Колись керівник прес-служби Євромайдану, на початку минулого року Святослав Юраш здивував численних друзів з активістського середовища рішенням приєднатися   до команди Володимира Зеленського. На тому етапі меседжі Зеленського-кандидата містили більше жартів, ніж конкретики. Ще майже нічого не було відомо ні про його команду, ні про плани на президентській посаді. Юраша це не зупинило.

На початку цього року Святослав, тепер уже народний депутат від фракції “Слуга народу”, здивував знайомих іще раз. Наймолодший парламентарій у сучасній історії України — йому   лише 23 – став ініціатором консервативного міжфракційного об’єднання “Цінності. Гідність. Родина”.

Колись він був іншим. “В молодості пройшов через усі стадії деконструктивістських дуростей, релятивістських банальностей і інших деструктивних фривольностей”, пише Юраш у фейсбук-пості про створення об’єднання. Але тепер він готовий “примножити, захистити та укріпити вічне визначення родини, гідного життєвого вибору та цінностей,  які допомагають прожити життя, достойне історії”.

Що таке “деконструктивістські дурості” та “гідний життєвий вибір”? Що та як змінило депутата? Як сприймає 5 тисяч здебільшого негативних коментарів під фейсбучним постом? Чим він привабив у міжфракційне об’єднання ще понад 250 депутатів? І якими конкретними кроками вони підтверджуватимуть ці красиві гасла? Достатньо питань, щоб запросити Юраша на інтерв’ю.

Депутат повернувся з Давоса, провів день із дружиною й кількамісячним сином — і зустрівся  з нами в кафе. Під час розмови його долоні постійно в русі: то стискає їх, то торкається обручки, то перебирає пальцями серветку. Як людина, яка хвилюється. Або хоче чимало сказати.

нардеп Юраш інтерв'ю

– Якщо ви мали час зазирнути в коментарі у своєму фейсбуці – могли побачити там чимало цікавих тверджень щодо вашого нового міжфракційного об’єднання.

– Звичайно. Я б сказав слово “істерика”.

– “Скрєпи”, “консерватор”, “мракобісся”, “середньовіччя” й так далі. Я не маю бажання покритикувати вашу позицію, натомість хочеться зрозуміти як її в деталях, так і шлях до неї. Перше запитання базове. Що таке сім’я?

– В Україні є кілька визначень сім’ї — соціальне, історичне й конституційне. Усі вони, насправді, збігаються: сім’я це чоловік та жінка, які разом з’єднуються, щоб будувати щось більше, ніж те, чим вони є поодинці. Але, перш за все — це про наступне покоління. Дорослі мають давати йому все, що можуть, і готувати до великого життя попереду.

(Примітка “Букв”: Визначення сім’ї в українській Конституції немає. Є згадка про шлюб, подана в такому формулюванні: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й  чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов’язки в шлюбі та сім’ї”.)

Ця українська сім’я має багато перепон перед собою. Є драматичні проблеми з алкоголізмом, із сиротами, з розлученнями. Також і всі ті, хто старається перемалювати дефініцію сім’ї в ім’я політичної моди. Але людство вже пройшло всі ітерації, варіації сім’ї. Вже були й гареми, й  полігамії. На щастя, в  прогресі нашої цивілізації людство дісталось формулювання “союз чоловіка та жінки”.

– Ну, частина людства.

– Ми вважаємо результатом прогресу саме таке формулювання. Сім’я – це там, де є чоловік, є жінка, є діти.

– Цей результат прогресу цивілізації не убезпечує від, наприклад, зрад чи домашнього насильства. Більше того: в минулому, яке цінують консерватори, цього насильства бувало побільше  ніж тепер. Воно просто не позначалось як таке.

– Звичайно. Люди в принципі неідеальні. Але суспільство й політики як люди, які його представляють, мають стимулювати здоровий, правильний вектор розвитку. Щоб названі вами жахливі явища зменшувались, а не збільшувались.

Ми не знищимо їх повністю. Наприклад, є розуміння, що вбивство це погано, є заборона на вбивства — але вони все одно відбуваються. Однак усвідомлення високої ціни, яку людина заплатить за вбивство, знижує ймовірність його скоєння. Так і тут — треба стимулювати ті явища в суспільстві, які за статистикою, за історією й за реальністю дають кращий результат.

