#Букви поспілкувались із 26-річною заступницею командира 1-ої танкової роти з морально-психологічного забезпечення танкового батальйону, 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців — старшим лейтенантом Каріною Гусейновою.
З першого дня війни дівчина зі своїм танковим батальйоном стояли на обороні Києва. Сьогодні Каріна з підлеглими дає відсіч ворогу в Донецькій області.
Джерело: Особистий архів Каріни
— Що змусило Вас обрати військовий шлях? Особисте бажання чи сімейна традиція?
— Головним поштовхом і мотиватором був мій тато, який вже понад 15 років працює зі зброєю. Спочатку я навчалась у Національній академії внутрішніх справ. Там і закінчила військову кафедру й отримала звання офіцера. Коли забирала у військкоматі посвідчення, мені запропонували спробувати себе на цій посаді. Тож завдяки щасливому випадку, я з 2018 році маю честь служити у ЗСУ.
— Розкажіть про Вашу службу під час війни. Що входить у Ваші обов’язки, як проходять будні?
— Як у заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення, в мої обов’язки входить військова дисципліна, внутрішній стан й соціальний захист бійців. Схожа роль у вихователя у дитячому садку. А з приводу рутини — кожен день не схожий на інший, діємо суто за ситуацією, залежить від нашого місцеперебування й завдань. Мій танковий батальйон не стоїть у повному складі разом, ми завжди розділені по екіпажах. Я з командиром роти щодня намагаємось об’їхати всі позиції, контролювати ситуацію, підтримувати контакт з моїми військовими. Відверто кажучи, під час війни стан в особового складу іноді нестабільний, буває, що падає бойовий дух. Але ми з командиром роти робимо все, щоб це виправити. Завжди, коли хлопці виїжджають на лінію фронту, відстрілюються там з ворогом та приїжджають з таким настроєм, що заряджають і нас!
— Чому саме танковий батальйон?
— Я в армії бачила різні машини, але, на мою думку, танк — найсильніша з них, бо може все: він пройде, де потрібно, завжди вийде на визначену позицію, здійснить влучні постріли та виконає всі завдання. Танк — красивий, сильний і мужній. Коли дивлюся на танк, то ставлюся як до живої істоти. У мене танк асоціюється із дуже впевненим у собі чоловіком, за яким почуваєшся, як за міцним муром.
Джерело: Особистий архів Каріни
— Чи відчуваєте Ви себе “іншою” серед чоловіків?
— Коли прийшла у ЗСУ, для мене все було дивним і новим. Поруч зі мною служили чоловіки, старші за мене. З часом, коли я заробила повагу, вони бачили мене відважну й сміливу, то вже не дивились на мене як на жінку. Я для них – офіцер й друг, на якого можна покластися й довіряти. Але в робочих моментах я виконую з ними обов’язки на рівних, саме тому мене ніхто не вважає іншою або “зайвою” у чоловічому колективі. Дискримінації до себе серед своїх хлопців я не відчуваю. Однак є люди у соціальних мережах, частіше чоловіки, які мене чомусь засуджують чи намагаються підловити на чистому волоссі й доглянутих руках. Але ж ніхто не знає, як мені в кущах під холодною водою доводиться мити голову (сміється). Якщо я на війні — це не означає, що я маю бути і брудною…
— Ви розповідали у соціальних мережах, що стикались із погрозами від військових РФ. Розкажіть, будь ласка, про свій досвід.
— Так, я активно розвиваю і веду свої сторінки у соцмережах. Коли з’являється в мене вільний час, я намагаюсь завжди щось опублікувати. По-перше, щоб оприлюднювати своїй аудиторії важливу інформацію, а по-друге, мені, як дівчині, подобається увага. Перед початком повномасштабного вторгнення, у прямих ефірах й коментарях вони масово писали мені: “Збирай речі, ми йдемо до тебе” або “Скоро будемо у вас”. Я на це все взагалі не звертала уваги. Відповідала лише, що для них ми з моїми хлопцями можемо приготувати чорні пакетики. Багато хто цілком серйозно пропонував познайомитись або залицявся з фразами: “Якби ти потрапила у полон, я б тебе звільнив”. Вони огидні мені, це вбивці й мерзота. Це геть слабкий народ, у цих військових навіть і близько немає такого духу, як у наших звичайних українських людей.
