#Букви продовжують цикл матеріалів про вбивства мирних жителів Маріуполя.

Коваленко Євген Мартинович (25.01.1942 — 15.05.2022). Помер у лікарні Донецька з невідомих причин.

Джерело: “Загиблі. Памʼять. Маріуполь” / Telegram

Оксана — донька загиблого Євгена, яка теж переживала війну у блокадному місті, розповіла нам про події у Маріуполі та деталі втрати батька.

Євген Мартинович — корінний маріуполянин, працював на “Азовсталі” у конверторному цеху. Разом з дружиною все життя прожив на Лівому березі міста. Саме цей район зазнав найсильніших обстрілів на початку повномасштабної війни.

“Я подзвонила батькам 24 лютого, щоб сповістити про початок війни. Вони цю новину серйозно не сприйняли, сподівались, мабуть, що буде схоже на події 2015 року. (Від. ред. — 24 січня 2015 року мікрорайон Східний зазнав масованого удару “Градами”. Внаслідок чого серед мирних було близько тридцяти загиблих та більше сотні поранених). Думали, що постріляють й припинять. А потім у місті зник звʼязок, бігти до них на Лівий берег було страшно — обстріли не припинялись. Нарешті я змогла їм додзвонитися — пропонувала зібрати речі, документи й виїхати до нас у центр міста. Мій свекор поїхав за батьками, тато зібрався й навіть одягся, але в останній момент сказав, що залишатиметься вдома.”

Оксана разом зі своєю родиною та мамою ховались у родичів біля “Азовсталі”, весь цей час з батьком зв’язку не було. 17 березня російський літак скинув снаряд у двір, де ховалась родина. Горіли машини, Оксану відкинуло вибуховою хвилею, а свекор жінки загинув на місці.

“Мене у момент контузило, я лежала без свідомості. Свекор не встиг добігти за мною у сховище, загинув від осколкового поранення. На другий день ми поховали його тіло у палісаднику.”

Пізніше родина перебралась в інше сховище біля центрального автовокзалу, де на маленькій площі ховалось близько 70 цивільних. За словами Оксани, у кінці березня до підвалу зайшли чоловіки із білими повʼязками й змусили їхати на “евакуацію”.

“Ми вийшли на вулицю — валялись трупи й шматки тіл, які збирали в один мішок. Всіх людей вивозили до “Метро” (від. ред. — гіпермаркет у Маріуполі, нині окупанти використовують його як головну точку збору мирних для роздавання гуманітарної допомоги тощо). А звідти лише два напрямки на виїзд з міста — Краснодар або Донецьк. Нам дивом вдалось знайти автобус, що евакуював нас у тоді вже окупований Бердянськ.”

Оксана розповідає, що весь час перебування в Бердянську вона шукала волонтерів, які б могли навідатись до батька. Місцеві знайшли Євгена вдома, чоловік просив у доньки лише кошти, щоб купити бодай якоїсь їжі. Мама Оксани повернулась додому в Маріуполь, де на неї чекав 80-річний опухлий чоловік зі зламаними ребрами. З важкими тілесними ушкодженнями чоловік просидів у будинку три доби, через відсутність звʼязку та сусідів пору, Євген Мартинович так і не зміг звернутися про допомогу. У Маріуполі лікарі відмовились лікувати чоловіка, вірогідно, через нестачу медикаментів чи персоналу. Євгена Мартиновича відвезли в одну з лікарень Донецька .

“Тато дзвонив із Донецька та казав, що йому повинні зробити операцію. А потім брат відправив мені оголошення від медсестри: “Разыскиваются родственники Коваленка Евгения Мартыновича. Он находится в донецком морге.” Причини смерті нам не повідомляють, проте напередодні смерті він дзвонив мамі й казав, що у лікарні його не годують. Ще можливо, помер під час операції. У Донецьку заповнені морги, тому мій тато лежав 5 діб без холодильника — його не впізнати…”

Пшеничников Євген Вікторович, 07.11.1979 – 24.03.2022. Загинув внаслідок прильоту міни.

Джерело: “Загиблі. Памʼять. Маріуполь” / Telegram

Про смерть брата #Буквам розповіла сестра загиблого — Юлія.

Євгену було 42, працював чоловік на автомийці, а жив неподалік від заводоуправління “Азовсталі”. На звʼязок брат Юлії перестав виходити вже у перші дні війни.

“Лише коли у квітні ми змогли вибратись з міста, то почали пошуки Євгена — дивились списки тих, хто загинув, та тих, хто отримував гуманітарну допомогу. Лише на кінці травня з нами на звʼязок вийшла колишня дружина брата, яка повідомила про те, що Євген 23-24 березня вийшов по воду та не повернувся.”

Надалі до Юлії почала надходити інформація, що Євген загинув внаслідок прильоту міни приблизно у районі від 17 до 23 мікрорайону Маріуполя.

“Як нам повідомили, трьох цивільних, зокрема й Женю, розірвало на шматки. Люди збирали шматки тіл в один мішок, а далі… Більше ми нічого не знаємо. Навіть цю інформацію про брата ми збирали по крихтах.”