Ще на першій роботі в ДПСУ у 2002 році жінка виявила: булінг за статевою ознакою – не міф, а сумна дійсність. Її керівник категорично не приймав жінок на службі: він її принижував, називав “тупою куркою”.

Кожен день був для Оксани Іванець боротьбою за своє місце під сонцем, і не “завдяки”, а “попри”. Протилежною, однак, була ситуація з вищим керівництвом.

“Що стосується ставлення мого керівництва, навпаки, саме мене призначили на підвищення, саме до мене звертаються порадитися”, – поділилася Іванець з #Буквами.

Найвище керівництво гідно оцінювало старанність, службу та ініціативність. А ось з підлеглими були проблеми: чоловіки відмовлялися визнавати авторитет жінки. Останній керівник Оксани Іванець також не гребував зневажливим ставленням через стать:

“Позаторік мій новий керівник звинуватив мене, що звання я отримала не як офіцер, а як жінка. Після того, як я написала рапорт про те, що бачу в словах “Про вас стільки чуток і розмов ходить” дискримінацію за гендером, полковник намагався з’їхати, що зовсім інше мав на увазі… Визнаю, не вистачило сили волі пустити цей рапорт офіційно…”.

Фото: Oxana Ivanets | Facebook

Цей випадок переконав жінку, що служити їй не дадуть. Через три місяці вона написала рапорт на звільнення. Через 4 місяці Оксана Іванець пішла в Збройні Сили України.

“Стосовно фронту — там всі в однакових умовах. Як правило, всі живуть в одному бліндажі. Це, мабуть, єдине що можу сказати. І як правило, як що ти фахівець, тебе цінують побратими”, – сказала Оксана Іванець.

Зараз жінка працює військовою кореспонденткою в інформаційному агентстві АрміяInform: 

“Працюючи на МО, я займаюся улюбленою справою. За рік зробила собі ім’я і пару місяців тому знов обійняла керівну посаду, хоча починала з чистого аркуша… І хоча через сімейне становище я могла уникнути ротації в ООС, поїхала сюди вдруге старшою мобільної пресгрупи”, – розповідає вона.

Не все тут також ідеально – колектив складається з чоловіків, і також не всі згодні з тим, що ними може керувати жінка. 

“Спочатку водій, який не хоче бачити в моїй особі шефа… Він постійно каже, що буде жалітися генералам, яких він возить в Києві, намагався мене перебивати в розмові та хамити. Зараз я на бюрократичному шляху щодо оголошення йому догани… Буду вчити”, – розповіла Іванець.

Ставлення як до офіцерки, як до військової – це щоденна боротьба. Тому що навіть у пікселі ти чомусь для колег “баришня”, навіть попри те, що місце під сонцем виборювалося на рівних. 

Фото: Oxana Ivanets | Facebook

Стереотипи, деякі – досить прикрі, відмова визнавати авторитет – це навіть не свідоме зло, а рудимент патріархального світосприйняття. Коли, з одного боку, біля тебе жінка, яка є не менш сміливою, не менш професійною, яка не прикривається статтю та працює на рівних.. З іншого боку – вбиті у світоглядну прошивку фрази “берегиня вогнища” та “слабка стать”, напівжартівливе “жінці місце на кухні”. Не всі люди готові переглядати фундамент, який формував їх особистість. І часто слова, які говорять жінкам, не мають на меті образити. Просто чоловіки так виховані.

Хоч іноді у скептичному ставленні до жіночої статі винні й самі жінки. Оксана Іванець переконана, що не все так однозначно, часом стереотипи підживлюють окремі люди:

“Стосовно ставлення до жінок. Ми самі винні іноді. Буває, беруть якусь “блондинку”, яка не в зуб ногою (чиясь протеже). Так і складається потім враження…”.

Проте, бували випадки, коли знайомих Оксани звільняли саме через стать. Одну з її колежанок з ДПСУ просто неодноразово викликали в кабінет  та заявляли, що вона мусить звільнятися: мовляв, ти чудова професіоналка, але нам на твоє місце потрібен лише чоловік. 

Та все ж, це радше ганебні винятки з правил. Оксана Іванець стверджує: “Я бачу ставлення: якщо це жінка, чи чоловік – не має значення. Якщо він дійсно фахівець – його будуть поважати”.

Однак, на прикладі Державної прикордонної служби, якій жінка віддала понад 20 років свого життя, можна констатувати факт, що не завжди умови відповідають потребам жінок: 

“Після приїзду колишньої радниці Авакова з гендеру почалося переобладнання туалету жіночого… Воно тривало понад рік. Я звільнилася і не знаю, чи добудували”. 

Фото: Oxana Ivanets | Facebook

Жіноча фізіологія відрізняється від чоловічої. І якщо жінка намагається обрати й сім’ю, і кар’єру – вона зіштовхується з низкою перешкод. Оксана Іванець визнає, що іноді їй виборювати місце під сонцем було складніше, ніж чоловікам, але вона не здавалася:

“Я виходила з декрету, коли синові було 10 місяців, вимушена була зціджувати молоко в туалеті, коли груди розривалися, я приносила в жертву родину, коли вночі чи на вихідні їхала на службу! І хоча мала право заявити, що як мама дитини до 3-х років, мала право в той момент залишатися вдома… я була найкращою у своїй справі та заслуговую називатися офіцером! Не жінкою, не “баришнею”, а ОФІЦЕРОМ!”

Жінкам непросто в армії, і соціальні стереотипи відіграють у цих складнощах одну зі значних ролей. Однак, як і чоловікам, жінкам є за що боротися, і вони, як і чоловіки, платять свою ціну:  “Я маю мрію — отримати третю зірку на погон… Сподіваюся, вийде! На фото я і мої діти. Заради них я зараз в ООС, бо ворог продовжує брязкати зброєю… Сумую за ними…”

Фото: Oxana Ivanets | Facebook

Як чоловіки, так і жінки залишають вдома сім’ї, затишок, тепло – і обирають службу країні. Це найвища жертовність, завдяки якій ми незалежні. І світ стане трішечки кращим, якщо усі сторони докладуть зусиль для взаєморозуміння та взаємоповаги. Незалежно від статі, релігії чи інтересів поза службою. Тому що людей характеризують лише вчинки. 

Секрет успіху, на думку Оксани Іванець, простий: “Щоб тебе поважали в колективі, потрібно постійно працювати над собою, над вдосконаленням своїх вмінь, розширювати свій світогляд”. І вона є безумовно прикладом для цього, адже довела, що стать – не перешкода для того, щоб військове керівництво називало тебе доброю спеціалісткою.