– Що саме дає найкращий результат?

– Я спираюся  на американську статистику, де ми бачимо, що найзаможнішими, найщасливішими, та навіть найбільш сексуально задоволеними є гетеросексуальні пари з дітьми.

(Примітка “Букв”: досліджень є багато, і попри широкий спектр їх результатів твердження, що саме гетеросексуальні пари з дітьми є найщасливішими чи найзаможнішими, знайти не вдалося. Наприклад, результати опитування, проведеного на платформі одного з найпопулярніших у США сервісів знайомств eHarmony свідчать, що щастю в парі більше сприяють рівний рівень доходу партнерів, їхня добра освіта, співжиття в одному помешканні (більше ніж  факт шлюбу). Інше дослідження – британське – свідчить, що найщасливішими у стосунках є одностатеві бездітні пари, оскільки приділяють більше часу якісному спілкуванню між собою. Втім, гетеросексуальні пари з дітьми, зокрема матері в них, мають найвищий рівень задоволеності життям.)

 

– Говорячи про українську сім’ю, ви згадуєте про належну роль церкви в  ній. Що маєте на увазі?

– Творцем і берегинею шлюбу в українському суспільстві здавна була церква — і є великий резон у тому, щоб вона долучалася  до розмови про те, чим шлюб має бути. Ми віддаємо інституції, яка постійно про шлюб говорить, шлюб дає і шлюб підтримує, своє право це робити.

нардеп Юраш інтерв'ю_01

За радянських часів спершу намагалися  знищити саме поняття шлюбу (те, що дуже багато постмодерністів стараються зробити зараз), а потім монополізували цю інституцію державою, щоб усіляко контролювати цей процес – і використовувати як інструмент впливу. Це зменшило ціну й вагу шлюбу в ролі людей, і я вважаю, що треба переосмислити  роль у понятті шлюбу як держави, так і церкви.

– Невже державна чи церковна процедура автоматично створює сім’ю? Невже церковна церемонія перетворює людей на щось інше, ніж вони самі між собою домовились?

– Поясню. Я мав шлюб і в РАГСі, і вінчання я мав. У першому випадку і процедура, й промова тої пані, яка дає шлюб – вона є квазіцерковною. Вона наслідувала вінчання – але набагато бідніше, банальніше і з постійним нагадуванням, що ми є “ячейкой общества”. Такою була мета Радянського союзу: забрати вічність, перед якою вінчання створює союз – і поставити на її місце державу, яка може скасувати, забрати, розділити й так далі. Але саме вінчання дає найсильніше відчуття того, що сім’я є єднанням із кимось заради чогось більшого.

– Я про трохи інше. Є поняття цивільного шлюбу. Існують союзи людей, які вони взагалі не схильні якось називати – але між ними є і взаєморозуміння, і взаємна відповідальність, і любов. Чому ви вважаєте саме церкву ланкою, яка може зняти багато проблем?

– Я просто кажу, що поняття церковного шлюбу має більше ваги, ніж державний підхід до цієї теми. А щодо випадків, коли люди живуть разом, не одружуються й так далі — все це має право на існування. В жодному страшному сні я не хочу уявляти заборону того, щоб люди жили разом чи називали свій союз так, як бажають. Для себе я розумію користь об’єднання в ім’я чогось вищого й кращого, яким є, перш за все, діти. Про це й говорю. Але я не є сліпим до реальності й існування всіляких варіацій. Питання не у варіаціях — а у тому, що суспільство має бачити як основу, на користь чого робити вибір, чому сприяти.

Ми зараз про світоглядні речі говоримо, але ж увага нашого міжфракційного об’єднання стосуватиметься конкретних прикладних питань. Наприклад, проблеми численних українських дітей, які опиняються без батьків. Держава має сприяти, щоб кожна дитина в Україні мала сім’ю.

