижні Збройні Сили України продовжать платити своєю кров’ю за наш квиток в цивілізований світ.

Завдання українців і завдання КОЖНОГО представника КОЖНОЇ обраної ними влади – не змарнувати цей квиток і ухвалити необхідні політичні рішення без зволікань і спроб виторгувати власний інтерес ціною інтересів України. Інших шансів для нас більше не буде ніколи.