Після Революції Гідності в Україні було дві спроби стартувати повноцінну судову реформу. Вперше це сталося за президента Петра Порошенка, вдруге – за Володимира Зеленського. В обох випадках йшлося про необхідність оновити й очистити судову гілку влади, позбутися недоброчесних суддів та відновити довіру в суспільства до людей у мантіях. Проте нараз можна констатувати, що всі ці намагання були не надто вдалими.

Проблема оновлення

2016 року в Україні стартували масштабні зміни у судовій сфері. Ліквідовували Вищі спеціалізовані суди, створені в часи екс-президента Віктора Януковича та Андрія Портнова, який був керівником управління Адміністрації президента з питань судоустрою. Їхні повноваження повернули до Верховного Суду, який також створили з нуля. Крім того, ліквідовували Вищу раду юстиції, а їй на зміну створювали Вищу раду правосуддя (ВРП). Остання мала б відповідати за незалежність судової гілки влади, формування доброчесного та професійного суддівського корпусу. До її компетенції, зокрема, належали питання призначення та звільнення суддів, розгляд дисциплінарних скарг щодо них тощо. Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС – структура у суддівському самоврядуванні, відповідальна за добір кандидатів у судді – ред.) мала провести тотальну перевірку людей у мантіях на доброчесність: для цього стартувала масштабна атестація. Більше того: до процесу долучили експертів від громадськості, яких об’єднали у Громадську раду доброчесності (ГРД). Остання мала досліджувати біографію суддів і давати свої висновки щодо них. Наприклад, чи відповідають статки судді його доходам, чи ухвалював він сумнівні рішення тощо.

Проте ці зміни важко назвати успішними. Скажімо, на своїх місцях залишилися майже всі судді Майдану – судді, які виносили неправосудні рішення щодо протестувальників: арешти, позбавлення права керувати авто, заборона мітингів тощо. Наприклад, досі на своїх посадах перебувають  Володимир Бугіль, Олена Мєлєшак, Євген Аблов, Владислав Дев’ятко, Віталій Ціктич тощо. Попри рішення ВККС, залишається на посаді суддя Богдан Санін, який 30 листопада заборонив Майдан у центрі Києва, що, зі свого боку, призвело до побиття студентів.

Через перепризначення таких суддів свого часу навіть виник конфлікт між ВККС та ГРД: представники громадськості заявили, що виходять з процесу оновлення судової влади, оскільки не мають реальних повноважень, а їхні імена використовують як ширму для імітації реформи. Про не надто вдалі зміни також свідчить той факт, що до оновленого Верховного Суду змогли потрапити люди, щодо яких були негативні висновки ГРД, наприклад – про сумнівні джерела походження майна і статків.

Врешті, так і не вирішили проблему Окружного адміністративного суду, який має виключні повноваження для скасування рішень органів центральної влади. Тобто цей суд може скасувати постанову, наприклад, Кабінету Міністрів. Може поновити на посаді звільнених чиновників, підозрюваних у корупції – як-от у випадку з головою Державної фіскальної служби Романом Насіровим. Може вирішувати, чи може та чи інша людина обіймати посаду міністра – як у випадку з екс-головою Міністерства охорони здоров’я Уляною Супрун. Вдалим у судовій реформі Порошенка можна назвати хіба що створення Антикорупційного суду. Не в останню чергу це відбулося за рахунок участі міжнародних партнерів України, зокрема – Міжнародного валютного фонду та експертів-міжнародників, які брали участь у відборі конкурсантів на посади в Антикорсуд. І в результаті конкурс не змогли пройти недоброчесні кандидати.

Напередодні президентських виборів 2019 року понад 20 громадських організацій, так чи інакше залучених в процес оновлення судової влади, звернулися до кандидатів на пост глави держави з дорожньою картою реформ у судовій сфері. Серед основних пропозицій можна було виділити кілька.

Перша – це вирішення проблеми Окружного адмінсуду Києва. Громадськість пропонувала ліквідувати цю установу, а її повноваження передати до Верховного Суду. Також йшлося про оновлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя. Громадськість пропонувала створити комісії за тим самим принципом, що й під час відбору кандидатів до Антикорсуду: тобто відсівом недобросовісних кандидатів мали займатися не лише українські експерти, але й іноземні фахівці.