А найперша наша ініціатива стосуватиметься проституції. Бо теперішня українська система, яка нібито забороняє проституцію, показує все, крім результативності. Коли друзі-іноземці розповідають мені, що на Хрещатику є квартири, біля яких стоять поліціянти, а всередині яких — бордель, я розумію, що ця система лицемірна без жодних меж. Ми пропонуємо взяти за основу шведську модель, у якій кримінальним злочином є факт купівлі сексу, не продажу цієї послуги. Вона показує результати. Чи можна її втілити в цьому ж вигляді в Україні? Не впевнений, вестимемо переговори, щоб уберегтись від помилок, про які часто раціонально кажуть наші опоненти. Але дискусію ми започаткували. Проституція є, по суті, торгівлею людьми — а з цим треба боротись.

(Примітка “Букв”: шведський “Закон проти насильства над жінками” 1999 року став першим у світі випадком, коли незаконним визнавався факт купівлі сексуальних послуг, а не їх надання. Вуличної проституції – принаймні, зовнішніх її проявів – із того часу в Швеції поменшало. На сьогодні “шведську модель” адаптували у себе також Норвегія, Ісландія, Франція, Ірландія та Ізраїль.)

Щодо інших пріоритетів. Те, що всіх нас єднає – це тема освіти. Школа, крім надання базових знань, має також готувати до дорослого життя. Цього в Україні не відбувається,  й часто, закінчивши школу, людина не в курсі багатьох аспектів людських взаємин: що там може статися, які ризики існують. Предмет, який розставляв би тут крапки над “і” – або, принаймні, давав би більше інформації по питаннях, які виникають у молодих людей (у мене точно виникали), є потрібним. Зараз ми маємо предмет “Основи сім’ї”. Але в підручнику там не все ідеально. Чи має цей предмет покращитись і розширитись? Думаю, так. І в найближчий час ми будемо вести з міністром освіти діалог на цю тему.

– В який саме бік ви хотіли б змінити цей курс?

– Там багато моментів. Головна мета – допомогти людям уникнути тих численних неприємностей і, деколи, трагічностей, які виникають у молодому віці. Показати, артикулювати те, до чого варто прагнути.

– Назва предмету вам подобається?

– Вона просто вже є. Але, так, вона правильно артикулює питання. Якщо ми говоримо про те, що всю оцю довгу штуку “життя” краще прожити наодинці — то універсальний факт, що всі перепони й проблеми в житті краще проходити з кимось. Краще формувати союз, а не лишатись самому: про це нам говорить література з античних часів і дотепер. А те, як краще створити цей союз так, щоб інша людина теж хотіла в ньому знаходитись — це дуже корисний урок життєвий.

Не я формулюватиму цей курс. Політики, які скеровують педагогічний підхід — це не є правильно. А коли політики порушують тему, організовують діалог і підносять каву, щоб усі поговорили — це правильно.

– Я лиш сподіваюсь, ви залишите дітям опцію не створювати сім’ю, якщо вони цього не хотітимуть.

– Змінювати Конституцію України, щоб людина не мала права бути наодинці, не маю бажання ні найменшого. Людина в Україні є вільною й може робити, що забажає. А політики для того й існують, щоб говорити про підхід, який має більшу вірогідність дати вам щастя, достаток, можливості тощо.

– Сім’я як інститут не виключає існування в його рамках приниження чоловіком жінки чи жінкою чоловіка…

– На жаль.

– …знущання з дітей й нездорової психічної атмосфери, яка існує в дуже багатьох сім’ях…

– На жаль.

– Я знаю чимало сімей, де є сварки, зневіра людей в собі чи інших, де один одному підрізають крила й не дають розвиватись повноцінно, не враховують потреби один одного. Як пропонуєте лікувати ці внутрішньосімейні травми?

– Я чому порушую  питання церкви у цьому контексті? Тому що першим місцем, куди в подібних історіях пари йшли  по  пораду  й щоб розповісти про всю цю драму, була церква. Також однією з церковних причин для розлучення були всі ці названі вами явища. Тому треба не забувати, що одними з центральних mental health providers, тих, хто забезпечує психічне здоров’я в Україні є, в першу чергу, церкви. Не треба забувати про їх користь і роль.

Глобально ж треба мати на увазі, що по всій цій темі в нас і закони є. Просто вони не виконуються надто часто. І наше завдання як парламентаріїв – активно тиснути на органи, які зобов’язані це робити.

Нам треба зробити так, щоб в українській сім’ї були захищені всі її члени і мали змогу  бути в тому, чим шлюб має бути

– Отже, церква може бути медіатором розв’язання сімейних проблем?

