#Букви продовжують цикл матеріалів про вбивства мирних жителів Маріуполя. Про масові убивства в місті розповіла Наталія. 16 березня вона втратила своїх сусідів і друзів. По вулиці Азовстальській, у 101 будинку Наталія прожила поруч з Таїсією та Євгеном близько 10 років.

Сіньківська — Нестеренко Таїсія Миколаївна (1984 – 16.03.2022) та Баєв Євген Артурович (02.07.1991 – 16.03.2022)

Фото:особистий архів загиблої Таїсії

Джерело: особистий архів Євгена

Таїсія – корінна маріупольчанка, у місті народилась, вчилась, жила й загинула. 5 років жінка прожила разом із чоловіком та двома синами у Києві. Проте через розлучення, незадовго до початку повномасштабного вторгнення повернулась з дітьми у рідне місто.

За словами Наталії, Таїсія була тендітною, незалежною, доброю, вольовою й чуйною до оточення. Жінка самостійно виховувала синів, віком 5 і 8 років. Бралась за будь-яку роботу, лише б забезпечити дітей. Таїсія деякий час працювала прибиральницею, а потім влаштувалась у відділ інкасації банку. Вона була колегою сусіда Євгена.

Євгенію був лише 31 рік. У кінці лютого чоловік евакуював з Лівого берега під обстрілами свою матір. У нього була машина й паливо, він до останнього хотів виїхати з близькими з окупованого Маріуполя. Проте через відсутність зелених коридорів, обстріли машин, що евакуюються, чоловік залишився удома.

До війни маріупольці були не готові, хоч і розуміли її безсумнівне наближення. Таїсія з Євгеном не виключення. Сховище у під’їзді не було пристосоване для життя, тож компанія сусідів з першого дня вторгнення проводила дні разом у тамбурі на другому поверсі. Там відчували безпеку, але не від фізичного захисту між стінами, а саме через згуртованість й оточення близьких. На початку вторгнення район був відірваний від комунікацій, води, електропостачання, газу та тепла.

2 березня Таїсія з синами та Євгеном вимушені були переїхали до центру міста у квартиру сестри жінки, адже бої наближались саме до їх району. Там вони й загинули. 

Обстріли з кожним днем лише наростали, поле бою розвернулось посеред міста. Таїсія з дітьми, родиною сестри та Євгеном жили у підвалі. Разом здобували їжу та готували на багатті. 

“16 березня у період затишшя Женя з Тасею, сусідом та чоловіком сестри піднялись у квартиру на верхні поверхи будинку. Причини нам достеменно невідомі, за речами чи їжею, можливо. Почався обстріл сильний – й у будівлю прилетіло… Будинок спалахнув одразу. Сестра Тасі почала бігти до них нагору, але прилетіло ще раз і її оглушило. Коли прийшла до тями, побігла знову на 9 поверх. Побачила на сходах метрового сусіда та чоловіка без ноги. У квартирі була Тася лежала під бетонною плитою, а Женя під завалами…” — розповідає сусідка Наталія.

У той день внаслідок прямого влучення танкового снаряда загинули одразу 3 людини. Сусід з Євгеном пішли з життя миттєво, а Таїсія прожила ще до вечора 16 березня й померла на лікарняному ліжку.

“Чоловіка сестри та Тасю доставили у лікарню. Зв’язку весь час не було й сестра місяць не могла потрапити до лікарні й навіть не знала, що з близькими. Як виявилось — чоловіка перевезли у Макіївку, він живий, але без ноги. А про Тасю ніякої інформації не було, у списках поранених є, а у загиблих не було. Лікарі потім згадали через рідкісне імʼя й сказали, що надії на порятунок навіть не було — абсолютно кожна кісточка була зламана, повністю зруйнований скелет.”

Таїсію ховали служби ритуальних послуг під особистим номером, без імен чи документів. Сестра ще довго оббивала пороги служб, щоб дізнатись принаймні місце її поховання. Єдиний шанс впізнання тіла Таїсії був за фотобазою загиблих. Лице у жінки залишалось без поранень. 

“Про смерть Жені його друзі й рідний батько дізнались через мою публікацію. Не вірили всі до останнього. Він місяць пролежав під завалами, його не змогли дістати. Коли сестра Тасі вже сповістила ДСНС про його загибель, тіло витягували по частинах. Його одразу при влучанні розірвало на куски… Снаряд прилетів саме у ту кімнату, де Женя знаходився.” — коментує Наталія.

Наталя з сусідами все ще не можуть повірити тому, що трапилося: “Тепер розумію сенс виразу, що небеса скоріше забирають найкращих людей. Сумуємо за ними дуже, наші промінчик світла, найм’якших їм хмаринок” — ділиться Наталія.