Власне, на ці пропозиції пристав тоді ще кандидат у президенти Володимир Зеленський. Він навіть устиг використати це у своїй передвиборчій агітації. Згодом на ці ж пропозиції пристала й новостворена партія Зеленського – “Слуга народу”. За реалізацію цих ініціатив взялися в Адміністрації президента. Зокрема, відповідальними за це нібито були Руслан Рябошапка (нині колишній Генеральний прокурор) та Андрій Богдан (колишній голова Офісу президента). Врешті, частину цих пропозицій реалізували у проекті закону за номером 1008, який голова держави подав до Верховної Ради наприкінці серпня минулого року. У другому читанні депутати проголосували за нього у жовтні, документ став законом №193-ІХ і почав діяти у листопаді.

Фактично судова реформа Зеленського мала початися із розпуску ВККС. В подальшому українські та міжнародні експерти мали сформувати комісію, яка б відібрала нових членів Вищої кваліфкомісії суддів. Разом із цим приблизно за тими ж принципами мали створити і етичну комісію, яка повинна була “підчистити” Вищу раду правосуддя від недоброчесних членів (якби такі факти виявили).

Детальніше читайте у матеріалі Ступор судової реформи: що не так зробили в Зеленського

Втім, далі розпуску ВККС реформа президента не просунулася. Варто пояснити, що відповідальність за проведення подальшого конкурсу поклали на плечі ВРП. Та, зі свого боку, так і не змогла сформувати конкурсну комісію, оскільки їй нібито не підійшли кандидатури експертів-міжнародників. Громадський сектор, у свою чергу, звинувачував Вищу раду правосуддя у зриві реформи. ВРП заявляла, що нічого не може зробити, оскільки міжнародні партнери України фактично відмовляються брати участь у відборі членів ВККС. Міжнародні партнери ж говорили про необхідність змінити окремі положення майбутнього конкурсу (як-от можливість ВРП проігнорувати рішення конкурсної комісії, незначну роль експертів-міжнародників під час відбору тощо). В результаті ситуація зайшла у глухий кут. Вища рада правосуддя кілька разів продовжувала строки для формування конкурсної комісії, однак так і не змінила правила відбору членів ВККС. Врешті у березні ВРП заявила, що не може провести конкурс. Чим, фактично, розписалася у неможливості реалізації судової реформи президента. Приблизно в цей же час Конституційний Суд визнав частину пропонованих змін неконституційними, як-от скорочення суддів Верховного Суду, створенням етичної комісії, яка має перевіряти ВРП тощо. Перша спроба Зеленського змінити судову систему провалилася.

Захід на друге коло

Поки Вища рада правосуддя продовжувала строки для формування конкурсної комісії, яка б мала сформувати нову ВККС, на Банковій взялися за новий проект судової реформи. У процес активно включилися громадськість та міжнародні партнери України, зокрема, представники країн “Великої сімки” та Міжнародний валютний фонд. Як пояснюють співрозмовники “Букв”, наближені до розробки проекту закону, МВФ зацікавився цією темою не в останню чергу через побоювання щодо майбутнього “ПриватБанку” в судах, від долі якого залежала подальша фінансова стабільність країни.

Пропозиції, які пропонували реалізувати в реформі, важко назвати новими. Знову йшлося про необхідність вирішити проблему надшироких повноважень Окружного адмінсуду Києва, міжнародники говорили про необхідність перезапустити органи суддівського самоврядування, які у подальшому зможуть сформувати професійну судову систему. Також вимагали відмовитися від ідеї скоротити кількість суддів Верховного Суду. Переговори тривали впродовж кількох місяців, і в результаті нібито погодили чорновик реформи, який мав стати проектом закону.

Окремі положення майбутніх змін судової системи навіть потрапили до меморандуму з МВФ, який Україна підписала наприкінці травня. Там, зокрема, йшлося про необхідність зробити вагомішою роль міжнародних експертів під час конкурсу до ВККС, можливість для цих же експертів перевірити на доброчесність членів ВРП, мала бути вирішена проблема ОАСКУ (скачати англомовну версію меморандуму можна тут ). Врешті, текст законопроекту, який повинен перезапустити судову реформу, зареєстрували у Верховній Раді 22 червня. І він одразу викликав низку запитань. Адже він дещо розходиться з текстом згаданого меморандуму.