– Церква вже є медіатором. Не завжди успішним, не завжди ідеальним – але вона вже займає домінантну позицію в дискусії про взаємини двох людей. Якщо дати їй більшу, кращу можливість це робити – то, можливо, ця унікальна функція, яку церква зараз має, виконуватиметься ще краще.

– А чим погані, наприклад, сімейні психологи?

– Я не кажу, що це погано – надто,  якщо ти живеш у Каліфорнії.

– У нас вони теж є.

– Розумію. Але я не про це. Це масове явище там, а в нашій ситуації – треба дивитись…

– Ви могли б трохи розповісти про себе у 20 років? Казали, що це був певний дрейф від ледь не протилежних переконань?

Абсолютно протилежних переконань.

нардеп Юраш інтерв'ю_02

– Що саме ви зараз заперечуєте з того, що сповідували раніше?

– Дивіться. Для мене переломним моментом був Майдан. Тому що я до цього моменту вчився в парадигмі, що історія закінчилась. І що є якась дефініція прогресу, але в ньому ми йдемо — хтось криво, а хтось прямо. І кудись всі доберемось до того ідеалу, які нам праволіберальні, або насправді постмодерністські спікери, які розказують, що є життя, а що є правда, малюють. Для мене, коли я був у Львові, як я вже казав, я повстав проти своєї реальності й відкидав усе, що вона мені пропонувала. Для мене Майдан почав шлях, в якому я зміг переоцінити своє життя. Десь, приблизно, у 20 років, трошки перед цим. Я подумав про вектор особистісний також. Взаємин, які в мене на цей момент були. Наскільки те, що я будував, було пустим. І наскільки воно потребувало цих зобов’язань і цієї відповідальності, які кожна людина повинна мати у відносинах. І визнавати їх і закріпляти.

Ви зараз говорите про громадське, чи про особисте?

– Особисте. І в цьому особистому пошуку сенсу я подивився на все, що в мене перед цим було, і як насправді я, розказуючи глибинну філософію, виправдовував просто банальну річ — страх перед відповідальністю. Тією, яка також потребує стати кращою, стати певнішою, щоб показати собі й світу, що вона може триматись в руках більше. Тоді я почав свій шлях до сім’ї, і якраз у взаєминах зі своєю тепер дружиною я зміг побудувати цю сім’ю. І побачити, наскільки оце життя є повнограннішим, наскільки воно є повнішим, наскільки воно показує і виховує тебе краще.

– Питання, пов’язане з особистим досвідом. Кілька років тому я переїхав до Львова, перед тим вважаючи, що властива Галичині релігійність і більша повага до традицій позитивно впливають на людей як таких. Що вони відповідальніші, чесніші, мають більше поваги й тепла один до одного. І, так, дійсно, люди у Львові ходять до церкви набагато масовіше, ніж тут, у столиці. Дійсно, сила родини – навіть не сім’ї, а широкої родини з умовних півсотні людей – там значно більша, ніж у рідних мені Києві чи Херсонщині. Але, попри те, серед людей, які хрестяться, проїжджаючи   маршруткою повз церкву, не бракує хамів. У Львові я бачив грубощів не менше, ніж у Києві. Також, за статистикою, Львівщина не є ніяким П’ємонтом антикорупційним, хоч заповідь каже не красти. Та й численні відзначення свят усією родиною не рятують від випадків, коли син не турбується про матір. Ані церемоніал, ані релігійність не є запорукою доброчесності. При цьому вони є фактором стримування свободи. Пригнічення особистого вибору, бо “заведено інакше”. Присоромлення хлопців чи дівчат, які до 25 досі не взяли шлюб. Чомусь напівзнайомим людям до цього є діло. Чому ви так на це все покладаєтесь?

– Коли я був підлітком і ріс у Львові, то й сам повстав проти цього всього. І тільки з часом — після Майдану, війни, після всього, що побачив в особистому житті — я зрозумів, що насправді сенс має те, що мені розповідали, коли я був малим. Ні, це не дає гарантію, що ми одразу ж будемо ідеальні. Це означає, що ставимо собі певний маяк і пливемо до нього. І, якщо ми пройдемо ці рифи життєві — то, можливо, доберемось до гавані, в якій дійсно є це приємне, добре, щасливе, багатше життя, яке дає об’єднання чоловіка та жінки.

