Про це повідомляє The Washington Post.

У виданні мовиться, що США ще у січні цього року давали невтішні прогнози щодо ситуації у Бахмуті. Тоді Вашингтон попередив про можливе оточення українських військ у Бахмуті та запропонував Києву вивести ЗСУ  із міста, аби не зазнавати втрат.

У документах зазначалось, що війська РФ постійно просувались до міста від листопада 2022 року, що ставило під загрозу здатність України утримати Бахмут. США попередили, що ЗСУ можуть опинитись в оточенні російських окупантів, якщо “не вийдуть з Бахмута протягом наступного місяця”.

Однак застереження США більшою мірою залишились без уваги. В Україні наголошували, що Бахмут важливий ні стратегічної точки зору, а необхідний задля підтримки національного морального духу. В Україні також заявили, що продовження бою в Бахмуті підірвало силу Росії через загибель багатьох її солдатів, особливо найманців ПВК “Вагнер”.

Український командир, який керував боями за Бахмут, полковник Павло Паліса, сказав, що його ніколи офіційно не інформували про цю розвідку США чи рекомендації щодо того, як використовувати бій у Бахмуті для отримання додаткової переваги.

“Я не така велика риба”., — сказав він.

Інший таємний документ детально описує, як Україна може використовувати передові боєприпаси, інформаційні кампанії та технології боротьби з безпілотниками, щоб “покласти майбутні витрати” на російські сили.

Паліса пояснював свою здатність утримувати частини міста місяцями довше, ніж передбачалося, поєднанню класичної міської війни та вдосконаленої розвідки безпілотників, включаючи багаторівневі глушіння сигналу.

Після того, як російські війська прорвали периметр Бахмута, Паліса сказав, що відтягнув свої війська назад у житлові квартали, використовуючи дахи як височини та перетворюючи будинки на протитанкові позиції. Глибше всередині міста обидві сторони почали значною мірою покладатися на розвідувальні дрони для визначення цілей та пристрої перешкод, щоб заплутати навігаційні системи супротивника.

“Наш ворог дійсно успішно використовує глушіння. Якщо ми не маємо очей у повітрі, ми не зможемо вразити ворога артилерійським вогнем. Чому це важливо, тому що ми не маємо багато артилерійських снарядів. Тому наш артилерійський вогонь має бути точним”, — сказав він.
Паліса додав, що Україна також навчилася на тактиці Росії, нещодавно застосувавши обладнання, яке маскує “базову точку” або координати безпілотника, які б виявляли місцезнаходження підрозділу, який керує пристроєм.

“Якщо вони знайдуть наші безпілотники, це дасть їм інформацію про те, що рідна точка безпілотника знаходиться десь в Австралії”, — сказав він.

Коли Паліса прибув на свою посаду в середині січня, оцінки, які він почув від офіцерів навколо нього, повторили песимізм Вашингтона.

“Ті хлопці сказали: “Я не знаю, можливо, два-три тижні”. Але через кілька місяців ми все ще тут, намагаючись зробити все можливе, щоб утримати місто”, — сказав Паліса,

У витоку документа також говорилося про погіршення морального стану росіян і заохочення до дезертирства за допомогою “кампанії фізіологічних операцій”, підкреслюючи “витратність” російських військ.

Інший пункт спонукав Україну націлити на масовані російські сили “покращені звичайні боєприпаси подвійного призначення” — комбінацію артилерії та ракет “земля-повітря” — для протидії хвилі нападу.

Коли оборона міста в критичні моменти здавалася неспроможною, Україна неодноразово розгортала елітні підрозділи для захисту шляхів постачання та стабілізації ситуації.

Хоча ця стратегія була успішною, дозволяючи Україні утримувати західну околицю міста, за словами командувачів, останніми днями лінія фронту стала дедалі нестабільнішою.

“Відбувається такий плавний рух. Російські атаки вздовж фронту дозволяють їхнім силам просунутися на кілька сотень метрів, перш ніж через кілька годин бути відкинутими. “Важко визначити, де саме знаходиться лінія фронту, тому що вона рухається, як желе”, — сказав український перший лейтенант, який попросив назвати його позивним “Татарин”, згідно з військовим протоколом.

“Ситуація на дорозі постійно змінюється. Вранці ми можемо контролювати його, а потім можемо втратити і забрати назад. Але більшу частину часу українські сили все ще контролюють дорогу”, — додав він.

Бахмут є головною метою російських операцій на сході України. РФ заявила, що захоплення міста закладе основу для контролю над усією Донецькою областю України.

Український солдат Ян Мельников, розповів, що Україна змогла продовжити бій у Бахмуті, оскільки командуванням на землі було дозволено діяти з більшою автономією, ніж росіянам. Прослуховуючи перехоплені комунікації, він сказав, що часто чув, як російські командири вимагали дозволу від вищого начальства внести невеликі оперативні коригування, що сповільнювало їхні рухи.

“Ми можемо безпосередньо співпрацювати з різними підрозділами, і коли ми опиняємось у поганій ситуації, ми можемо покликати різні підрозділи, щоб вони нам допомогли”, — сказав він.

“Якщо дивитися на це зі стратегічної точки зору, українські сили утримують багато ворожих військ у місті; це заважає їм виїжджати на різні ділянки лінії фронту. Тому ми тримаємо місто, щоб знищити якомога більше ворожих сил”, – сказав Татарин

Однак боротьба за Бахмут принесла значні втрати.

Паліса сказав, що нестача боєприпасів неодноразово змушувала його війська в Бахмуті відступати зі своїх позицій.

“У нас недостатньо снарядів, щоб вразити їх, — сказав він, — і я визнаю, що ми платимо життями наших солдатів”.

“Я можу дати оцінку успіху місії лише після того, як усе буде завершено”, — сказав він, ухилившись від запитання про те, чи вартий бій втрачених життів і витрачених матеріалів.

“Кожен військовий розуміє, що коли ми тримаємо місто, коли ми знаходимося всередині Бахмута, ми даємо час нашим новоствореним підрозділам на тренування та підготовку до майбутніх дій”, – сказав він.

Росія стверджувала, що була на порозі захоплення Бахмута. Але успіхи РФ осягаються невеликими кроками та втратою тисячів життів своїх бійців.

Рішучість України утримати Бахмут також коштує дорого, адже місто значною мірою в руїнах. Будинки та житлові квартали пошкоджені внаслідок інтенсивного застосування артилерії, а вулиці, парки та сади всіяні осколками.

“Я хотів би побачити місто без усіх руйнувань”, — сказав Паліса. “Але якщо це допоможе врятувати інші українські міста, ми повинні робити те, що маємо”.