— Чи може якось “заважати” стать на фронті? Чи зіштовхувались Ви з якимись фізичними або духовними розбіжностями з чоловіками, що ускладнювали Вашу діяльність?
— Мені особисто це ніяк не заважає. Навіть полегшує та покращує відносити й діяльність роти. Мені здається, до жінки простіше звертатись, розповісти щось, поділитись заповітним, ніж до чоловіків. Саме моя стать й особисті якості розташовують до себе підлеглих. З приводу фізичних розбіжностей: так, ці моменти є.
— Чи відчуваєте Ви потребу зробити якусь військову програму для жінок. Наприклад, форму, більш пристосовану до особливостей тіла або комфортнішу зброю.
— Я особисто обираю замість бронежилета плитоноску, що набагато менше важить, як вже невіддільна частина мене, мій талісман успіху. Вона так само виконує свою функцію, але буде більш комфортною для жінок. Я, мабуть, більш зосереджувала увагу на фізично-легших спеціальностях чи завданнях для нас. Мені тяжко уявити собі жінку, що заряджає 120-мм міномет, бо знаю, як це важко, і що не позитивно впливає на жіноче здоров’я, якщо носити в соло таку вагу. Є досить багато інших цікавих і не менш важливих спеціальностей, як в бойових частинах, так і в групах підрозділу: снайпери, військові медики або ті, хто займається організаційними питаннями особового складу.
— Чи вважається все ще у маскулінному армійському середовищі, що жінка – це про слабкість або, цитуючи Арестовича, це жах в армії, яку не вважають людиною й намагаються зробити об’єктом сексуальних домагань?
— Як на мене, в армії не має бути розділення на “чоловік” та “жінка”. Всі ми – військовослужбовці, які сумлінно виконують свій обов’язок перед державою та народом. Відтак всі ми рівнозначно заслуговуємо на повагу – незалежно від того, чоловік ти чи жінка. А коли я почула відео Арестовича, я була шокована, він буквально упав в моїх очах. У мене є запитання до нього — чого він не тут? Чого жінки тут, а він – у кріслі? Сумніваюсь, що від нього є користь на його нинішній посаді.
— Чи служать із вами у підрозділі жінки? Скільки їх проходить військову службу? Чи збільшилась їх кількість за 2022?
— У мене в роті немає жінок, окрім мене. В батальйоні — є. З початком (повномасштабної – ред.) війни у 2022 році – звісно, нас побільшало. Бо є відважні жінки, які пішли служити й захищати свою країну. Але це – не обов’язок перед державою, а особисте бажання. У багатьох жінок – своя робота, домашній побут, діти, про безпеку яких вони мають піклуватись.
Джерело: Особистий архів Каріни
— Що ви думаєте стосовно чоловіків, що відмовляються від служби чи перебувають під час війни за кордоном?
— На мою думку, кожен чоловік має піти й захищати свою державу. Якщо не на фронті, то волонтером, у ТРО чи донором, в інформаційному полі або звичайні люди, які по максимуму віддаються державі й роблять все для перемоги. Якщо не ми, ніхто цього не зробить. Коли чоловіки масово тікають за кордон — для мене це сором й ганьба.
— Поділіться думками оточення, рідних, друзів про Вашу діяльність.
— Мене повністю підтримують батьки, пишаються, тато зараз теж боронить країну. Друзі – так само, щодня зі мною на зв’язку, а щойно втрачають контакт зі мною — вже підіймають всіх на ноги, дуже переживають.
Джерело: Особистий архів Каріни
— Чи були втрати особового складу у роті? Як переживаєте ці трагедії?
— На жаль, так, втратили одного нашого воїна. Дуже цінний боєць та побратим – для нас й для всієї країни. Хочу висловити щирі співчуття усім родинам загиблих. Вічна пам’ять і слава Героям! Бажаю усім, хто досі чекає рідних з полону – хай повернуться якомога швидше додому. Співчуваю усім, чиї рідні безвісти зникли – теж бажаю зустріти їх живими. Хлопцям та дівчатам, які зараз боронять нашу Неньку Україну – віри, терпіння і повернутися до рідних живими та здоровими. Для тих, хто живе у мирному житті: “Люди, вірте в армію і найголовніше: не забувайте про нас”. Добра, любові й перемоги. І ще одне, тепер з повним розумінням кожного слова, я можу сказати: “Слава Україні! Слава ЗСУ!”