– Але ж ви не відкидаєте, що гомосексуальна пара, яка навіть оформила шлюб (якщо живе за кордоном), чи просто живе разом (в Україні вона не може оформити шлюб) – є не менш щасливою за гетеросексуальні пари?

– Я щастя людей піддавати питанню не буду. Я лише кажу, що якщо ми говоримо про питання різноманітних людей нетрадиційної орієнтації – це не те, чим займається наше МФО. Я сподіваюсь, що в парламенті будуть об’єднання парламентаріїв по всіх питаннях. Наше МФО стосується української родини. І в межах конституційного визначення, і щодо цієї родини і переліку тих проблем, про які ми говорили – ми й будемо працювати.

Суть консерватизму в тому, що ти не боїшся сказати: є певна ієрархія вибору. Якісь варіанти є гіршими, а якісь – кращими.

– Для всіх?

– Ні, не тягніть мене в тоталітаризм. Просто ми наважуємось висловлювати ці речі. Говорити, що є вічні цінності, які поєднують всі епохи. Які передаються в казках, бібліях, історіях. І ми можемо не набивати ті ж стусани, а вчитись на помилках предків.

– Дякую. Більше не мучитиму вас питаннями сім’ї.

– Це не мучить мене, це мені приємно.

– Добре, тоді ще одне. Чи вплинуло на Вашу теперішню позицію – і, можливо, на створення цього МФО – Ваше спілкування з батьком? (Примітка “Букв”: Андрій Юраш, батько Святослава, за президентства Петра Порошенка очолював Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури, активно працював над отриманням Православною церквою України томосу про автокефалію.)

– Ні. Моя позиція консервативніша за батькову.

– До Вашого досвіду як наймолодшого в історії України народного депутата. Наскільки Вам зараз комфортно у парламенті й такій різношерстній фракції?

– Подивіться на країну, яку вважають прикладом демократії – Америку. Візьмімо одну з двох її національних партій – приміром, Демократичну. В ній є bulldogs, консерватори так звані – і the squad, максимально постмодерністський бік питання. Так само й партія “Слуга народу” об’єднала всю країну. Тому, звичайно, там є різні думки. На засіданнях фракції в нас вистачає активних і пристрасних бесід щодо всього і вся. Проте в залі ми об’єднуємось, тому що фундаментальне бажання в нас одне: Україна нарешті має реалізувати свій потенціал. Який є феноменальним.

– Якщо спитати ОПЗЖ, у них точно така ж мета.

– Ви ж розумієте, що якщо ми говоримо про вибори – хтось їде у Львів, хтось у Київ, хтось у Запоріжжя. Є певні маркери. От і все.

Зараз ми вперше в історії маємо уніфіковану владу, перший в історії шанс все змінити. Що й будемо робити.

– Ця фраза була максимально доречною й оптимістичною, скажімо, вісім місяців тому. Зараз оптимізм зберігається?

– Для мене, якщо я дивлюсь на результати голосувань у парламенті – я абсолютно бачу, що, попри всі розбіжності, єдність є. І експерти, нарешті, отримали шанс реалізувати свої давні ідеї. Все це переконує мене, що попереду в нас щось дуже добре.

нардеп Юраш інтерв'ю_03

– Дуже добре плюс, скажімо так, контраверсійні Дубінський чи Бужанський. Плюс заяви Давида Арахамії про те, що ЄС – не зовсім те, що нам потрібно. Плюс міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька, яка викликає щодо себе чимало критики від людей, авторитетних у медичному середовищі.

– Бужанський та Дубінський – це люди, які на фракції постійно озвучують свою позицію, їхні аргументи можна почути. Більше питань до тих людей, які мовчать, а потім дивно голосують. А ці просто опонують отак – голосно.

– Чи можна вплинути на їхню думку?

– Так. Я бачив, як їхня позиція еволюціонувала. Вони отримували більше фактів, і їхня точка зору змінювалась. Ну й ще, багато питань, які вони порушують – дійсно резонні. Їхнім оком можна побачити нюанси, яких я своїм не побачу.

Щодо заяви Арахамії – жодних питань щодо інтеграції України з Євросоюзом немає. Заява стосувалась того, що в цьому процесі ми маємо враховувати не лише побажання ЄС, а й свої інтереси.

