Спостерігач, який не знає деталей ізраїльської та єврейської діаспоральної політики, сприймає церемонії, які зараз відбуваються в Ізраїлі, досить просто. Організатори вирішили провести в єрусалимському меморіалі пам’яті жертв катастрофи скорботний захід, присвячений 75-й річниці звільнення нацистського концентраційного табору Аушвіц.

На нього запросили очільників держав та  урядів з усього світу. Серед запрошених був і президент України Володимир Зеленський, який хотів виступити на цій церемонії. Виступити Зеленському не дали, але серед запрошених виступають лише очільники держав – провідних союзників в антигітлерівській коаліції та Німеччини. Тому Зеленський просто поїхав вшанувати пам’ять жертв Голокосту.

А польський не поїхав, бо йому не дали можливості виступити.

Якщо дивитися на ситуацію з польської перспективи, то в поведінці організаторів можна побачити велику нелогічність. Так, президент Польщі не представляє провідну країну антигітлерівської коаліції. Але він представляє країну, на території якої розташований  Аушвіц. І велика частина жертв цього табору смерті – якраз громадяни Польщі. Тож  відмова організаторів президенту Польщі виступити на церемонії у Варшаві сприйняли як образу, і Анджей Дуда до  Ізраїлюне полетів.

Ще більш дивним виглядає те, що на церемонії, яка зібрала десятки глав держав і урядів з усього світу, відсутній Рон Лаудер, президент Всесвітнього єврейського конгресу. Чому він не приїхав? Чи могли його не запросити?

І тут клубок починає розмотуватися — від церемонії, присвяченої пам’яті жертв Голокосту, в бік великої політики, яка не має нічого спільного з цими жертвами. Ізраїльські медіа стверджують, що головним організатором усіх заходів в Яд Вашем був В’ячеслав Кантор, російський мільярдер і президент Європейського єврейського конгресу (і голова ради Яд Вашем), якого вважають людиною, близькою до Кремля. А керівництво меморіалу й уряд Ізраїлю всього лише погодилися із проведенням такого важливого заходу, який зібрав у Єрусалимі десятки важливих гостей.

При цьому, якби церемоній в Єрусалимі не було, головним і єдиним заходом за участю очільників держав і урядів, представників єврейської діаспори й тих, хто пережив Голокост, стали б церемонії на місці Аушвіца, в польському місті Освенцим. І так, за кілька днів там зберуться практично ті ж учасники. Крім одного: Володимира Путіна до  Польщі не запросили.

Не знаю, чи потрібно комусь пояснювати, що бізнес будь-якого російського олігарха — тим більше, такого впливового, як Кантор — залежить від прихильності влади. Що без цієї прихильності олігарх — не олігарх.

Очевидно, що присутність Путіна на урочистостях в Яд Вашем як однієї з головних дійових осіб не була головною метою ні керівництва цього меморіалу й дослідницького центру, ні уряду Ізраїлю. Ізраїль був зацікавлений у самій церемонії, в можливості вкотре  нагадати світові про Голокост на найвищому рівні — і в Єрусалимі.

Проте це було головною метою ініціативи В’ячеслава Кантора, який, як заведено у росіян, використовував пам’ять про загиблих та інтереси єврейської держави для того, аби догодити людині, від якої залежить його добробут, його бізнес. Для того, аби не помітили відсутність Путіна в Польщі. Для того, аби президент країни, яка розв’язала нову війну в Європі в ХХІ столітті, міг похизуватися в ролі глави держави-визволителя і розповісти про своє бачення минулого.

І якщо відсутність Дуди — це протест проти небажання побачити роль та місце Польщі в трагедії Аушвіца, то відсутність Лаудера, який, зрозуміло, буде в Освенцимі — це протест проти згоди з таким підходом до пам’яті про єврейські жертви. Зрештою, Лаудер представляє саме євреїв діаспори й має повне право на такий протест.

Я, звичайно, міг би написати тут абзац про те, що конкуренти Кантора в Росії постійно звинувачували його у зв’язках із українським олігархом Ігорем Коломойським, що в єврейській діаспоральній політиці Кантор і Коломойський протистоять Лаудеру, і з цієї точки зору приїзд Зеленського до  Яд Вашем був частиною їхньої спільної зацікавленості.

Але я не писатиму цього з однієї простої причини: на тлі великого міжнародного представництва присутності або відсутності Зеленського в Єрусалимі ніхто не помітив би.

І якщо інцидент з Дудою — саме тому, що Аушвіц у Польщі,  і з Польщі починалося масове знищення євреїв, саме тому, що церемонії в Ізраїлі та Польщі паралельні – став скандалом, то історія із виступом і не виступом Зеленського або з його присутністю чи неприсутністю — подія внутрішньоукраїнського масштабу.

І в Ізраїлі відмову приїхати могли б помітити хіба що через єврейське походження українського президента: ось, єдиний, крім Реувена Рівліна, президент-єврей не відвідує церемонію в Яд Вашем. Та й по всьому.

Знову-таки, Ігор Коломойський міг би хотіти присутності Володимира Зеленського в Єрусалимі не для того, аби догодити Володимиру Путіну, а для того, аби насолити Рону Лаудеру, вічному опонентові Кантора й  компанії. Але я не готовий детально розбиратися в цих інтригах, які не роблять честі їхнім учасникам.

Я хочу зауважити зовсім інше, те, що не стосується церемонії в Яд Вашем.

Коли російські олігархи єврейського — або будь-якого іншого походження — вкладають ресурси в будь-які проєкти в інших країнах, вони роблять це не з любові до цих країн і не з любові до євреїв. І не з поваги до пам’яті жертв.

Вони роблять це з любові до Путіна. Тому що любов до Путіна — це доступ до грошей. А гроші вони люблять по-справжньому. Більше, ніж євреїв, і навіть більше, ніж Путіна.

Проєкту меморіалу в київському Бабиному Яру цей висновок стосується повною мірою.