#Букви поспілкувалися з Оксаною, щоб з’ясувати, який зараз стан справ у місті, та щоб побачити окупацію очима тих, хто її пережив.

“Ніхто не гарантує, чи ти доїдеш живим до підконтрольної нашим території”

Оксана наголосила, що в Херсоні не було створено жодного зеленого коридору – усі, хто покидав місто, робили це на свій страх і ризик – часто цивільні колони потрапляли під обстріли, унаслідок чого було багато жертв. 

“Та частина людей, яка готова до швидких рішень, змогли виїхати ще 24 лютого. 25-го це робити вже було страшно. Були люди, які при виїзді бачили ці колони російських військових, як вони оточували Херсон. Але тоді ще можна було виїхати якось, а потім це стало практично неможливо”. 

“Ми пережили 4 хвилі затримань” – про репресії у Херсоні

Загалом було 4 хвилі затримань. Перша – коли окупанти визначали, де проживають ветерани АТО й учасники ТРО, та знаходили їх:

“Проводили обшуки, розносили квартири. Організовували фільтраційні табори та тюрми, використовуючи наявні приміщення. Тих, кого знайшли, звозили туди”. 

Друга хвиля торкнулася лідерів думок, депутатів, колишніх державних посадовців – тих, хто міг впливати на людей на користь окупантів: 

“Колишній голова ОДА, колишній мер Херсона – вони досі у полоні. Окупанти їх використовують, щоб брати “інтерв’ю”, хоча це фактично допити, де вони виголошують підготований їм текст, який потрібен для російського глядача”. 

Щобільше, навіть якщо цих людей відпускають – їх змушують підписати “документ”, яких зобов’язує їх співпрацювати з окупантами:

“Це гачок, тому в тих, хто виходить – головне завдання якомога швидше покинути окуповану територію. Бо якщо ти залишаєшся, маєш розуміти, що по тебе знову прийдуть”.

Третя хвиля була націлена на тих людей, кого встигли зафіксувати на мирних акціях протесту. 

Четверта хвиля триває у місті просто зараз, і, за словами Оксани, під неї може потрапити будь-хто:

“Вони можуть просто на вулиці тебе зловити. У нас двох дівчат взяли в полон, одну відпустили, а другу тримають і намагаються змусити її визнати, що вона корегувала артилерію на Чорнобаївку. Настав такий час, що ніколи не знаєш, звідки й коли по тебе прийдуть, і це також стало причиною для мого від’їзду”.

“Основними джерелами інформації стали Telegram-канали” – зв’язок із зовнішнім світом

За словами Оксани, зв’язок у Херсоні став дуже поганим – може зникнути в будь-який момент, тож користуватися ним майже не реально. 

Зараз росіяни почали вводити своїх операторів, провайдерів, почалося російське телемовлення. Тому у херсонців єдиним джерелом зв’язку стали Telegram-канали; телебачення доступне лише людям із супутниковим зв’язком – кабельне телебачення недоступне. 

“Telegram став для мене віконечком для отримання позитивної інформації, навіть щодо вибухів. Постійно писали, коли наші обстрілювали позиції росіян, і просили, щоб не боялись”, – згадує Оксана.

“У тих, хто залишився, найбільший страх – бути забутими” – про настрій людей у Херсоні 

Ті, хто вимушено лишився під окупацією, благають про них говорити: 

“Багато людей, дізнавшись що я виїхала, просили, щоб я не мовчала і постійно говорила про Херсон, і що вони чекають на визволення. Дуже бояться залишитися в окупації. Це для декого стане вироком”.

Офіційної евакуації жодної з міста не було, люди мусили все робити самостійно – організовувалися з друзями, колегами, рідними, формували колони і виїжджали:

“Якщо в тебе немає авто, ти маєш десь шукати можливість виїхати. Чи пасажиром до когось, чи звернутися до волонтерської групи, але це все впирається в гроші. Тобто, якщо в тебе немає коштів, немає друзів з авто, то практично немає як виїхати”.

Настрій серед місцевих – близький до відчаю. Щастить тим, у кого є робота, оскільки зараз рівень безробіття зростає. За їжею – великі черги:

“Але час від часу треба весь день виділити на просто стояння в чергах за одним видом продуктів. Тобто. в одному магазині – тільки хліб, там 2 години стоїш, в іншому – лише м’ясо і так далі. Зараз вже такого дефіциту товарів немає, і ринок заполонили російські товари. Але люди стараються їсти в основному овочі, які були вирощені в Україні”.

Ринки, за словами Оксани, нагадують повернення 90-х – із багажників авто продають усе: від цигарок й алкоголю – до сирів і ковбаси. Перед людьми стоїть вибір: купувати російські товари, чи ні. Роботи взагалі немає, як і нормальних ліків. Гуманітарні вантажі практично перестали пускати в місто. 

“Настрій відчаю, люди переймаються виживанням, і не знають, що буде завтра. Очікують на щось, а це щось навіть не близько. Але люди ведуть супротив, партизанські активності, диверсії. Різного роду написи, попередження окупантам. Усе, щоб вони зрозуміли, що їм тут не раді”.

Послання українцям на окупованих територіях

Як людину, яка пережила страх і відчай окупації, #Букви попросили Оксану Глєбушкіну звернутися до українців – як на тимчасово окупованих територіях, так і на території вільної України.

“Хочеться сказати, щоб ви трималися, хоча я знаю, як складно триматися в окупації, не втрачати віру. Ті, хто почувають себе зараз більш захищено, мають працювати на інформаційному фронті, говорячи про Україну. Згадуючи Херсон, на будь-якому рівні. Можна всередині країни, можна ззовні. Закликати партнерів на допомогу, просити про важке озброєння – тільки тоді у нас з’явиться шанс звільнити і Херсон, і Крим. Бажаю витримки та сил, триматися та допомагати нашим ЗСУ наближати перемогу“.