– Скалецька?

– Я поки що бачу лиш один табір, який її атакує. Цей табір бачить на цій позиції лише одну людину – Уляну Супрун – при цьому, що під кінець свого перебування на цій посаді вона мала вражаючий антирейтинг.

– Вас влаштовують процеси, які зараз відбуваються в МОЗі?

– Ми спілкуємось із колегами про реформу. Там   почалось багато правильних процесів. Пан Радуцький артикулює профільному комітету все так, що комітет активно його пропозиції підтримує. Не весь, неідеально – але підтримує.

– Питання щодо Зеленського. Наскільки ви готові були б працювати в приватній чи громадській організації, якби її керівник доволі часто їздив у не дуже передбачувані закордонні відпустки й дослухався до думки помічника з неоднозначною репутацією ? І роль цього помічника була б до невизначеності широкою?

– Тут багато питань ви зачіпаєте. Перш за все, в нашій Конституції є обмеження щодо всіх гілок влади. Воно дуже на колінці зроблене… [Юраш чомусь починає критикувати українську конституцію, суперечності в якій, за його словами, були серед причин українських революцій. Тоді тішиться тому, що влада зараз в руках однієї політичної сили.] …і я сподіваюсь, що за 5 років ми зможемо не на стовпах висіти – а радіти, що наші діти оберуть не виїжджати з країни.

– Трохи переформулюю запитання. Стиль управління державою паном Зеленським вас влаштовує?

– Пан Зеленський працює в системі, де держава отримала президента з феноменальним результатом. Держава отримала й парламент із феноменальним результатом. Через це маємо Кабмін, який запропоновано парламентом і президентом – і створено, щоб була в Україні перший раз у владі не какофонія, а концерт. Саме через це Зеленський як творець цього шансу і відчуває легкість взаємодії з усіма гілками влади. І для мене дивно, що він не сперечається із прем’єр-міністром, як у попередній владі, що він не торгується із парламентом, щоб протягти якийсь лобістський закон. А відкрито, разом із нами всіма формує майбутнє цієї країни. Це прекрасно. І те, що він деколи бере якихось людей і дає їм можливість відчути, що їхні гріхи корупційні мають ціну – теж правильно. Я дуже радий, що в нашій країні є відповідальність, ще й публічна, для тих людей, які наробили зла нашій державі.

– Добре. Не буду вживати слово “зло” в контексті Андрія Богдана – назвімо це “суперечності”. В підходах до роботи, наприклад, у заявах щодо проплаченості мітингів. Вони звучали вже тоді, коли Богдан був на посаді. Як бути з цим?

– Пан Богдан є людиною, яка була в системі. Яка системою була пережована, виплюнута – і через це дуже на неї зла. Тому він може багато в системі змінити: адже він її знає. Через це пан Богдан дуже корисний. Більше того, я бачу, як регулярно пан Богдан робить чудові речі. Жахливо – але чудові речі. Так що моя позиція щодо Богдана нюансована. На банальності, в які стрибають численні гравці, бажаючи мати Ісуса Христа й 12 апостолів в українському уряді, я не погоджуюсь.

І взагалі, Богдан очолює Офіс президента. Ця позиція всю історію України мала одну конкретну роль. Перш за все – переговори з великими групами впливу в нашій державі. Тобто, олігархами. Я вважаю, що зі стилем пана Богдана, з його ставленням це якраз дуже правильне місце для нього. Він у цей вектор чудово вписується.

– Як Ви зараз бачите себе в 30 років?

– Я волів би бути щасливим батьком із парою дітей уже, які можуть усім сказати про своє життя, що їм за нього не соромно. Ці точки я точно уявляю. Все інше – під питанням. У політиці ти сьогодні там, завтра тут. Одного дня говориш із Сімейним конгресом, який тебе підтримує – а другого Борислав Береза розповідає про тебе всяку беліберду в своїх соцмережах. Це постійний землетрус. Тому я стараюсь будувати політику саме на стабільних, вічних, фундаментальних питаннях, щоби не мати цього постійного перескакування, як мої численні постмодерні друзі.

– Політика точно Ваш світ?

– Вирішувати, мій це світ чи ні, будуть українські виборці.