“Коли ми йшли однією з вулиць, то побачили тіло, що лежало поруч із будинком. Це було тіло літнього чоловіка, поруч з ним стояли ходунки (…) Він лежав у такій позі, як Ісус Христос, ніби розп’ятий на хресті з розкинутими руками, вже побіліло тіло. Коли ми зайшли у будинок, ми побачили ще одне тіло (…) Я помітив ключі поруч, зробив фотографію. Ми припустили, що це була сімʼя. Вірогідно, перший удар прийшовся на дім, вони втікали поспіхом, тому взяли лише ключі, скоріш за все. Ми думаємо, що другим ударом вибухової хвилі вбило жінку. На її тілі не було слідів ушкоджень, а у чоловіка — були (…) Потім мій колега зупинив кадр, коли ми вже їх переглядали вдома, і я помітив дармовис Євросоюзу. Цей кадр, мені видається, наглядно демонструє те, що зараз відбувається в Україні.”
Фото: “Ігнат Івлєв-Йорк”
Фото: “Ігнат Івлєв-Йорк”
Першим це фото опублікував радник голови Офісу президента під заголовком “Бучанська різанина”, але не конкретизував, де саме були зроблені конкретні фото з доданих до його допису у Telegram. Трагедія сталася саме в місті Ірпінь, 25 березня.
Як виявилося згодом, тіла загиблих належали подружній парі — 69-річній Надії Іванівні Мʼякушко та 75-річному Володимиру Севастяновичу Чередніченку. Історію життя та загибелі батьків #Буквам розповіла донька вбитих — Дарія.
Загибла мати Дарії — Надія Іванівна була родом з Житомирської області, вищу освіту здобувала у Львові, а в Ірпінь переїхала після навчання. Попри пенсійний вік, жінка продовжувала плідно працювати на посаді головного фармексперта.
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
“Мама мріяла про щасливу, спокійну старість, про поїздку всією сім’єю на море. Цього літа їй мало б виповнитись 70 років, тож я хотіла їй зробити подарунок на ювілей і відпочити разом під Одесою. Але не склалося… У мене була неймовірна мама, чесно! Мені здається, що про кращу маму не можна було б і мріяти… Вона завжди допомагала нам із братом, все робила заради нас, боялась щось зайве попросити і якось нас обтяжити й так обожнювала свою онуку… Наша мама дуже багато читала, була дуже освіченою й обізнаною в багатьох сферах, вечорами вчила англійську”.
Тато, Володимир Севастянович — корінний киянин. В Ірпінь переїхав до жінки лише у 2021 році, через хворобу йому було важко себе доглядати.
Чоловік, як розповідає донька, був чорнобильцем 1 категорії, присвятив молодість танцям та сцені. Згодом займався мистецтвом, був керівником Музичної спілки.
“Тато дуже багато зусиль доклав для того, аби допомогти моєму брату здобути музичну спеціальність. Саме він мріяв, щоб його син був музикантом, диригентом – і це сталось! Тато дуже пишався успіхами мого брата, так радів, коли мій брат став головним диригентом Львівської Національної Опери. Тато, як і моя мама, обожнювали єдину онуку. Він завжди економив на собі, лише б радувати нас, не жалкував нічого. Коли вже увійшли російські війська до нашого регіону, батько якимось дивом вийшов на звʼязок та дуже переймався через те, що не встиг купити нам всі подарунки на 8 березня… Вже у пенсійному віці, тато був практично лежачим. Він міг пересуватися лише за допомогою ходунків, інвалідного візка та мами.”
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
Джерело: Особистий архів доньки загиблих
Про трагічну смерть батьків Дарія дізналась від сусіда. Чоловік бачив на власні очі — російська броньована техніка 25 березня їхала містом та без жодних причин відкрила вогонь по житлових будинках. Ані українських військових, ані боїв поблизу – лише цивільні, що ховались від ворога вдома, яких так кровожерно та цинічно почала розстрілювати російська армія. Внаслідок ударів по будинках спалахнув вогонь.
“Батьки тоді ще були живі, мама навіть встигла з дому винести альбом з фотографіями та ікону. Вони переховувались в гаражі, але потім пожежа перекинулась і на нього. Сусід побачив, що батьки відкрили ворота і тато на ходунках вийшов на дорогу, а там стояли вороги з автоматами. Російські виродки бачили, що це дідусь на ходунках, але вони його розстріляли… Сусід казав, що мама кричала їм: “Що ви робите?” Причину смерті її я не знаю. З моргу нам видали довідку, де написали, що померла вона через вибухове ураження. У тата ж зафіксовані кульові ураження і смерть через російських військових. У волонтерів було відео з моєю мамою, але мені не дали його дивитись…”
Впізнала руку рідної матері на фотографіях у мережі Дарʼя не через знайомий дармовис. Донька впізнала матір за відрослим манікюром та, власне, за рукою Надії Іванівни.
“Я зрозуміла, що то мама… Показала фото брату, а він запевняв мене, що це не вона. Хоча на той момент ми вже знали, що батьки загинули. Ця рука все не йшла мені з голови — щоразу бачила її в пабліках і щемило в серці. А потім я згадала дармовис ЄС, що був від татової квартири в Києві. Але на ньому додатково був прикріплений маленький дармовисик з рожевих резинок, його сплела моя донька і подарувала дідусеві. Тоді я знову скинула фото братові. Як виявилось, він з самого початку знав правду, але просто не хотів, щоб я це бачила і розуміла, що це наша мама…”
Родині вдалось поховати батьків лише на 16-й день після загибелі. Тіла тривалий час лежали просто неба. Вдалося забрати з вулиці Надію Іванівну та Володимира Севастяновича 3 квітня, однак морги у місті були переповнені, тож родина ще довго чекала на завершення судмедекспертизи. Батьків Дарії поховали 11 квітня на Ірпінському кладовищі.
“Мені все ще так складно згадувати про моїх рідних батьків. Я ненавиджу Росію, ненавиджу їхню країну, їхню націю. У їх вбивстві винен не Путін, у вбивстві винен кожен з них. Я ніколи в житті це не забуду і не пробачу. Інколи мені здається, що більшої ненависті відчувати вже неможливо, але щодня зʼявляється стільки іншого горя навколо, стільки болю за Україну. Я мрію, що буде помста: за Ірпінь, за Бучу, за Маріуполь, Вінницю, Дніпро і Миколаїв, за кожне місто і село, за кожну загублену долю” — резюмує Дарія.
