Я вже розповідав про потенційну передачу ексзаводу “Більшовик” та проблеми щодо 5-го цеху, приватизацію “Президент-готелю”, продаж гіганту промисловості ОГХК, а також систему розподілу активів за принципом тріажу.

Цього разу розвернемо дискусію в інший бік і пояснимо законодавчу рамку приватизації. Звісно, це може бути не так цікаво, як безпосередньо перебіг тієї чи іншої передачі держмайна в приватні руки. Але висвітлюючи норми законодавства, можна зрозуміти — чому активи довго готуються до приватизації і як різниться підготовка до передачі приватникам.

Отож, з метою суттєвого вдосконалення, спрощення та скорочення процедур приватизації для досягнення високих її темпів, прозорості та відкритості відповідного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності у новій редакції було викладено Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна”. В ньому об’єднано закони, що регулюють питання приватизації, в один законодавчий акт для формування ефективної правової бази у сфері приватизації. Базовий закон було ухвалено на початку 2018 року. Відповідно до нього всі об’єкти приватизації розподілили на дві великі групи: об’єкти малої приватизації та великої.

Об’єкти великої приватизації – державна або комунальна власність (єдині майнові комплекси державних підприємств та пакети акцій (часток) суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких понад 50 відсотків акцій (часток) належать державі), вартість активів яких згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 250 мільйонів гривень. Їхній перелік затверджує Кабмін за поданням Фонду держмайна. Наприклад, серед таких об’єктів – вже згадувана ОГХК, Одеський припортовий завод, частки держави в обленерго.

Об’єкти малої приватизації – всі решта (крім великої приватизації) державної та комунальної власності, а також окреме майно (рухоме та нерухоме, включно з будівлями, спорудами, нежитловими приміщеннями), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням уповноваженого органу, об’єкти незавершеного будівництва, об’єкти соціально-культурного призначення (сфери освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, санаторно-курортні заклади) тощо. Рішення про внесення до цього переліку затверджуються виключно Фондом держмайна.

При цьому можлива й відмова державними органами у включенні об’єктів до списку на приватизацію. Зокрема, коли підприємство, що пропонують приватизувати, перебуває у процесі ліквідації, коли законодавством встановлено обмеження щодо приватизації об’єкта, вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, а також невключення Кабміном за поданням Фонду держмайна до переліку об’єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.

Тепер про потенційних покупців – ними можуть бути не всі суб’єкти. Обмеження на придбання встановлено щодо органів публічної влади, держпідприємств, співробітників органів приватизації. Також є заборони на приватизацію покупцям з офшорних зон, з непрозорою структурою власності (бенефіціарні власники яких не розкриті на 100%), а також покупці, які походять з держави-агресора. Йдеться про Російську Федерацію.

При цьому Російська Федерація, а також російські юридичні особи та особи, які перебувають під контролем росіян, – також під забороною. Це також стосується юросіб, де бенефіціари (вигодонабувачі) більше ніж 10% акцій є резидентами держави-агресора. Винятком є лише ті юридичні особи, до “торгуються” на іноземних фондових біржах, а також фізичні особи резиденти Російської Федерації.

Заборонено приватизацію для юридичних осіб, зареєстрованих згідно із законодавством держав, внесених FATF до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, а також юридичних осіб, 50%+ статутного капіталу яких належать прямо або опосередковано таким особам. Окрім цього, заборонено передавати державні або комунальні об’єкти юридичним особам, де не розкриті справжні бенефіціари згідно з вимогами Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”.

Також є відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб, щодо яких застосували економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України “Про санкції”, а також пов’язаних з ними осіб.

Наостанок про заборону на приватизацію. Обмеження діють щодо осіб, які були стороною продажу об’єкта приватизації в Україні та з якими було розірвано договір купівлі-продажу об’єкта приватизації через порушення з боку таких осіб; щодо пов’язаних з ними осіб, а також радників, залучених для підготовки об’єкта до приватизації.

До слова, перелік об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об’єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об’єкта комунальної власності.

При цьому потенційні покупці також можуть подавати до уповноваженого органу управління заяви про включення об’єктів права державної та комунальної власності до переліку об’єктів приватизації згідно з пунктом 7 статті 11 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”. Статтею 13 вищевказаного закону визначено два способи приватизації: аукціон і викуп.

Аукціони поділяються на: аукціон з умовами, аукціон без умов, аукціон за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій, аукціон зі зниженням стартової ціни, аукціон за методом вивчення цінових пропозицій. Та крім аукціону, є також можливість викупу об’єктів приватизації, зокрема у вигляді часток, що належать державі або територіальній громаді у статутних капіталах господарських товариств, відповідно до статті 16 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”.

Вищезгаданим базовим законом вводиться поняття “радника” – особи, що за договором з органом приватизації бере на себе зобов’язання щодо надання послуг у процесі приватизації об’єктів державної та комунальної власності, пошуку потенційних покупців об’єктів приватизації, визначення стартової ціни об’єктів великої приватизації. Більше про це і про розмір винагороди писав на шпальтах одного з видань. Розмір винагороди варіюється в межах від мільйона і до десятків мільйонів гривень гарантованих платежів в інтересах таких приватизаційних радників. Але вони залучаються лише у випадку великої приватизацій.

Як бачимо, законодавча рамка цілком і повністю описує межі, в яких має здійснюватися передавання державного або комунального майна в приватні руки. Цю прозорість треба підтримувати через імплементацію норм, а саме – транспарентну передачу від неефективного управлінця (державу) до структур зі зрозумілими бенефіціарами та без “російського” шлейфу.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Приватизація + демонополізація = економічне зростання”.