Станом на кінець листопада новий Реєстр учасників відбору та виконавців державних оборонних контрактів містить інформацію лише про 62 компаній – 23% з необхідної кількості.

При цьому в старому Реєстрі виробників продукції, робіт і послуг оборонного призначення міститься інформація про 269 компаній. Відповідно до закону “Про оборонні закупівлі”, цей реєстр має бути скасовано щойно повноцінно запрацює новий реєстр.

У пресслужбі НАКО наголосили, що у новому реєстру досі немає таких відомих на весь світ державних компаній, як танкобудівний “Завод імені В. О. Малишева”, виробник літаків ДП “Антонов” та виробник бойових ракетних систем конструкторське бюро “Луч”.

Чим це загрожує, які причини та як вплине на обороноздатність держави, #Букви запитали у Гліба Канєвського, радника НАКО.

Які причини такого стану у сфері оборонних закупівель?

Перша причина в тому, що реєстру як такого не існує. Тобто, не існує ІТ-реєстру, який відповідав би усім державним вимогам захисту інформації, сертифікованого Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації. Саме через це виробники зброї не розуміють, чи варто їм зараз реєструватися у тій табличці, яку Мінстратегпром опублікував у себе на сайті. 

Замість повноцінного ІТ-ресурсу, він опублікував просто табличку з переліком виробників, які подають свої документи для того, щоб потрапити до реєстру виробників зброї. 

Чому оприлюднив табличку, а не зробив повноцінний ресурс? 

2 місяці тому це зробив тоді ще чинний міністр з питань стратегічних галузей Олег Уруський. Річ у тім, що тоді він дуже поспішав – стояла на кону його посада. Уруський, аби хоч якось викрутитися, не втратити свою посаду, вирішив, що на їхньому сайті не буде якогось додаткового ІТ-ресурсу. Там просто буде публікуватися інформація про тих виробників зброї, які надходять на сайт Мінстратегпрому, а він назве публічно це реєстром виробників зброї. 

Але надалі Уруського, як нам усім відомо, все одно звільнили. І тому що він – опозиція, і тому що експерти порушили питання, що те, що на сайті — це не реєстр, а перелік виробників. А, отже, не виконує головних функцій.   

Головні функції цього реєстру (ну, яким він мав би бути), полягають у наступному:

По-перше, з їх допомогою державні замовники закупівлі зброї — Міністерство оборони, Національна гвардія – мають отримувати інформацію про те, які виробники є в Україні та що вони вироблять: танки, машини, частини до них тощо. По-друге, реєстр має готувати автоматично різну систематизовану інформацію та статистику для уряду про те, як розвивається рівень озброєнь. Тобто, які є виробники в галузі суднобудівництва, паркобудівництва, бронетанковий кластер, ІТ кластер тощо. 

І, як ви бачите, всієї цієї інформації на сайті немає. Є лише назва компанії, код ЄДРПОУ та дата, коли ця інформація була Міністерством з питань стратегічних галузей внесена в реєстр.

Уруський поспішав тому, що протягом цього року президент України двічі видавав укази про те, щоб закон України про оборонні закупівлі та відповідний реєстр запрацювали вже.

Олег Уруський не зміг забезпечити реалізацію цих указів. Він не зміг знайти спеціалістів, які б розробили реєстри, що відповідали б усім вимогам; він не був спроможний знайти фахівців, які підготували б нормативно-правові акти; також міністр не зміг переконати депутатів, що йому потрібні додаткові кошти, аби заплатити за цей реєстр. 

Для того, щоб пройти сертифікацію державної служби зі спецзв’язку, потрібно мати захищені сервери, програмне забезпечення та інше, а Мінстратегпрому наразі немає ні на що грошей.

У чому полягає загроза для оборонної галузі?

Загроза проста. З січня 2022 року мав би запрацювати цей реєстр. Відповідно, Міноборони, якщо хоче закупити у 2022 році, наприклад, якісь запчастини до бронетехніки, мало б зайти у цей реєстр і подивитися, які є пропозиції. Якщо пропозиція лише від одного учасника (лише він може забезпечити цим товаром), то з ним підписується пряма секретна угода без будь-яких конкурсів. Якщо ж кілька виробників можуть запропонувати товар або послугу, проводиться аукціон-конкурс, на якому вибирають найкращі пропозиції за принципом ціна-якість. Це і є оборонні закупівлі, які цього року уряд так і не зміг запровадити.

Якщо у нас немає реєстру (а його на сьогодні немає) – то наступного року Міноборони, МВС, Нацгвардія, прикордонники тощо не матимуть де купувати озброєння, ремонт для озброєння, запчастини та інші необхідні для оборони України речі. 

На початку цього року уряд терміново відтермінував впровадження закону про оборонні закупівлі на 2022 рік, бо закон мав запрацювати цього року. Так от, я можу вже спрогнозувати, що у 2022 році уряд знову буде терміново збиратися щодо цього питання — і переносити реформу на 2023 рік тільки тому, що реєстру знову немає. 

Як це плине на обороноздатність країни та на підприємства оборонної галузі?

Тут для держави це пряма загроза обороноздатності, бо Міноборони цього року нічого не може купити вчасно. Причина проста: немає реєстру, незрозуміло, згідно з якими законами проводити закупівлі. Та сама історія продовжиться наступного року. 

Для економіки, для приватного бізнесу (приватні виробники зброї) та державного (Укроборонпром) знову ситуація означає повну невизначеність — вони не розуміють, як будуть працювати наступного року, як і що будуть продавати Міноборони. Зараз для українського бізнесу вже цього року склалася загрозлива ситуація з низки причин: вони мусять скорочувати виробництво, не розуміють, що і коли Міноборони та інші замовники будуть закуповувати. А це ж фактично їх єдині клієнти!

Чи вживаються якісь заходи для розв’язання цієї проблеми?

Заходи не вживаються, тому що Павло Рябкін, новий міністр стратегічної промисловості, фактично зараз на лікарняному. У нього немає часу зараз проаналізувати ситуацію, яку залишив йому в спадок Уруський, і виправити її.