Наприклад, уже не йдеться про окрему комісію, яка повинна перевіряти членів Вищої ради правосуддя. Та й загалом про перевірку не йдеться. Натомість ускладнено процедуру звільнення членів ВРП. Так, за пропозицією Банкової, аби звільнити когось із Вищої ради правосуддя, потрібно знайти 14 голосів на підтримку такого рішення серед самих членів ВРП. Так само не вирішили ситуацію з формуванням правил конкурсу (їх прописує все та ж ВРП) з відбору нових членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів – саме цей момент, за словами представників громадськості, став одним з ключових, який зупинив попередню реформу. Також викликає побоювання процедура участі в реформі експертів-міжнародників. Наприклад, про це заявив Центр протидії корупції (ЦПК).

“Президентський законопроєкт повністю віддає формування нової кваліфкомісії суддів в руки нереформованої ВРП. Саме вона визначатиме правила проведення конкурсу. Крім того, якщо раніше до складу конкурсної комісії могли увійти лише ті міжнародні експерти, які допомагали відбирати суддів Вищого антикорупційного суду, то зараз фактично будь-яка міжнародна чи іноземна організація, яка працює в сфері правосуддя чи боротьби з корупцією, зможе запропонувати будь-яку особу, а ВРП отримає право обирати. Зрозуміло, симпатії ВРП будуть на боці “ручних” експертів”, – йдеться у заяві Центру від 22 червня.

Втім, навіть якщо побоювання ЦПК не обґрунтовані і конкурсна комісія з незалежними експертами зможе сформувати професійну Вищу кваліфкомісію суддів, та залежатиме від ВРП, оскільки повинна буде погоджувати з нею більшість своїх рішень.

“Якщо цю реформу проголосують як є, то ВККС стає просто додатком до Вищої ради правосуддя. Треба розуміти, що в першу чергу важлива інфраструктура, яка впливає на кар’єру судді. І ця інфраструктура має бути незалежною. І неважливо, яка у неї абревіатура. Нині ж ситуація нагадує історію з Вищими спеціалізованими судами, які свого часу створив Портнов: Янукович не контролював Верховний Суд, тому вирів забрати у нього майже всі повноваження і віддати їх до спеціалізованих судів. Тут та сама історія. Навіть якщо у конкурс зайдуть міжнародні експерти і зможуть сформувати якісну кваліфікаційну комісію, останнє слово все одно залишається за нереформованою ВРП”, – коментує “Буквам” ситуацію експерт з питань реформи судів, голова правління громадської організації “Фундація DEJURE” Михайло Жернаков.

На додачу у вже третій судовій реформі жодним чином не згадується Окружний адміністративний суд Києва. Що доволі дивно, зважаючи на гучний скандал, який відбувся майже рік тому. Нагадаємо, тоді Національне антикорупційне бюро опублікувало аудіозаписи нібито з кабінету голови суду Павла Вовка, на яких зафіксовано, як він із своїми підлеглими обговорює не лише ті чи інші судові справи, але й можливість впливу на певні державні процеси. Наприклад, на проведення кваліфікаційного оцінювання суддів ОАСКу. Впливу на омбудсмана Людмилу Денісову. Відсторонення окремих членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів і призначення туди “своїх” людей.

Відсутність згадок про ОАСК викликає занепокоєння ще й тому, що пані Денісова може призначати своїх людей до конкурсної комісії, відповідальної за перезапуск ВККС. Адже у разі, якщо міжнародні партнери не подадуть своїх кандидатів, це має право зробити омбудсмен. На яку, судячи із “записів Вовка”, може впливати голова Окружного адміністративного суду Києва. Відповідальність за вирішення цього питання наразі в руках президента. Адже саме він, згідно із законодавством, може видавати укази про переформатування чи розпуск судів. Свого часу ОАСК мав розпустити ще Петро Порошенко, наприкінці 2017-го. Нині ж цю проблему має вирішувати Володимир Зеленський.

Власне, якщо ключові позиції реформи щодо ОАСКу й оновлення органів суддівського самоврядування лишаться незмінними, виникає питання подальшої співпраці України з міжнародними партнерами, зокрема з МВФ. Адже саме їм Офіс президента обіцяв низку змін у судовій сфері і навіть підписував відповідний меморандум. А в обмін на це Україна мала б отримати фінансову допомогу. Втім, варто пам’ятати, що наразі йдеться лише про законопроект. І до моменту, поки депутати за нього проголосують, документ може зазнати відчутних змін. Однак для цього потрібна та сама “політична воля Банкової”.